Іван Низовий (для діток) - Дитячий світ
Четвер, 08.12.2016, 23:09
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Іван Низовий (для діток) - Дитячий світ






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8655

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 1 з 11
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий (для діток)
    Іван Низовий (для діток)
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 03.05.2015, 07:55 | Повідомлення # 1
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0


    Іван Низовий і донька Леся
    Прикріплення: 9670206.jpg(17Kb)
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 03.05.2015, 07:55 | Повідомлення # 2
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0


    «ЛЕТЮЧИЙ КІНЬ» - це третя читанка для малечі про цікаві речі, у якій розповідається про птахів, тварин, комах, що оточують нас (на жаль, здебільшого у селі) щодня, без яких ми не мислимо життя на землі (Іван Низовий-Великород)

    БЕРЕЖІМО ПРИРОДУ

    Озирнись лишень - повсюди
    Нас оточує природа...
    Де природу люблять люди,
    Там є злагода і згода.

    Там усе цвіте й щебече,
    Достигають вишні-шпанки,
    Діткам сни приносить вечір,
    Будять радісні світанки.

    Голубі небесні шати
    Кроплять росами пшеницю,
    Прудко бігають лошата -
    Випробовують копитця...

    Там, де змалечку природу
    Зберігають від руїни,
    Є майбутнє у народу,
    Є будучина в країни.

    Бережіть природу діти,
    Любі хлопчики й дівчатка:
    Деревця, пташок і квіти,
    Білок, оленів, зайчаток!

    ***
    ДИВОСВІТ

    Все живе на цьому світі
    Біга, плаває, літає
    І в барвистім розмаїтті
    Жити нам допомагає.

    Без пташок - не мали б саду,
    Без бджоли - не знали б меду,
    А без меду - мармеладу,
    Шоколаду й лимонаду,
    Щоб поїти привереду.

    Без корів не мали б «моні»,
    І масельця, і сметанки,
    Для синочка і для доні
    Не могли б зварити манки.

    Без овець не мали б вовни,
    Без пташні не мали б пуху
    Й замерзали, безумовно,
    В холоднечу-завірюху.

    Тож цінуймо все, що плава,
    Що літає і стрибає
    Перед нами зліва й справа,
    Все, що жить допомагає!

    ***
    ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

    Щоб ходити в теплім хутрі
    Чи нажити грошенят,
    Позбавляють волі нутрій,
    Інших деяких звірят.
    І життя їх позбавляють,
    Не жаліючи малих,
    І вдоволено гуляють
    В шубах крадених, чужих.

    Це ж нелюдяно й жорстоко -
    Позбавлять звірят життя,
    Ця жорстокість вийде боком
    Без пуття і вороття!

    Хто знущається з природи -
    Множить той тяжкі гріхи...
    Не робіть природі шкоди,
    Милосердні дітлахи!

    ***
    ЛЕТЮЧИЙ КІНЬ

    У степу гуляє кінь -
    Молодий жеребчик,
    На траві пасеться тінь,
    В річці воду хлебче.

    Не зловити нам коня
    Нізащо на світі!
    Тінь коня переганя
    В буйноквітім літі...

    Швидше вітру огир мчить –
    Незборима сила,
    Чи то грива майорить,
    Чи, можливо, крила...

    Не здогнати жеребця
    Нізащо й нікому –
    Хай летить! Нема кінця
    Летові стрімкому.

    ***
    НА РІЧЦІ

    На річковім плесі
    Гуси й гусенята,
    І лунає плескіт
    Гусячого свята.

    Гусаки ґелґочуть,
    Б'ють крильми об воду -
    Намочити хочуть
    Змучену природу.

    А качки й качатка -
    Ті не люблять ляску:
    Треба їм спочатку
    Виловити ряску...

    Жаби й жабенята
    Мають іншу вдачу:
    Прямо в гущу свята
    Звідусюди скачуть.

    І хлюпоче річка,
    Й плеще без упину,
    Доки зайде нічка
    В річкову долину.

    ***
    ЗАГАЛЬНА РАДІСТЬ

    Отелилася корівка -
    Двох теляток привела...
    Як дзвенить молочна цівка
    На околиці села!

    І радіє корівчина,
    Задоволена гака,
    Що для доньки і для сина
    Вистачає молока.

    Добрий настрій господині
    Віддзеркалений в очах,
    Адже нині всій родині
    Страв молочних вистача!
    Прикріплення: 6036893.gif(33Kb)
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 03.05.2015, 07:59 | Повідомлення # 3
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0


    Я впевнена, що книжечки, які мій батько Іван Низовий написав для дітей і які, на жаль, побачили світ дрібним тиражем, зокрема п'ять читанок про річки України, просто необхідні сьогодні малятам, оскільки ще й сприятимуть вивченню ними географії й історії нашої неймовірно прекрасної Батьківщини. Сьогодні починаю друкувати вірші з книги «Крізь віки – вовіки» (2003).
    Автор пише: «Попередні три «читанки» для малечі були присвячені тваринам, птахам, земноводним, комахам, травам… У пропонованій книжечці йдеться про річки нашої країни – поки що про більш значні притоки лівобережжя Дніпра, басейну Сіверського Дінця і ті, що плинуть до Азовського моря. Про інші ріки та їх притоки – у наступних «читанках»».
    Отже, я із задоволенням публікуватиму всі ці твори)))
    Леся Низова

    ЖИТТЄДАЙНІ РІКИ

    Крізь віки – вовіки
    Славні наші ріки
    Хай течуть не мимо
    Вселюдської долі
    Чисто й незмілимо
    В українськім полі!

    Крізь літа і роки
    Хай Дніпро широкий
    Символом свободи
    Роду і народу
    Котить свої води
    В будь-яку погоду!

    Крізь епохи, ери,
    Часові химери,
    Явища стихійні
    Хай течуть вовіки
    Тихі та спокійні
    Життєдайні ріки!

