
Кожного року Сонячний Промінчик будить все живе. Він самий перший помічник дівчини Весни. Так і цього року: - Які ви всі сплюхи, - подумав Промінчик, дивлячись на сонне царство внизу. Одягнувши на голову кашкетика, він швиденько зістрибнув униз, на землю. - Просинайся, - полоскотав сплячу квіточку. - Це ти, Промінчику? – підняла пухнасті вії красуня Підсніжник. - Я, – відповів хлопчик. - А що вже час прокидатися? - Яка ти кмітлива, - посміхнувся до квітки. - Дякую що розбудив. - Та немає за що, квіточка. Пішов я далі..
- А хто тут у нас боки вилежує, га? – звернувся він до Травички. - Хр-пш-ш, хр-пш-ш... - Ти ніби бабка, що на печі розляглася, - розсміявся. – Ану прокидайся, лежебоко! Я тобі зараз робитиму сонячні ванни, – і Промінчик зняв зі своєї голови картуз. - Ой, як тепло! Ой, як добре! – крізь сон, почала ніжитися Травичка. – Весна! – щасливо потягнулася і відкрила очі. – Промінчику, ти?! – вигукнула. - А хто ж іще? - Присядь перепочинь, - розправила своє вбрання Травичка. - Немає коли, потрібно всіх будити. Весна ось-ось увійде. - Дякую тобі за тепло, сонячний! – вдячно поглянула на Промінчика Травичка і почала причепурюватися: Весна ж іде! А хлопчик-Промінь полетів до Струмочка. Його він особливо полюбляв будити. Адже ніхто не вмів так гарно співати та танцювати, як він. Ніхто так не дарував радісний настрій, як життєдайні води малюка. - Струмочку-дзвіночку, відкрий оченята, Чекають тебе з нетерпінням звірята! Прокинься-проснися, нам всім заспівай, Нехай знову радість наповнить цей край! - і під теплом хлопчика-Променя, тоненька крига, що накривала малюка Струмочка, почала танути. За мить заструменіла свою пісеньку водичка.. - Промінчику! – відкрив очі Струмочок. - Дякую тобі, друже! – вдячно потис руку другові. – Забігай до мене у гості. - Обов’язково! Нехай тільки всі свої справи дороблю, - відповів Промінчик і полетів далі. Він лагідно брав у свої долоні гілочки дерев і вони під його теплом прокидалися від тривалого, зимового сну. А як раділа тітка Земля сину Сонечка! І таке вареннячко йому у мисочку накладала, і таке. - Пригощайся, Промінчику! – припрошувала. - Тітонько, я ж лусну, - жалібно дивився на гостинну Землю, Промінчик. Але господиню Землю не переконаєш! - Тобі сили потрібно відновлювати! – пояснювала вона племіннику. - О-о-о, я вже лускаю, - проказав Промінчик і вставши з-за столу показав тітці Землі на свого живота: - Дивіться який! А Земля задоволено посміхалася: - От тепер можеш далі летіти по своїм справам. - Та я вже все зробив, - похвалився малий. - А я і не сумнівалася в тобі. - Дякую вам, тітонько за гостинність, та мені вже час додому. - Забігай частіше у гості, - з любов’ю провела поглядом племінника Земля. - Обов’язково. А коли у той день Промінчик лягав спати, то задоволено сам до себе посміхнувся: „Який я все ж таки молодець! Все встиг зробити!” І вже засинаючи подумки додав: Весна буде задоволена мною.
|