Собачий Рай. - Казки на українській мові - Казки - Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...
Субота, 10.12.2016, 02:12
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Казки






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8660

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • Категорії розділу
    Казки на українській мові [30]
    (на українській мові)
    Казки на російській мові [20]
    (на російській мові)
    Казки про рослини [0]
    Легенди [1]
    Оповідання [2]
    Головна » Статті » Казки на українській мові

    Собачий Рай.
    на русском языке:
    http://natalyagurkina.ucoz.ua/publ/1-1-0-15



    Кожного разу, коли я дивлюся на світлину свого мопса Вільки, пригадую мамині слова:

    -          Не плач, маленька, Віллі зараз у собачому Раю. Йому добре й затишно. А ще в нього, напевне, є гарна подруга. Вона незабаром народить йому багато-багато маленьких мопсиків. Віриш мені?

    -          Звісно, я тобі вірю, мамо! Та й Віллі мені сьогодні приснився. Я гостювала в нього в собачому Раю.

    Розповісти вам про те який він, собачий Рай?

    Так ось, слухайте.

    Коли я вчора заснула, то у своєму сні опинилася на міській вулиці. Невеликі двоповерхові будинки з дерев'яними вікнами прикрашали різнокольорові таблички з написами: Муся, Джек, Ліза, Бобик… Мені найбільше сподобалася та, на якій писало Муся. Вона була білосніжно-молочного кольору, а навколо імені м’яко лежала світло-зелена облямівка з польовими квіточками. Дуже гарно! Та й кожна буква була так старанно написана, що я забула про все на світі. Аж поки…

    - Привіт, Оленко, - лизнув мою руку Вілька.

    - Віллі?! – не повірила я.

    - Гав, - щасливо закружляв біля мене мій мопс.

    А я стояла й здивовано дивилася на друга, який радісно стрибав.

    - Віллі, ти ж пішов з життя. Тиждень тому...

    - Це я пішов Оленко з вашого людського світу. Але ж зі мною все добре! Я живу тепер у своєму собачому світі.

    Вілька лагідно лизнув мою руку. Він наче намагався мене заспокоїти. А я ніяк не могла второпати, що відбувається.

    - Як так? Не розумію. Це сон? Так, Віллі? Ти мені снишся?

    - Смішна ти, Оленко. Звісно, що я не міг повернутися до тебе у світ людей. Тому й запросив до себе. Щоб ти побачила, як я живу, щоб перестала плакати. Адже мама тобі казала про те, що існує собачий Рай?

    - Казала...

    - Тоді чому твоя подушка ночами мокра?

    - А звідки ти все знаєш? – запитала я, не вірячи, що це не сон.

    - Бо я тепер не залежу від свого тіла. Ти ж знаєш, що у всіх живих істот є душа...

    - Знаю.

    - От і в нас, собак, теж є душа. Після того, як ми проживемо з вами, людьми, своє собаче життя, йдемо у свою країну - собачий Рай.

    - Але це ж все казки, Віллі! Немає собачого Раю! Це дорослі вигадали навмисне, щоб ми, діти, не плакали.

    - А ти зараз, Оленко, де? – розсміявся мій мопс. А потім узяв за руку й повів вулицями міста.

    - Тут Ліза мешкає, сусідська коллі. Пам’ятаєш її?

    - Пам’ятаю, - із захопленням я поглянула на домівку Лізи. – А це хто? – запитала, дивлячись на маленьких цуценят.

    - Це її дітки, Оленко. Вона нещодавно мамою стала. Рухливі такі, все прагнуть у мене тапки поцупити.

    - А це? Це ж Полкан! Так, Віллі?

    - Так, Оленко. Це Полкан. Старий добрий дядько Полкан. Як я його боявся! Бр-р-р… - пригадуючи, Вілька аж затремтів. – Скільки разів я втікав від цього велета! А в цьому світі ми товаришуємо. Полкан частенько до нас на чай заходить.

    - Куди на чай? – не зрозуміла я.

    - Ну ти Оленко й даєш, - почав дивуватися моєму нерозумінню мопс. – Я ж тут свій будинок маю. А ти як думала?

    І Віллі так гордо випнув вперед груди, що я не стрималася і розсміялася.

    – А ще в мене є подруга, але поки ще зважую: одружуватися з нею чи ні?

    - Ну ти, Віллі... – я з докором глянула на друга. – Нічого собі думки!

    - А що? Я ж наречений хоч куди! Гавкаю дзвінко, за характером не капризний, лагідний. Так, спати люблю, але це така справа. Зате я не примхливий і домашній. Ось так от! – гордо підняв ніс Вілька.

    «А й правда, - подумала я. – Він у мене дійсно наречений видний. Стоп! А що це за думки такі? Це ж все мені сниться!»

    - Все ж таки ти в мене така смішна, Оленко, - усміхнувся Віллі і, потягнувши за руку, додав: - Це не сон. Ти в собачій країні, у нашому Раю.