    Частина перша

    БЕЗМЕЖНА ШИР ЛІВОБЕРЕЖЖЯ

    СОТНІ РІК ВБИРА ДНІПРО

    Про Дніпро повинен знати
    Кожен божий чоловік,
    Бо ж ріка ця – рідна мати
    Багатьох чудових рік:
    Псла, Десни, Орелі, Росі,
    Ворскли, Прип'яті, Сули,
    Що, стрімкі й дзвінкоголосі,
    В Україну притекли
    З глибини віків,
    І кожна
    За собою привела
    Річенят малих...
    Не можна
    Всіх назвати!
    Лиш Сула
    Має кілька діток:
    Удай,
    Ромен,
    Терн
    І Лисогір
    (Порахуй – не переплутай
    І по карті перевір!).
    Ворскла Ворсклицю приймає
    В лоно матірнє,
    А Рось
    За доньку Росаву має,
    А Росава – ще когось...
    Річки жодної немає,
    Що притоки не прийма
    І струмків не обіймає
    Берегами обома.
    Всі ж несуть прозорі води
    До великого Дніпра
    Задля злагоди і згоди
    І суспільного добра
    І вологи щоб, і тіні
    Вистачало по степах,
    Щоб всепростір в Україні
    Вседостатками пропах.
    Щоб і Київ наш, і Канів,
    Запоріжжя і Херсон
    Променилися вінками
    Хвилесплеску в унісон,
    Мов на Йвана на Купала;
    Щоб дзвеніла далина,
    Щоб країна рідна знала:
    Найпрекрасніша вона!
    А вона ж таки й насправді
    Найпрекрасніша завжди:
    Тут жили мій дід і прадід
    І прапрадідів діди.
    Тут історія творилась
    В бурунах вогнів і вод,
    Україна боронилась
    Від нахабства всіх заброд.
    В грозовім середньовіччі
    В Запорогах, на Низу
    Накликали грізні Січі
    На напасників грозу.
    Від Самари і до Криму,
    Від Сули й до Буджака
    В ті часи не мала втриму
    Кінна вольниця легка.
    Допливали до Синопа
    Чайки – сестри байдаків,
    Дивувалася Європа
    Гордій славі козаків...
    З покоління в покоління
    Переходить – не вмира
    Незнищенна і нетлінна
    Слава нашого Дніпра!

    ДЕСНА ЧУДЕСНА

    Срібноплескітна, чудесна,
    Кригоскресла – бо ж весна! –
    Вся блакитна, аж небесна,
    До Дніпра тече Десна.
    Мимо сіверського града
    Літописної краси,
    Де княгиня юна, Лада,
    Чеше промені коси;
    Мимо Сосниці і Мени,
    Вниз, на захід, знову вниз,
    Де спокійно, де й шалено,
    Де – каприз, а де й – сюрприз...
    Миролюбна, величава
    У Чернігові Десна:
    Тут Русі-держави слава,
    Тут свята старовина;
    Тут спрадавна янгол крила
    Над землею розпростер...
    Далі – знову даль відкрила
    Шлях долинний на Остер
    І на стольний княжий Київ,
    Де Славути вічний плин
    Через морок чорториїв
    І просвітленість долин...
    Край цей Сіверським зоветься,
    Що пооберіж Десни,
    Тут Довженка серце б 'ється,
    Тут Грінченка віщі сни,
    Коцюбинського печалі
    І Тичинівські лади,
    Вороного пасторалі
    І Чупринчині сліди...
    Без Десни не уявити
    України і Дніпра –
    Незбагненні колорити,
    Барв і звуків дивогра!

    СИВИЙ СЕЙМ

    Сивий Сейм – Десни притока,
    Слобожанщини краса,
    І широка, і глибока,
    Аж вбирає небеса.
    Починається в Росії
    "На лугах, среди стогов",
    Бог на ній міста посіяв:
    Курськ, Курчатов, Рильськ і Льгов...
    А в кордонах України
    Оселивсь Путивль на ній
    І Батурина руїни
    Відбиваються в ясній
    Річці-дзеркалі...
    До Сейму –
    Річка, річечка, струмок –
    Одна одній навперейми
    Поспішає сто приток.
    Й серед них – маленька, свійська,
    Де Виговський в пух і прах
    Розгромив московське військо,
    На Москву навівши страх.
    Це в районі Конотопа,
    Що на Сумщині моїй...
    Пам'ятай про це, Європо,
    Усвідом і зрозумій!
    Картоплі в басейні Сейму –
    Прямо чудо із чудес:
    Для Донецького басейну
    Овоч цей – делікатес!
    Споживаючи цей овоч,
    Металурги й шахтарі
    Щиро дякують за поміч
    Сейму й тому, хто вгорі...
    Що сказати ще про річку,
    Де не був я, далебі?
    Мабуть, там ростуть порічки,
    Може, й груші на вербі...
    Прикріплення: 0792613.gif(7Kb)
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 03.05.2015, 08:01 | Повідомлення # 4
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Другу частину читанки для малят "КРІЗЬ ВІКИ - ВОВІКИ" про річки й річенята України Івана Низового розпочинають вірші про Сіверський Дінець, Оскіл, Айдар, Деркул, Лугань, Вільхову і Луганчик…
    Леся Низова



    Частина друга

    ДІНЦЕВА КРОНА

    СИН ВЕЛИКОГО ДОНУ

    Красень Сіверський Дінець,
    Що тече Донбасом, –
    Світотворення вінець,
    Хоч примерк із часом.
    Починається ж Дінець
    В крейдяних яружжях –
    Ледь помітний струменець
    У мілких калюжах...
    Срібна ниточка тонка
    Обрії зшиває
    Синьогладдю,
    І ріка
    В силі прибуває.
    Набирається снаги
    В джерела, криниці,
    Додають снаги сніги
    Й дощові грімниці.
    До Чугуєва ріка
    Врешті добігає,
    Не широка й не вузька –
    Певний простір має...
    Мимо Змієва, в полях,
    Вже подібно змію,
    Випетльовує свій шлях
    Ген під Балаклію.
    Наростає водострум
    Дужо й променисто:
    Притіка Дінець в Ізюм –
    Пракозацьке місто.
    Мимо селищ, мимо сіл,
    Де на вербах бусли,
    Там вливається Оскіл
    У Дінцеве русло...
    На Червоний на Лиман,
    Через Святогір'я –
    На Лисиче,
    Де курган
    Стереже безмір'я...
    І на цьому – не кінець
    Силі центробіжній:
    Мимо – Сєверодонецьк,
    Борівське, Рубіжне,
    Нижнє і Слов'яносербськ
    У красі квітчастій
    ("Ти ж, Трьохізбенко, не сердьсь,
    Я спішу до Щастя!").
    За Станицею ріка,
    Широкорозлита,
    Вже й кордон перетіка
    Без контролю й мита.
    Для Дінця ніщо – кордон,
    Навіть міждержавний...
    Кличе сина Тихий Дон –
    Танаїс прадавній!
    Найлюбіший для краян
    Наш Дінець красивий,
    Оспівав його Боян
    В давнині ще сивій;
    І Сосюра, наш співець,
    Ніжно і бурхливо
    Славив Сіверський Дінець –
    Вседонбаське диво...
    Всі луганські "солов’ї" –
    Лірики двомовні –
    По Дінцевій течії
    В поетичнім човні
    Люблять плавати –
    Краса
    Вабить їх Дінцева:
    Найсиніші небеса,
    Воля чебрецева...

    ОСКОЛОК ДІНЦЯ

    Оскіл – Дінця ясний осколок,
    Його притока головна,
    Тож недаремно над Осколом
    Небес бездонна глибина
    Така прозора! І в Осколі
    Вода – небесна прозорінь,
    В якій шевченківські тополі
    Полощуть-миють власну тінь.
    Тече Оскіл по Харківщині,
    Водою Куп'янськ напува,
    Десятки сіл в своїй долині
    Від спеки й холоду хова.
    Між Святогірськом та Ізюмом
    Спокійно, ніби спроквола,
    Зливається з Дінцевим струмом
    Легенький струмінь Оскола.

