Нася і Люк - 7 Травня 2009 - Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...
Субота, 25.03.2017, 10:48
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8915

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • Головна » 2009 » Травень » 7 » Нася і Люк
    11:59
    Нася і Люк
    На русском языке:
    Сьогодні я хочу переповісти тобі історію, яку мені давним-давно розповіла бабуся. Вона про лебедів: гарних, сильних і вірних птахів, які кожної весни повертаються на своє улюблене місце гніздування - озеро.
    Серед всіх пар особливою красою і грацією вирізнялася одна - звали їх Нася і Люк. Ось про цю пару і досі ходять легенди серед лісових мешканців. Запитуєш чому? А ось про це я тобі зараз і розповім.
    Ще з дитинства Нася і Люк завжди були разом. Такі імена їм дали батьки за те, що ще з самого малечку Нася постійно ділилися кормом із своїми братами та сестрами. Коли вона знаходила смачні водорості, то кликала їх і показуючи дзьобиком на смакоту припрошувала: „На”. А Люка так назвали через те, що кожного вечора, коли родина лягала спочивати, він, пригортаючись до матусі, промовляв „Мама, я тебе лю”. 
    Вдень, коли всі малюки-лебеді збиралися погратися, Нася і Люк були завжди разом: плавали поряд, ділилися водоростями, а якщо Насю хтось ображав, то Люк за неї завжди заступався! Вони були поряд навіть під час осіннього перельоту на зимування: летіли крило з крилом, завжди поряд, постійно разом. Так і повернулися весною на водойму, але вже не маленькими сірими лебедятами, а величавими і гарними білосніжними птахами.
    На Насю почали звертати увагу молоді лебеді, але вона, як і раніше, весь свій час приділяла лише Люку.
    Кожного ранку він припливав до її домівки і дарував квітку білосніжного латаття, а вона пригощала його листям водокраса. 
    Та сталося так, що Люк занедужав, тож Нася вирішила полетіти до лісу щоб знайти корінці рослинки, яка б допомогла чим швидше одужати товаришу. Вона нікому не сказала про свої наміри, тому що знала: її не відпустять, адже останнім часом почали пропадати молоді лебеді. Ніхто не знав, що є причиною, і тому всі родини пильно спостерігали за своїми дітьми. 
    Але Нася не думала про небезпеку. Для неї головним було, щоб її Люк одужав. Тому вдосвіта, коли всі ще спали, вона попливла до берегу...
    Прохолодна вода і перші сонячні промінчики наповнювали серце спокоєм, і лише думка про те що потрібно чимшвидше повернутися, підганяла її. Ось і берег. „Тепер швиденько на галявину, туди, де потрібна рослинка,” – розмірковувала Нася, поспішаючи, але в одну мить все зникло...
    Лебідь не зрозуміла що трапилося і чому враз стало темно. Хтось міцно її тримав, не даючи поворухнутися. Нася усвідомила, що потрапила у біду. Голосно вона покликала на допомогу Люка. Молода птаха не думала про те, що гнізда далеко, і її навряд чи хто почує, вона просто знала: її товариш завжди прийде до неї на допомогу!
    Вона відчула, що її кудись несуть, їй було страшно, але Нася не здавалася. Відчайдушно вириваючись, вона кликала на допомогу.
    А у цей час на озері всі спали, і лише Люк ніяк не міг збагнути, чому на нього так несподівано хвилею накотилося відчуття тривоги. Пробуючи знову заснути, він почув крик. 
    „Нася!” – промайнула у голові думка. „Щось трапилося!”
    Обережно, щоб не потурбувати родину, Люк виплив із гнізда. Він поспішив до домівки своєї подруги.
    Підпливши, Люк побачив мирно сплячих лебедів, але Насі серед них не було. Не розгубившись, він голосно крикнув:
    - Просинайтеся! Нася пропала!
    Його слова розбудили все озеро: лебеді не розуміючи що відбувається, відкривали очі і озиралися навколо. 
    - Просинайтеся! Потрібно Насю шукати, – знову крикнув Люк і піднявся у небо.
    За ним піднялися всі лебеді. Крики білих птахів заповнили ранок звуками. 