    Ви знаєте, а там дійсно було чому дивуватися. Ніде ні гавкоту, ні виску. Місто жило своїм звичним спокійним життям. Дахи усіх собачих будинків прикрашали флюгери у вигляді кісточки. Симпатично, мені сподобалося.

    Особливо добре те, що в них все безкоштовно. Немає голодних і недоглянутих собак. Всі, навіть колись бездомні песики, мають свої будинки. На кожній вулиці є продуктовий магазин. Чого там тільки немає! У мене навіть слинки потекли, коли я побачила, скільки там смачних тістечок і який вибір морозива!

    Ми з Вількою набрали цілу коробку смаколиків і пішли до нього додому.

    - Привіт, коханий, - відчинила нам двері болонка.

    Я мало не випустила коробку з рук.

    - Привіт, Лапочка, - лизнув подружку в ніс Вілька.

    – Я не сам, - кивнув на мене, - це Оленка. Я раніше мешкав у їхньому будинку.

    - Лапочка, - сором’язливо простягнула лапку болонка.

    Я збентежилася. «Неймовірно! А я не вірила, що в собак є Рай!»

    - Тепер будеш знати, - прочитав мої думки мопс і підштовхнув у дім. – Не стій у дверях, проходь.

    Знаєте, я навіть й не здогадувалася, що мій Віллі такий модник. У нас удома він цілими днями або спав у мене на ліжку, або просто нічого не робив. А тут! Пастельні стіни були прикрашені підбіркою Вількіних світлин. Ось він у кепочці, тут – у комбінезончику, а там – у рибальському костюмі. Бачачи моє збентеження, мій пес пояснив:

    - Так, Оленко, я люблю рибалити. Просто у світі людей ніхто не запитує в собак, чого насправді вони хочуть. Навіть мешкаючи в хороших умовах, ми всього лиш забавка для своїх двоногих товаришів. Ви гуляєте з нами тоді, коли вам зручно, а не тоді, коли в нас є настрій чи бажання. У туалет ми повинні терпіти... - і, сумно повернувши мордочку в бік, Вілька змінив тему розмови.

    - Поглянь ось сюди, - показав він на полиці з книгами. – Це все собачі романи мого батька.

    - Твого тата? – витягнулося моє лице.

    - Так, Оленко, мого тата. Він у мене письменник. Це батько описав призначення собаки й людини, їх життєві шляхи й місце в тому, земному, і наступному - духовному - світах. Це його книги тут у кожній домівці. На них виховуються наші, собачі діти,  у них знаходять відповіді на свої запитання дорослі собаки.

    - Ні-чо-го собі!

    - А ти думала, Оленко! – підморгнув мопс.

    - До столу. Прошу вас до столу, - пролунав лагідний голос Лапочки.

    - Ми вже йдемо, кохана, - ніжно доторкнувшись носом до шиї подружки, відповів Вілька.

    Ми ще довго пригадували різні смішні історії нашого з Вількою життя. Лапочка була здивована тим, що її коханий настільки емоційний. Адже коли прийшов час прощатися, у Вільки на віях заблищали сльози. Але він сказав, що це дощ, хоча тоді на вулиці яскраво світило сонце. Все стало зрозуміло, коли мопс, лизнувши мене на прощання в щоку, сказав:

    - Дякую тобі, Оленко, за все. Я тебе дуже люблю. Якщо вдасться, то я знову запрошу тебе до себе в гості.

    - Я з радістю Віллі, - тільки й встигла поцілувати друга в мордочку.

    Все швидко почало танути, і я знову опинилася у своєму ліжечку.

    Ось такий дивовижний сон я побачила цієї ночі. Але ж знаю, що все це було насправді і я гостювала у Вільки. «Правда, маленький? – підморгнула я, дивлячись на його світлину. – Я знаю, що ти зараз щасливий. І це головне!»

     


    © Copyright: Наталя Гуркіна
    Категорія: Казки на українській мові | Додав: natalyagurkina (27.08.2009) | Автор: Наталя Гуркіна
    Переглядів: 7037 | Коментарі: 6
    Всього коментарів: 6
    6  
    Супер! Я в восторге))) Тем более я очень люблю собак!!!! Ну на столько красочно, я даже поверила) Спасибо тебе за такую замечательную сказку))) biggrin

    5  
    deal confused booze dollar eek flower love up v класний расказ

    2  
    Добрый день, Наташа!
    Если Вы не возражаете, с удовольствием бы напечатали Вашу сказку в детском журнале.
    Но мы не гонорарные.
    Ожидаю ответа.
    С наилучшими пожеланиями!
    Александр.
    sprout@gala.net

    4  
    Відписала)))))

    1  
    Чудова казочка!!!!!!!!! Наталя, ви прекрасний письменник. Із задоволенням читаю своему малятку, який покищо живе в мене в животику, всі ваші твори! Успіхів вам!!!

    3  
    Дякую))))))

    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]