    РІЧКА – БОЖИЙ ДАР

    Це воістину Божий дар,
    Тож вовіки його цінуймо!
    Протікає ріка Айдар...
    Де – вгадаймо… Простежмо, нумо...
    На Луганщині? Звісно, так.
    Починається ж на узвишші
    Ровеньок: джерело, стрімчак
    В степовій комишевій тиші.
    Жебонить в буйноквітті лук,
    Де трава-мурава шовкова,
    Поминаючи Білолуцьк,
    Добігає до Новопскова
    І прямує на Старобільськ,
    Тихоструйна і водограйна,
    Для охайних міських обійсть
    Прохолодою живодайна.
    По обох берегах її
    До містечка Новоайдара
    Дозріваючі врожаї
    Вже підходять, немов опара, –
    Будуть щедро-пахкі жнива,
    Даровиті та повні чару...
    Отака вже вода жива
    Річки сонячної – Айдару!
    Над Айдаром гримлять громи,
    Та не чутні грозові звуки
    В глибині, де живуть соми
    І хитрющі штукарки щуки.
    Проспівали ріці пеан
    Задушевний таки ж, ліричний
    Два Івани – Савич Іван
    І, звичайно ж, Іван Світличний.
    До Дінця поспіша Айдар
    І в селі, у Старім Айдарі,
    З ним зливається (висне пар),
    Далі ріки вже плинуть в парі.

    ВПЕРТИЙ ДЕРКУЛ

    В спеку полинами пахне терпко,
    Повіває духом чебрецю.
    В крейдяному руслі впертий Деркул
    Поспішає батькові Дінцю
    Навперейми – ледь наздоганяє
    Там, де починаються ліси,
    Дичина нелякана гуляє
    І дзвенять пташині голоси.
    Білі води змішуються з синім
    І зеленим кольором долин,
    І в ультрамариновому плині
    Не такий терпкий уже полин.
    Повіває свіжа прохолода,
    Шелестять рогіз та очерет –
    Виснажена спекою природа
    В затишний ховається намет.

    ТИХОПЛИННА ЛУГАНЬ

    Хто назвав ріку Лугань,
    Нам цей факт не звісний...
    Мож, пра-пра-прадідуган
    Пра-пра-прапервісний?
    Ще на пра-пра-празорі
    Працивілізацій
    Тут селились лугарі
    Різних рас і націй.
    То була і справді рань
    Пра-праісторична:
    По лугах текла Лугань
    Первісновелична.
    До Лугані до ріки
    Звідусіль-зусюди
    Прибивались козаки –
    Прехоробрі люди.
    І над синню тихих вод
    Рани лікували,
    І місцину цю – Камброд –
    Гарно так назвали!
    Вкоренивсь козачий рід
    Мужній, неледачий,
    Розростався вшир Камбрід –
    Прафорпост козачий.
    На човнах пливли роки,
    Повнилися змістом,
    Свій осідок козаки
    Стали звати містом.
    Вже не рвалася сюди
    Різна рать поганська
    До луганської води,
    Себто до Луганська.
    І текла собі Лугань
    Вільно, без примушень,
    Через мороки і твань
    Історичних зрушень.
    Назву містові дала,
    Та й усьому краю,
    І в сьогодні притекла,
    Зморена докраю,
    Обміліла і брудна,
    Піднята на глуми...
    Та Лугань у нас – одна,
    Любимо й таку ми!
    Тішить нам вона серця
    (Що то значить – звичка!) –
    Тиха донечка Дінця,
    Річка-невеличка.

    ДОЧКА ЛУГАНІ

    Вільхова – це значить:
    Вільхи –
    Водолюбні дерева,
    Це завжди тіниста вільгість
    І зарошена трава.
    Вільхова – дочка Лугані,
    Бо в Лугань вона впада;
    Поза містом, на лимані,
    Досить чиста в ній вода,
    І купатися в ній можна,
    І рибалить залюбки...
    Екологія ж тривожна –
    В нижній течії ріки,
    В межах нашого Луганська:
    Брухт, мазутище, сміття,
    Словом, ставлення поганське
    До природи і життя.
    Вже й не річка, а піврічка,
    Ще не мертва – ледь жива,
    Звичайнісінька калічка
    І клоачка морова...

    РІЧКА-ЗАКОВИЧКА

    Де Луганчик?
    Втік Луганчик:
    Русло є – води нема...
    Ох, Луганчик-хуліганчик,
    Взагалі і зокрема!
    Дощ пройшов – з'явилась річка.
    Спека знов – нема води.
    Ох ти, річко-заковичко,
    Незбагненна ти завжди!
    Новосвітлівка чекає
    Потрясіння всіх основ:
    Мож, заграє водограєм
    Хоч тоді Луганчик знов?..
    Екологія, звичайно,
    В нас така - одна біда,
    І немає в тому тайни,
    Що Луганчик пропада.
    Прикріплення: 2806001.gif(46Kb)
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 03.05.2015, 08:05 | Повідомлення # 5
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Сьогодні я завершую публікацію віршів зі збірочки «ЛЕТЮЧИЙ КІНЬ» - третьої читанки для малечі про цікаві речі, у якій розповідається про птахів, тварин, комах…
    Леся Низова

    ТЕЛЯТА-МАЛЯТА

    Ці телята-малята
    Мають вроджені звички:
    Полюбляють гуляти
    В лузі, серед травички,
    Через річку скакати
    (Правда, річка - струмочок)
    І від мами втікати
    У найближчий лісочок...

    Ще не знають, маленькі,
    Що в лісочку - вовчище,
    І що треба до неньки
    Їм горнутись поближче.

    КАЧЕНЯТА

    Качка з качуром качат
    Плавати навчають.
    Ті ж у захваті кричать,
    Дзьобики вмочають
    В мокру сріберну блакить,
    У глибінь пірнають:
    Неможливо їх втопить,
    Каченята знають.

    Самовпевнені без меж,
    Геть-бо безтурботні,
    Водоплаваючі все ж,
    Майже земноводні!..

    СВІЙСЬКІ СВИНІ

    Їх багацько - ціле військо
    Задирак і забіяк.
    Хто ж вони?
    Та свині свійські.
    Й головний над ними - хряк.

    Хряк чи кнур - яка різниця?!
    Головне, що – головний,
    Головне, що важна птиця,
    Хоч по-свинськи і брудний.

    Хрюкне хряк - і вся свинота
    Вчинить так, як хрюкне кнур:
    Дружно, мов солдатська рота,
    Підривати стане мур.

    Наче ралом, буде рити
    Свинським рилом шахти нір,
    Впертий - що там говорити –
    Цей завжди голодний звір.

    Звір, тварина чи тварюка,
    А по-свійськи, то - свиня:
    Все руйнує, риє, хрюка,
    Свинство форменне вчиня.

    Та на свинство це, одначе,
    Нарікати нам не слід,
    Бо смачне сальце свиняче
    На сніданок чи обід!

