Родинна реліквія - 13 Січня 2009 - Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...
Понеділок, 23.01.2017, 17:46
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8750

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • Головна » 2009 » Січень » 13 » Родинна реліквія
    15:56
    Родинна реліквія

    У кожній родині є свої секрети. Адже будь-яка корінна українка вміє вишивати, замовляти вишите та відганяти від своєї сім'ї лихо.
    Ці чарівні здібності передаються споконвіку від матері до доньки... А ще разом з ними передаються чарівні предмети.
    Розповісти як це буває? Так от, слухай...

    У одній українській родині народилося маля. Коли дівчинці виповнилося дванадцять років, матуся передала доньці родинну реліквію:
    - Ось тобі чарівний наперсток, сонечко. Кожний раз як ти будеш його одягати на пальчика, він буде тобі допомагати вишивати вишиваночки. І непрості, а заговорені, – повчала матуся, одягаючи на пальчик Тані наперстка.
    - Справді? – з цікавістю почала роздивлятися мідний наперсток Таня. – А як це заговорені? – з запитання підняла очі на маму.
    - А так, маленька. Наперсток - це наша родинна реліквія. Все що вишите з його допомогою має надприродну силу. Тож бережи його як зіницю ока!
    - Добре, матусю. – проказала Таня і міцно затисла цінність у кулачок.
    ***
    Пролетіли роки. Маленька дівчинка виросла у справжню красуню. Довге, русе волосся хвилями спадало по спині, обіймаючи гнучкий стан. Чимало парубків залицялися до русокосої чарівниці, але лише погляд старшокурсника Влада міг змусити щічки дівчини рожевіти. 
    - Чи не закохалася ти часом? – допитувалися подруги.
    А Таня у відповідь лиш таємниче всміхалася. 
    ***
    - Вишиваю, вишиваю вишиванку,
    Щоб одів її ти зранку на світанку,
    Щоб моє кохання лихо відгонило,
    Щоб тебе від бід і кривди боронило.

    Розсипаю по тканині візерунки,
    Оберегом най стають душі дарунки!
    Я для тебе, мій коханий, вишиваю,
    Більше всіх тебе у світі цім кохаю! – так стіжок за стіжком дівчина вкривала візерунками сорочку. 

    Чарівниця, - не могла налюбуватися вишитим дивом сусідка, викладач народно-пісенної творчості. – А які кольори! – захоплено вихваляла. – Молодець! 
    - Це коханому, - опустивши вії, тихо промовила Таня.
    - Та я зрозуміла, - посміхнулася Марія Іванівна. – А хто він? Розкажи про нього.
    - Його звати Владислав, - запашіли рум’янцем щічки Тані. 
    - Познайомиш?
    - Обов’язково, - крутнулася на одній нозі, навколо своєї осі, дівчина. – На заручинах.
    - Домовилися.

    Коли на поріг завітала осінь, то з нею ввійшло у дім і весілля Тані та Влада.
    - Гості любі, гості звані,
    Рідні, близькі та неждані,
    Привітайте молодят!
    Побажайте їм малят! – дзвеніло побажаннями свято. А молоді були як пара лебедят. Ні на крок один від одного!
    Які ж вони гарні! – з захопленням вихваляли пару гості. – Як один одного люблять! – милувалися, дивлячись на те як молодята цілуються. – Нехай Вам дітки буде солодко! – благословляли шлюб батьки молодих.