    - Нася! Нася! – кликали лебеді, але у відповідь була тиша.
    Люк, облетівши озеро, вирішив пошукати у лісі. Він знав всі повітряні стежинки, адже багато раз літав ними за квітами для своєї подруги. Йому здалося дивним, що на одній із доріг лежать пірїнки. Опустившись на землю, Люк зрозумів що це пір’ячко Насі. Біль розітнула груди, він відчув що його маленька принцеса у небезпеці. Сильними махами крил лебідь знову піднявся вгору: „Я знайду тебе, вір мені. Знайду!”
    Відчуття тривоги змінилося впевненістю і спокоєм. Вдивляючись у лісові стежини, він шукав сліди Насі.
    Ось знову її пір’їнки...
    „Значить правильно лечу!” – подумав молодий лебідь, продовжуючи пошуки. Тільки коли очі побачили дві постаті, які несли велику торбину, серце у Люка стиснулося від болю:
    - Нася! – вирвався із його горла крик.
    - Люк, це ти? Допоможи!
    Забувши про все, молодий лебідь стрімко опустився вниз, всім своїм тілом падаючи на людину, яка несла його кохану.
    Люди оторопіли від несподіваного нападу, але швидко отямилися:
    - Дивися, лебідь. Він напевно за своєю подругою прийшов, - сказав перший чоловік і зі злістю поглянув на птаха.
    - І що робити? – запитав другий. – Відпускати здобич це дурість, може застрелити його?
    - Стріляй, все рівно не відчепиться! – роздратовано сказав перший, і прискоривши кроки, пішов вперед.
    Люк розумів, що його життя під загрозою, але продовжував нападати: сильними ударами крил він робив спроби збити людину з ніг. Ще раз, ще.. Зупинила біль у крилі. Лебідь не міг зрозуміти чому крила відмовляються його слухати і чому він падає... 
    „Що це за краплі на землі? Це моя кров?” – крізь пелену на очах, пролітали у голові думки. „Нася. А як же ж Нася?!”
    - Ти молодець, підстрелив все ж таки... – похвалив один чоловік другого.
    - А що залишалося? Він все рівно б не заспокоївся. Це напевно його подруга.
    - Напевно, - втомлено проказав перший, і дивлячись на ранену птаху, сказав: - Нехай лежить, йому вже не піднятися. Пішли швидше.
    І двоє браконьєрів, прискорюючи кроки, пішли далі. Але раптом небо потемніло. Піднявши голови, вони побачили десятки лебедів, які стрімко наближалися до землі.
    - Біжимо! – крикнув перший. – Вони нас не залишать. – Кидай торбину, життя дорожче!
    - Я так і знав що нічим добрим це все не закінчиться, - перелякано пробубонів другий, кидаючи торбу на землю.
    Вони довго втікали від розгніваних птахів. Спасінням для них стала хатина лісничого. В розірваних одежах, брудні, поранені, чоловіки лише там знайшли схованку.
    Лісничий дав їм притулок, але зрозумівши що трапилося, арештував та передав правосуддю. 
    Нася, хоча і перелякалася, та була ціла і неушкоджена. 
    Добрий лісовий чарівник потім ще два місяці лікував Люка. Крило птаха зажило і від рани не залишилося й сліду.
    Нася щодня прилітала до свого товариша. Дивлячись на них старенький плакав. Це були сльози щастя і радості. „Ось вона лебедина вірність!” – думав він, ніжно погладжуючи двох білих янголів. 
    З тих пір минуло багато років, але ця історія переказується із вуст в вуста не лише лісовими мешканцями, але і людьми. Багато із них привозять своїх діток на озеро, де мешкає родина Насі і Люка. Адже вони стали прикладом віри, надії і любові.
    Ось така правдива оповідка, повідана мені ще бабусею. 
    Якщо хочеш, то ми з тобою поїдемо на озеро, і я тобі покажу гнізда діток Насі і Люка, але це вже буде завтра, добре?
    Добраніч...




    Переглядів: 542 | Додав: natalyagurkina
    Всього коментарів: 5
    3  
    Воистину, дружба творит чудеса!

    4  
    Это сначала они дружили, а потом поженились и деток родили... ))))) tongue

    5  
    І любов))))

    1  
    Бездоганно!
    Душевна iсторiя!

    2  
    Дякую))))

    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]