    ЛЬОНЯ І ЛЬОХА

    Льоха - просто свиня,
    Хрюка і забрьоха.
    Дрюком Льоху поганя
    Замазура Льоха.

    Льоха - босе пацаня,
    Бойова натура,
    Не вмивається щодня,
    Тому й замазура.
    Не мазунчик у батьків,
    Не якась засоня,
    І не любить башмаків
    П'ятирічний Льоня.

    Любить Льоня патиком
    Поганять забрьоху,
    Тому й кличуть босяком
    Замазуру Льоху.

    ВІВЦЯ-ВЕРЕДА

    Привередлива вівця
    Відвернулась від сінця...
    Здивувала світ увесь:
    Не смакує їй овес...
    Не схотіла їсти кашу,
    Попросилася на пашу,
    За село, де скрізь - трава,
    Та, що обрій колива,
    Наче хвиля. Тут вівці
    Все смакує! А в кінці
    П'є вівця із джерела
    Чисту воду, й до села
    Повертає, бо вівці
    Спати треба у хлівці.

    ПОЄДИНОК

    Прямо посеред дороги
    Два цапи схрестили роги,
    По коліна вгрузли ноги
    В буру куряву дороги.

    Ох і вперті ж ці цапи:
    - Відступися!
    - Відступи!
    Їм би взятись за ціпи
    Й молотити б їм снопи...

    Та цапи - істоти вперті,
    Упираються до смерті,
    Вже знесилені й обдерті,
    Та все'дно цапиновперті!

    Хоч ціпами їх лупи,
    Хоч водою їх кропи,
    Непохитні, мов стовпи,
    В поєдинку два цапи!

    ЩАСЛИВІ СЕЛЮКИ

    Найщасливіші кролі
    Ті, що мешкають в селі,
    На просторому подвір'ї,
    В цілковитому довір'ї.

    Свіжа в них завжди морквина
    І капусти пелюстина,
    Соковита і хрумка,
    І вода - не висяка.

    У кролячої сім'ї
    Розпорядки дня свої:
    Малишня завжди ґуля
    Лиш під наглядом кроля;
    Та і матінка-кролиха
    За малими стежить стиха,
    Не втікали щоб у степ,
    Де повнісінько халеп.

    ПРО ПРИБЛУДУ-ЗАЙЧИКА

    Приблудилося зайчатко
    Хтозна звідки до кролів,
    І зайча кролячий татко
    Не прогнав, бо пожалів.

    Для сіренького сирітки
    У кролиці є завжди
    Поживні смачні наїдки,
    Вдосталь свіжої води.

    І малеча вся кроляча
    Прийняла зайчатко в дім
    Дуже лагідно,
    Неначе
    Найрідніше воно всім.

    МУЗИКАНТ

    Кіт-музика на тину
    (От знайшов роботу!)
    Намурликує одну
    Безкінечну ноту:
    «Мяу, мяу...» - цілий день
    Тягне без упину,
    І,. крім цього, нітелень
    Не долине з тину.

    ПОРОДИСТИЙ ПЕС

    Пес по імені Лорд -
    Благородна морда,
    Благородніших морд,
    Гордих, як у Лорда,
    Не знайти у селі
    Серед безпородних,
    Всі гавкучі та злі,
    І манер - ні жодних.

    Тож виходить, що Лорд
    По собачій вроді
    Міцно втримує рекорд –
    З ним змагатись годі!

    КОТЯЧИЙ НАРКОТИК

    Схарапудились чомусь коти.
    Чи об'їлись коти блекоти?
    Миготять по хаті
    Блискавки хвостаті!

    Стоголосо й безладно нявчать,
    Аж у вікнах шибки деренчать...
    Лоскітно і п'янко
    Пахне валер'янка...

    Хтось - хотів він того, не хотів, -
    Валер'янкою звабив котів,
    І сп'яніли котики
    Від цього наркотику.

    ЕКЗОТИЧНІ ПТАХИ

    Індики - птахи великі,
    Барвисті, мов фазани,
    І зовсім вони не дикі,
    І навіть ручні вони.

    Живуть у сімействі дружно,
    Бо дружба - життя їх зміст,
    Так райдужно-аркодужно
    Палає індичий хвіст!

    Розгулюють по травичці,
    По росянім бурштину...
    Щось каже індик індичці,
    Дурничку якусь смішну,
    Й охоче на те індичка
    Регоче, йдучи слідком,
    Охайненька й невеличка,
    Порівняно з індюком.

    Збадьорені сміхом неньки,
    Аж бризки в усі боки,
    Збігаються в гурт маленькі,
    Ще крихітні індики.

    ДРУЖНА ГРОМАДА

    Скільки різної пташні
    На сільськім подвір'ї:
    Все навколо - в метушні,
    В ґелґоті та пір'ї!

    Кури, гуси, голуби,
    І качки, й цесарки
    Тут живуть без боротьби
    Й, головне, без сварки.

    З одного коритця п'ють,
    Їжу споживають,
    І малесеньких - не б'ють,
    Старших - поважають.

    До індиків гусаки
    Ходять в гості радо
    І заводять балачки
    Про діла громади…

    Песик мирно походжа
    По двору сільському…

    І нічим не заважа
    Тут ніхто й нікому.

    2003
    Прикріплення: 5139972.gif(9Kb) · 1762752.jpg(38Kb)
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 03.05.2015, 08:08 | Повідомлення # 6
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    «У попередні роки автор видав шість книжечок-читанок для юних читачів. «Страдноцвіт» гарно вписується в цей ряд і невимушено та послідовно розкриває маленькі таємниці природи, зокрема її рослинного світу. У віршах немає «сюсюкання» - це справді серйозні віршовані твори, у зміст яких треба вчитуватися, аби почерпнути бодай хоч дилетантські знання ще в ранньому віці» (Надія Кошель-Половинка)
    Леся Низова


    ЗАПРОШЕННЯ ДО ПОДОРОЖІ У СВІТ ПРИРОДИ

    Книжка ця про трави й квіти,
    Що навколо нас ростуть.
    Нумо, всі цікаві діти,
    Вирушаймо дружно в путь
    На природу! В цім поході
    Ви дізнаєтесь про те,
    Що корисне є в природі,
    Де росте й коли цвіте;
    Чим корисне; як збирати;
    Як відвари готувать;
    Від яких недуг вживати
    Раз, два, три, чотири, п'ять?
    Зі здобутими знаннями,
    Як відомо, легше жить.
    Світ широкий перед вами –
    Треба лиш його відкрить!

    БАРВІНОК

    Листом він зелений, гарний,
    Квітка ж барвно так сія
    Поміж листям! Різнобарвний –
    Значить, правильне ім'я
    У барвінка. Он – первінка –
    Синьоквітка розцвіла –
    Перша донечка барвінка,
    Старожителя села.
    Гарно в світі барвінковім,
    Мов на святі пресвятім, –
    Зеленавосиня повінь
    Підплива під кожен дім.

    БАГНО

    У багні росте,
    І тому
    Називається "Багном".
    На Поліссі вийдеш з дому,
    А "багно" вже під вікном.

