„Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці...” – розсікав вранішню тишу дзвінкий голос.

- Хто ж це так гарно співає? – з цікавістю виглянула через загорожу Квасоля.
- То я, тітко, Грицик.
- А-а-а, впізнала.
- А ви чого не спите? – здивувався парубок.
- Так дочку ж виглядаю, - відповіла Квасолина Бобівна і схвильовано поглянула на дорогу. - Не бачив моєї Фасолиночки?
- М-м-м... – знітився парубок. Збрехати чи то правду сказати? – замислився.
- Чого притих? Бачив мою дівку чи ні?
- Та бачив, - потупивши очі, зам’явся Грицик.
- Ну і???
- Що – і - тітко? – запитав Грицик і, набравши у груди повітря, випалив. - До весілля готуватися вам потрібно. Свати з дня на день в хату прийдуть. – І Грицик, підкрутивши чуба, хитро посміхнувся.
- Ой, людоньки, - сплеснула в долоні тітка. - Радість то яка! – Бобівна розплилася посмішкою щастя. І, схопивши в оберемок Гриця, смачно поцілувала в щічку.
- Та Ви чого, тітко? – зашарівся парубок.
- Це я з радощів, синку. З радощів... За гарну звістку.
- Раз так, то, може, й на весілля мене запросите?
- А чом би й ні, приходь!
„А все ж непогано першим добрі новини приносити, - посміхнувся Гриць, і відкланявшись знову заспівав: „Ой ходи ж бо, Грицю, та й на вечорниці...”

© Copyright: Наталя Гуркіна