    А й справді, життя пари потекло наче річечка. Влад постійно дарував дружині квіти, а Таня щоранку старалася порадувати коханого смачним сніданком.
    Сонечком у домівці засяяла звістка про первістка. 
    І знову календар почав відраховувати пори року. Весна, літо, осінь, зима.. Рік, ще один, ще. Аж поки...
    - Що це? – з подивом Таня підняла жмут ниток. Вони валялися під порогом їх з Владом квартири.
    - Викинь, - відказав, навіть не дивлячись у той бік, Влад. – Ми поспішаємо у офіс.
    - Але ж.. – спробувала заперечити Таня, а в голові відразу закрутилося: „Це ж чари. Мама мене вчила цим всім премудростям”. 
    Таня з тривогою поглянула на Влада, але він був невмолимим:
    - Немає коли.
    - Добре, - спантеличено відповіла Таня і викинула незрозумілу знахідку на смітник.
    Ступивши декілька кроків до їх з Владом машини, Таня почула незнайомий голос:
    - Дарма ти так, донечко, - дивлячись на Тетяну чітко вимовляла кожну букву стара жінка. – Дарма.
    - Хто Ви? – розгубилася Таня. Вона з подивом оглядала незнайомку і чимдуж старалася пригадати хто ця старенька. 
    - А запроси до себе на каву, там і розповім, - хитро примружилася бабуся.
    Незнайомку запросити до себе у дім? – запитала себе Таня. А потім ще раз поглянула на стареньку. Біленька хустинка, в’язана кофтина, чистенька спідничка. – А може дійсно щось скаже, - подумала, і жестом запросила стареньку до себе у дім.
    - Так от, дівчинко, - почала свою розповідь бабуся. - Спокон віків твої предки володіли мистецтвом гаптування. – І у ту ж мить дивним чином в руках бабусі опинився Танін наперсток.
    - Це ж мій, - Таня схвильовано вихопила родинну цінність з рук старенької. – Де ви його взяли? – запитала.
    - Не хвилюйся, донечко, зараз розповім. Так от, ще з тих давніх пір цей наперсток передавався від матері до доньки. І кожна жінка за допомогою нього оздоблювала речі для дорогих їй людей.
    - Так, мені він від мами дістався...
    - Я знаю, сонечко, - проказала старенька і лагідно погладила збентежену Таню по волоссі. – Ти недарма вишивала на заручини вишиванку для чоловіка. Це ж не просто сорочка, це – оберіг!
    - А?
    А старенька продовжувала говорити:
    - Коли жінка шиє то разом з візерунками вона вплітає свої думки і бажання.
    Таня почала про щось здогадуватися.
    - Ти коли вишивала Владу сорочку то співала пісню, пам’ятаєш? Так от, коли ти вишивала – то замовила сорочку. Саме тому у вашій родині панують мир та злагода.
    - Але жмут ниток сьогодні під порогом? – з тривогою запитала Таня.
    - Це спроба порушити ваш родинний захист. 
    - Але чому? – розгубилася Таня. Вона не могла зрозуміти кому знадобилося втручатися у їх родину.
    - А скільки вже твоїй донечці років? – хитро примружилася старенька.
    - Тринадцять скоро...
    - А тобі мама у скільки років передала родинну реліквію?
    - У дванадцять, - і тут Таня почала здогадуватися! – Я ж своїй донечці забула передати свої вміння, от-то розтяпа, - забідкалася.
    - Донечко, - старенька взяла руку Тані у свої долоні. - Ти ж жінка, а значить Берегиня! Не забувай про своє коріння. Адже воно і є той оберіг що береже твою родину. За тобою ж пращури!..
    - Я зрозуміла, бабусю. – поклала голову на коліна старенької Таня.
    - Ти впізнала мене? – задоволено посміхнулася старенька.
    - Так. Ви моя прабабця.
    - Пра-прабабця, - поправила бабуся. А потім обережно підняла голову пра-правнучки, і дивлячись прямо у вічі проказала: 
    - Ми всі завжди поряд, але шануй звичаї.
    - Обіцяю, - твердо відповіла Таня. – І дочку навчу!
    - От і добре, от і славно, - взялася за свою хустинку старенька і в ту ж секунду наче дим розчинилася у повітрі.
    От така сьогодні оповідочка про наші українські вишиванки - чаруванки. Добраніч, сонечко!






    Переглядів: 748 | Додав: natalyagurkina
    Всього коментарів: 4
    4  
    Дякую))))))

    3  
    Дякую. Схотілось вишивати.
    Повчальна казка. ЇЇ б в шкільну програму.
    Дійсно, сила народу в його корінні і шанобливому ставленні до звичаїв.
    А ще я між рядків прочитала: наші негаразди від нас самих, хто зна що б сталося з Таніною сім'єю, якби не допомога прапрабабці.

    2  
    Никто! )))) Спасибо Вам, Виталий!)))

    1  
    Абсолютно точно: ...жінка, а значить Берегиня! Ведь кто кроме ЖЕНЩИНЫ сможет сберечь семью!

    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]