    Та "багно" це є корисним,
    Як всі лікарські зілля,
    І буває дуже чистим,
    І від хворості зціля.

    На болоті, чи на луці,
    Занехаяній давно,
    Пошукайте у багнюці
    Чудотворне це "багно".

    БЕРЕЗКА

    Це – повійка? Повитиця?
    Ні, березка польова,
    Що, звиваючись, дереться
    На берези-дерева!

    Значить, в'юнка-поповзунка,
    Подеревиця чіпка?
    Ні, вже ж сказано – березка,
    Назва в неї отака.

    Не важливо, як зоветься,
    Де охочіше росте,
    Важливіше, що березка
    Гарним кольором цвіте!

    БУГИЛА

    Пустотілістю бамбука
    Нас дивує бугила,
    Що росте на вогких луках
    Біля кожного села.

    З неї можна вирізати
    Гучнобасові дудки
    І зазвичай награвати
    Найпростіші пісеньки.

    А крім того, з бугилою
    Добре спати в курені:
    Бугила під головою –
    Болі втихнуть головні.

    Прикріплення: 5746599.gif(9Kb)
     
    natalya-gurkinaДата: Понеділок, 04.05.2015, 09:14 | Повідомлення # 7
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    КРИЛА
    Новела-казка

    У лісі Маленька Ялинка почувала себе самотньою. Навколо росли осокори й липи, і вони були не схожі на неї, бо була вона і взимку зеленою і юною, а вони щоосені розгублювали своє вбрання, і зараз, щоб приховати свої оголені сутулі плечі, притрусилися білим снігом. Маленька Ялинка теж притрусилася білим снігом, але зелені голки вперто пробивалися з-під снігової білизни і це дратувало сусідів.
    – Ну чого ти, Маленька Ялинко, хизуєшся своєю зеленню?! Твої голки... бр-р-р... колючі! У них ти схожа на їжака. А ми, поглянь, білі-білі, як лебеді. У нас за плечима ростуть білі крила. Ми захочемо – полетимо. Не віриш?
    Маленька Ялинка мовчала. Їй було дуже самотньо в лісі. Бо поруч не було її вічнозелених сестер.
    Однієї ночі вона не могла заснути. Незрозумілі почуття бентежили її. Вона ніколи не бачила нічого, крім цього лісу, куди потрапила невідомо як. І раптом їй забаглося кудись іти, чогось шукати.
    Здивовані осокори й липи дивилися, як у ялинки за плечима виростали зелені крила.
    – Пхі! Зелені... Де ви бачили зелені крила? – запитав Осокір.
    – Зелені крила? Парадокс! – гмикнула Липа.
    – Зелені? Нісенітниця – додав Осокір.
    – Абра-ка-даб-ра-а! – підсумувала Липа.
    Вона була стара й досвідчена. Зелених крил вона не бачила на своєму довгому віку. – Абстракція. Далеке від дійсності. Не полетить!
    А Маленька Ялинка стріпнула крилами і... полетіла над осокорами й липами. Над полем і скованою кригою річкою. Вона летіла і не знала, куди, але відчувала, що прилетить у свою давню мрію і назавжди залишиться там.
    Осокір і Липа були посоромлені. Осокір і Липа, що в білому вбранні здавалися собі схожими на лебедів, вирішили теж летіти. Куди? Яка різниця! Якби летіти. Щоб провчити свою маленьку сусідку. Вони змахнули білими лебединими крильми. Змахнули і... перестали бути схожими на лебедів. Сніг опав з їхніх плечей і в місячному сяйві серед сліпучої білизни снігів сірі гілки Осокора й Липи були такими недоречними, що їхні брати-сестри хором вимовили:
    – Парадокс!
    – Абстракція!
    А Маленька Ялинка прилетіла в місто. Її радісно зустріли. Одягли в казкове вбрання. Засвітили на ній різнокольорові вогні. Танцювали навколо неї. Співали про неї пісень.
    І Маленька Ялинка забула, що недавно вона була самотньою. Не може бути! Вона одвіку тут, серед вірних, щирих друзів. А за плечима у неї завжди були крила. Зелені. Хороші крила. Захоче – і полетить. Але вона не захоче. Їй гарно з людьми.
    1968
    Прикріплення: 9272880.gif(11Kb)
     
    natalya-gurkinaДата: Середа, 06.05.2015, 06:37 | Повідомлення # 8
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ««СТРАДНОЦВІТ» (продовження) - читанка повчальна, мудро-визначальна - невимушено та послідовно розкриває маленькі таємниці природи, зокрема її рослинного світу…»
    Л. Низова


    БУРКУН

    Буркотіння чути з тіні?
    Не лякайся – не вовкун,
    Зголоднілий в животінні
    Вовчохижім. То – буркун!

    Не бовкунчик пустотілий,
    Не розбовканий чавун
    Сполошний. То – розімлілий
    Первозацвітом буркун!

    Простоквіт. Зелорослина.
    Доброзичливець-пустун.
    Дятел – птах. А ти – людина.
    А дивак отой – буркун!

    БУДЯК

    Не бундючний, не примхливий
    Скрізь росте і процвіта,
    І такий собі щасливий:
    Всіх усміхнено віта.
    Та лиш з вигляду такий він –
    На цвітіння не скупий...
    Онде, босий хтось, заскиглив:
    На колючку наступив!
    А колючка будякова
    Гостра-гостра – як штрикне,
    То вся пиха босякова
    Пропаде і промине!

    ВОРОНЦІ

    Під Стрільцівкою, в степах –
    Диво неозоре...
    Ними світ увесь пропах –
    Воронцеве море!
    Оспівали воронці
    Чи й не всі поети –
    Леви, Овни і Стрільці –
    Жайвори планети...

    Слух про них в усіх кінцях
    Світу йде-гуляє...
    Я ж ходжу по воронцях,
    Де й стежок немає!

    ВІВСЮГ

    Овсуг, овсюг чи вівсюг –
    Кажуть, хто як схоче,
    Про бур'ян, що на ланах
    Виклично тріпоче,
    Розкурочує дотла
    Зав’язі посівів,
    І вологу випива,
    Паразит збісілий!
    ІЦо вівсюг, що той осот –
    Осудіть тверезо:
    Разом всіх – на ешафот,
    Під сапачки лезо!

    ВЕРЕС

    Вереснева степоквітка,
    Що росте по всій землі,
    З неї мед збирають бджоли,
    Оси, звісно ж, і джмелі.

    Роберт Бернс, поет шотландський,
    Родоклановий повпред,
    Оспівав на всю планету
    Вересковий чудо-мед!

    Сам я, вересковоюний,
    В давні ще солдатські дні
    Склав про повінь-вересковінь
    Перші віршики-пісні.

    ГРИЦИКИ

    Грицики – мов принцики
    В трав'яній еліті,
    Мають власні принципи
    У рослиннім світі.
    Принциповість маючи,
    В дружнім колективі
    Грицикують змалечку,
    Зливами щасливі.
    З грициками змалечку
    І мені дружилося,
    Все навколо майжечко
    З нами поріднилося!

