„Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці...” – розсікав вранішню тишу дзвінкий голос.
- Хто ж це так гарно співає? – з цікавістю виглянула через загорожу Квасоля. - То я, тітко, Грицик. - А-а-а, впізнала. - А ви чого не спите? – здивувався парубок. - Так дочку ж виглядаю, - відповіла Квасолина Бобівна і схвильовано поглянула на дорогу. - Не бачив моєї Фасолиночки? - М-м-м... – знітився парубок. Збрехати чи то правду сказати? – замислився. - Чого притих? Бачив мою дівку чи ні? - Та бачив, - потупивши очі, зам’явся Грицик. - Ну і??? - Що – і - тітко? – запитав Грицик і, набравши у груди повітря, випалив. - До весілля готуватися вам потрібно. Свати з дня на день в хату прийдуть. – І Грицик, підкрутивши чуба, хитро посміхнувся. - Ой, людоньки, - сплеснула в долоні тітка. - Радість то яка! – Бобівна розплилася посмішкою щастя. І, схопивши в оберемок Гриця, смачно поцілувала в щічку. - Та Ви чого, тітко? – зашарівся парубок. - Це я з радощів, синку. З радощів... За гарну звістку. - Раз так, то, може, й на весілля мене запросите? - А чом би й ні, приходь! „А все ж непогано першим добрі новини приносити, - посміхнувся Гриць, і відкланявшись знову заспівав: „Ой ходи ж бо, Грицю, та й на вечорниці...”
.