    ГОРИЦВІТ

    На горі гарячим літом
    Він горить, коли цвіте,
    Звуком збуджений трембіти
    Тріумфальної... Проте
    Він корисніший весною,
    Коли весь буяє ліс,
    І вражає дивизною
    Свого ймення – адоніс.

    Я не бачив цього перла
    Власноочно... Це ж коли б
    Запросила би Говерла
    До горицвітних колиб!*

    ГІРЧАК

    Є перцевий, земноводний,
    Є зміїний, польовий,
    Той і той цілком пригодний
    І корисний як такий.

    З нього робляться відвари,
    Різні мазі й порошки,
    Він зніма недобрі чари,
    Наговори і плітки.

    Він хронічні зніме болі,
    Давні рани заживить...
    Назбирай побільше в полі,
    Де волого,
    й нумо пить!
    Прикріплення: 2108200.gif(33Kb)
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 07.05.2015, 14:00 | Повідомлення # 9
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ДЕРЕВІЙ

    Дере очі сивий Вій**,
    Бо недобачає,
    Як цвіте межи дерев
    Деревій звичайний.
    А звичайний деревій
    Дуже поетичний,
    А крім того – визначний
    Зцілювач медичний.
    Він у Сватовім росте,
    В Ніжині й Зінькові,
    Красним словом прописавсь
    В українській мові!

    ДЗВІНОЧКИ

    Дзінь-дзілінь і дзень-дзелень!
    По-китайськи ж це: дзілюнь!
    Сплять вночі, а дзвонять вдень:
    По степах – мільйон відлунь.
    Сині-сині, аж блакитні –
    Преблакитніші небес,
    Неприховано-нескритні
    Серед всіх земних чудес.
    Дзвонять дзвоники діньдонно
    (Не якийсь там тарарам),
    Акапельно і синхронно...
    Купол неба – Божий храм!

    ДИВИНА

    Дивина скіпетровидна –
    Так зовуть її знавці –
    Неамбітна й незавидна:
    Листя, стебла, корінці...
    Скромноцвітна, непримхлива –
    Й на камінні пророста,
    В розумінні ж справжньодива –
    Справжньодивнозолота!
    Взагалі ж, кажу, в природі
    Стільки різних простодив,
    Що й знайти дивніші – годі,
    Де б не їздив чи ходив.

    ДУДНИК

    Є такий художник – Дудник,
    У Луганську він живе,
    Тезко ж майстра, дудник-чудник, –
    Справжнє диво лісове!
    Теж луганець, хоч розрісся
    По степах і по ярах,
    На болоті, на узліссях,
    Тим – на радість, тим – на страх.
    Дудник – він здоров’я збудник
    І супутник чистоти...
    І жартує майстер Дудник:
    "Мною зцілюйтесь, брати!"


    ЖАБНИК


    В полі кущиться він рясно
    І все літечко – в цвіту,
    Тож доречно й завше вчасно
    Рвати жабник в спекоту
    І сушити для відвару,
    Й пити чай із жабника,
    І хворобу-незугару
    Гнати геть – нехай втіка!

    Скромний він і непримітний,
    Хоч йому це й невтямки,
    Трав'янистий і двохцвітний –
    Жовто-білі пелюстки.

    ЖОСТІР

    В животі – мов тари-бари –
    Безпардонно торохтить...
    Значить, лікарські відвари
    Терміново треба пить.
    Значить, треба пити жостір,
    Той, що прямо з-під куща
    Сходить паром... Жостір простір
    Всекишковий очища
    Від всіляких тарів-барів,
    Хитрих збудників хвороб...
    Жостір – жорсткий: його чарів
    Не витримує мікроб!

    ЖИВОКІСТ

    Живокостом заживляють
    Переламані кістки
    Так, що хворі забувають
    І про болі, й про ціпки.
    Можна бігати по всьому
    І стрибати залюбки
    Без повторень перелому
    І ціпків тих причіпких...
    Живокіст при живоплоті
    Все причахле відживля,
    І живеться всім в люботі
    Взагалі і взагаля.

    ЗОЛОТОТИСЯЧНИК

    Цим ім’ям його назвали
    В Україні… Гарно зветься!
    Від хвороб його вживали
    До Христа іще, здається.
    В древнім Римі цю рослину
    Добре знали: центурія
    Зцілить будь-яку людину –
    Хоч Матфея, хоч Матвія.

    Назву цю навіки висіч
    На твердині – для повторень:
    Золотих не треба тисяч –
    Золотий
    дорожче
    корінь!

    ЗВІРОБІЙ

    Він звірят не бив ніколи,
    Так що й думати не смій,
    Що його за це прозвали
    Злим іменням – звіробій!
    Ні, не злий. Насправді ж – добрий,
    Тихий мешканець полів:
    Споконвіку всіх недужих
    Лікував, і всіх жалів.
    У відварі звіробою
    Сила міститься така:
    Малюкам прибавить зросту
    І здоров'я старикам!

    КУЛЬБАБА

    Куль – це куль, а баба – баба.
    А кульбаба – це вже те,
    Що з-під дуба і з-під граба
    Виглядає, золоте.
    Те, що згодом побіліє,
    Замережиться, пухке,
    Й парашутиків насіє,
    Надповітряне таке.
    Проросте в грядущім літі
    В доокружжі сто кульбаб.
    Ні, мільйон! І в білім світі
    Стане більше жовтих зваб.

    КРОПИВА

    Обережним будь, козаче:
    Попідтинню, де трава,
    По тобі давно вже плаче
    Вогнепера кропива.

    Не слізьми, звичайно, плаче,
    А росою. Та однак
    Обережним будь, козаче, –
    Обпечешся, та ще й як!

    Кропива – вона ж колюча
    І жалюча, мов змія,
    Та як ліки – щонайлучча
    Для суглобів... Знаю я!

    КОНВАЛІЯ

    Лісова тендітна квітка
    В гущині чагарника –
    Люлі-лялечка-лелітка
    Біло-ліло-он-яка –
    То прогляне, то під листом
    Заховається умить,
    Щоб нарядом льоночистим
    Лячний люд не засліпить.
    Тих, що рвуть її, не схвалюй,
    З лісу геть, скажи, гиля…
    Без тендітності конвалій
    Погрубішає земля!

     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 07.05.2015, 14:01 | Повідомлення # 10
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    КАШКА

    Не ромашка це, а кашка,
    Розрізняти лиш навчись,
    Щоб не вгадувать: ромашка
    А чи кашка? – придивись
    Пильно-пильно ще й пильненько:
    Та вже в'яне, ця – жива,
    Та – мала, а ця – маленька,
    Міні-мікро-цвітова...
    Отже, правильно: це – кашка,
    Та не та, яку їдять,
    А ота, яку Наташка
    Любить в косу заплітать.

    КАЛАЧИКИ

    Неїстівні лопухи
    Навіть не чіпали,
    Що ж їстівне, дітлахи
    З пуп’янка не знали.

    Рвали міні-калачі,
    Найсмачніші наче,
    Їли вдень їх, а вночі,
    Згорнуті в калачик,
    Мирно спали… Їм усім
    Снився харч – калачик.
    І в дитинстві він моїм
    Так багато значив!

    ЛОПУХ

    Слоновухий – люди бачать
    Цю подібність лопухів
    До слонів, та це не значить,
    Що вухань до реп'яхів
    Причепився. З лопухами
    Співіснуєм сто віків.
    "Лопухами" кличуть "хами"
    Добрих серцем простаків.
    З лопуха ж, із його вуха
    Широченного – ха-ха! –
    Не пошити й капелюха,
    А не те що кожуха.

    ЛЕПЕХА

    Познайомся з лепехою,
    Це, звичайно, не лопух:
    При воді росте, під сонцем
    І не має слоновух.

    Ще й татарським зіллям зветься,
    Себто, аїром, – її
    Привезли до нас зі Сходу
    Чингісхани й Батиї.

    Ми з баями-бабаями
    Не дружили... Та аїр
    В нас приживсь, і сотні років
    Вабить наш вкраїнський зір.

    ЛЮБИСТОК

    Я шаную особисто
    Ще з маленства, позаяк,
    Любостатний квіт-любисток,
    В темнім лісі – як маяк –
    Любо зблискує, і близько
    Всіх до себе підпуска:
    Цей улюблений любисток
    Простяга росу з листка...

    Той, хто купаний в любистку
    Ще малесеньким дитям,
    Не ходитиме в "хімчистку"
    До кінця свого життя!

    ЛОБОДА

    Рясно як залободіло
    На грядках після дощу!
    Рвіть її, м’ясисту, сміло
    І зваріть собі борщу.

    Овоч дивний, позитивний,
    Дуже свійський – лобода,
    Що корисний, що поживний –
    Не ганьбіть його згорда!

    Ми з цією лободою,
    Пам’ятається мені,
    Поквиталися з бідою –
    Не померли по війні.

    МОЛОЧАЙ

    Моло – значить, щось молочне.
    Чай... Козаче, вибачай,
    Порівняння тут не точне
    З чаєм. Звісно ж, це не чай!

    Та чудна рослина соком
    Білим сходить... Ти ж не пий!
    Десь поранивсь ненароком –
    Ранку соком тим залий.

    Моло – сказано це в "точку".
    Чай – закінчення таке...
    Зріж стеблинку... По листочку
    Потече густе й липке.

    МАТЕРИНКА

    Королева фіторинку,
    Найцілющіша трава.
    Бур’яном же материнку
    Тільки неук обзива.

    Справді дуже поетична
    Ця рослина степова,
    Її пісня історична
    Пам’ята – не забува.

    Медицина ще й аптека
    З неї ліки добува;
    Вітчизняна фітотека –
    "Швидкопоміч польова".

    МЕДУНИЦЯ

    Травосійна, самостійна,
    Самокраща це трава,
    Цвітопашна, медовійна –
    Медовіших не бува!
    Люблять пасічники вчені
    Й недовчені віршарі
    Її пахощі священні
    При вечері, при зорі...
    Призоріла, може, з неба
    До землі – і приросла?
    Та розгадувать не треба –
    Головне, що розцвіла!

    М'ЯТА

    М’ята-рута. Не отрута.
    Запах рути присмача
    Нам життя: печаль забута
    І всього нам вистача
    Разом з м'ятою, при м'яті,
    З рутопахощами свят
    І в душі, і в рідній хаті,
    Де святий матріархат.
    Пахне м'ятою пір'їна
    Промінця, що проліта
    Кругосвітньо... Й Україна
    В тій орбіті – м'я-то-та!

    МАК

    Дикий цвіт у дикім полі
    Не диковинний для нас:
    Хто в полях бував доволі –
    Бачив маковий Донбас!

    Це не той злощасний опій,
    Не проклята наркота
    Для окремих остолопів,
    Це вселюдна красота!

    А ще він – доступні ліки,
    Не за гроші, а за так...
    Хай же мачиться вовіки
    Самосійний дикий мак!

    НЕХВОРОЩ

    Повна не́хворість-здоров'я
    Старика і малюка.
    Нех-во-рощ – болиголов'я
    Врозтіч, злякане, втіка.
    Бабця варить нехворощу,
    Варом всі гріхи змива,
    В нім скупавшись, мов на прощу
    Сходить, в храмі побува.
    І мене в цій нехворощі
    Теж купали, і не раз,
    Тож мої хрещені мощі
    Чисті й досі без прикрас!

    НЕЧУЙ-ВІТЕР

    Нечуй-вітра чує вітер
    Перелітно-припускний?

    Із простих і звичних літер
    Словоскладень не простий:
    Н е ч у й – в і т е р...
    Волохатий –
    Це немовби псевдонім,
    Зовсім він не лопухатий:
    Знає, що, і де, й почім...

    Сперечається із вітром:
    Хто не чує – ти чи я?
    В поєдинку цім
    Арбітром
    Все сусідство Нечуя.

    НІМИЦЯ

    Нечутливиця-німиця,
    Мабуть, має добрий слух,
    Гострий зір – де й що твориться,
    Хто розцвівсь, а хто притух.
    Знає, впевнений, рослина
    Всі новини в кожну мить,
    Хоч сама ж, мабуть, єдина,
    Не навчилась говорить.

    Обережно, не в приприжку,
    Ти німицю обминай:
    Хай читає світ, мов книжку,
    Хай вивчає рідний край.

    НЕТРЕБА

    Є звичайна,
    Є колюча...
    Ці епітети – м'які
    Для нетреби.
    Є ще й інші,
    Милозвучні не такі.

    Підкажу я дітям нишком,
    Не зчиню переполох:
    По-російськи це – дурнишник.
    В нас ще згірш – страхополох.

    Та лякатися потреби,
    Присягаюся, нема...
    Добрі мазі із нетреби,
    Від лишаю, зокрема!

    ОЧЕРЕТ
    Оче-рет… Вслухайся лише
    В шум-перешум: шу-шу-шу…
    Він річкову тиш колише,
    Він співзвучний комишу.
    Кому шо – кому нічого:
    Ані шеляга, ні лиш...
    Очерет шумить не строго
    Й підшелестує комиш.

    Очеретом хата крита.
    Комишаний тин-тинок.
    Сизиною синь повита –
    Очеретяний димок...

    ОСОКА

    Гостролеза така
    На болоті осока,
    Не осика, бо ж таки
    Має пашпорт осоки.

    Осоку не люблять коси,
    Бо шорстка вона й цупка,
    Не летять до неї оси,
    Бо ж не квітка – осока.

    Не корисна, ніяка́
    Прямовисна осока,
    Та без неї, осоки, –
    Ні болота, ні ріки!

    ОСОТ

    Ніяких зисків чи красот
    Від нього світ не має...
    Скрізь і повсюди цей осот
    Росте і процвітає.

    Його сапають, косять, рвуть,
    Випалюють вогнем,
    А він "клонується", мов ртуть,
    Все більше з кожним днем.

    Паразитує, анархіст,
    Його мета – сваволя...
    Женіть осот у гриву й хвіст
    Зі скверу, саду, поля!

    ОМАН

    Зветься він "оман британський".
    Але ж це не той Оман,
    Що в пустелі мусульманській!
    Він – бур'ян, і – не дурман.

    А росте він скрізь-повсюди,
    Обжива Буковину,
    Підкарпаття... З нього люди
    Роблять ліки... з оману.

    Звуть його іще "арніка".
    Він лікує сто недуг.
    В нього й практика велика:
    Все, що поряд і довкруг!

    ПОЛИН

    Що – кому.
    Мені ж таки смакує
    Гіркота терпкуча полину.
    На межі стоїть він –
    Метикує,
    Що й до чого,
    Шепче: "Ну і ну!.."

    Так – то й так:
    Я листя полинове
    Ледве-ледь між пальцями помну:
    Щось таке пахуче й пречудове
    Нагадає запах полину.

    ПИРІЙ

    Прополи від нього грядку
    Для порядку. Бо ж пирій
    Більш нічого – крім порядку –
    Не боїться, змій-гордій!

    Скрізь прорив своїм корінням
    Тероризму підлу сіть –
    В сатанячого створіння
    Ви поблажки й не просіть!

    Пиріяка-забіяка,
    Розбишака з розбишак,
    Скаженючий, мов собака,
    Ще й упертий, як ішак!
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 07.05.2015, 14:04 | Повідомлення # 11
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ПАПОРОТЬ

    Мабуть, лишень папарацці
    З відповідним реноме
    Для діток всіх рас і націй
    Незвичайне аніме
    Зможуть зняти.
    В цілім світі
    За мільйон мільйонів літ
    В різнобарвному суцвітті
    Зняти папороті цвіт
    Не вдалося ще нікому...
    Я ж надіюсь, що знайду,
    Принесу його додому
    І в цю книжку закладу!

    ПОДОРОЖНИК

    При дорозі й стежці кожній,
    Тут і там – не де-не-де –
    Подорожник переможний
    Стелить листя молоде.

    Листя-вуха, як мембрани,
    Ловлять хвилі коливань:
    Десь там хтось там щось поранив –
    Пластирем, листочку, стань!

    Кожний дальній подорожній,
    Перехожий теж близький,
    Поважають подорожник,
    Бо ж поважний він такий.

    ПИЖМО

    Полотно у пижмі вижми
    Після мильного прання,
    Й стане знов м'яким і пишним
    Пошиття й твоє вбрання.

    Доки день весь луг не вижне,
    Ти серпом наріж зрання
    Про запас пучечки пижма
    На підстилку для коня.

    Не піжониста – престижна
    Для вкраїнського села,
    Зацвіла у вишнях пижма,
    Як давно вже не цвіла!

    ПРИВОРОТЕНЬ

    Він до привороту схильний
    Від природи. Дуже пильний –
    Що й до чого привернуть?
    Помилявся ж він, мабуть,
    Дуже рідко. Бо роботу
    В певних межах привороту
    Ні на мить не полишав,
    Привернути поспішав
    Ще і ще когось до кого
    Серед юрмища людського,
    І тепер – палка душа! –
    Любих справ не полиша.

    ПЕТРІВ БАТІГ

    Ні, не той, що навідліг
    Б'є завжди навмисне...

    Квітка це, Петрів батіг –
    Красне і корисне!

    Я ж пригадую Петра,
    Батяра й бандюгу,
    Він сім шкір з людей зідрав,
    Й мав за це в заслугу
    Чи то орден, чи медаль...

    Це ж – невинна квітка,
    Що розвіює печаль
    Беззаконня
    свідка.

    РОГІЗ

    Я розчулився до сліз:
    В гузирі ставковім
    Рясно так проріс рогіз
    В літеплі ранковім!

    Плюмажі ряхтять вгорі
    Довгі – не короткі,
    А понижче, в куширі –
    Корінці солодкі.

    А майстрині з рогози
    (Діло своє знають)
    Хоч брилі, хоч картузи
    Вправно виплітають.

    РОМАШКА

    Це не кашка, а ромашка
    Польова, чи лісова,
    Кожна пташка і комашка
    Вірно квітку назива.
    Не помилиться і бджілка
    А ні в полі, ні в ліску:
    Квіткова перелетілка
    Міліграмочку пилку
    Принесе й ромашці білій...
    Як же й гарно в літні дні
    В нашій заромашковілій
    Медоносній стороні!

    РУТКА

    Окрім рути є ще й рутка,
    Квітка лікарська. Її
    П'ють, як чай. Вона лікує
    І коросту, й лишаї.

    Скрізь росте вона. В Криму лиш
    Дуже рідкісна. Стебло
    Розгалузисте й повзуче,
    Гляньте: вгору поповзло!

    Треба ж рутоньку збирати
    В час, коли вона в цвіту
    Й ще повзе і набирає
    Відповідну висоту.

    РЕВІНЬ

    Кисло-солодко від нього,
    Не в душі – на язиці.
    Він – один. Стримить так строго.
    А вкруг його – ревінці!!!

    Ревінь-древінь – знаний овоч
    Для любителів борщів,
    Ревінь, пане Ревіньович,
    Не ховайтесь між кущів!

    Не ховайтесь – вибирайтесь,
    Привітаємо ми вас.
    Тільки ж добре постарайтесь,
    Щоб ревінячий був квас!

    СТРАДНОЦВІТ

    Назва страдницька така
    Ос і бджілок не ляка,
    Тож з усього квітника
    Страдник вибирають,
    Кружать і збирають
    Крапельки нектарні
    Росяноянтарні.

    Всіх прикмет, ознак, приміт,
    Де найбільший рясноцвіт
    Набирає страдноцвіт,
    Чесно, я не знаю,
    Думаю-гадаю –
    Завтра пошукаю.

    СОКИРКИ

    На межі, де зліва – жито,
    Справа – гречка й буряки,
    Синьоцвітно і відкрито
    Сокоріють сокирки.

    Глянь: один, два, три, чотири
    Сині кущики – вони
    Сокирки, а не сокири,
    Квіточки, не бур'яни.

    На полях межи рядками
    Ярини, озимини
    Погуляй між сокирками –
    Порадіють квітуни!


     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 07.05.2015, 14:06 | Повідомлення # 12
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    СУХОЦВІТ

    Сухоцвіт з'явивсь на світ
    Як було ще сухо –
    Сухо-сухо сотні літ
    І повсющо глухо.

    А як випали дощі,
    Він зберіг всі звички
    І не кинувся мерщій
    Бігти до водички.

    На дурничку не залить
    Вікові сухоти,
    А скромнісінько попить
    Сухоцвіт не проти.


    СОН-ТРАВА


    Засинає сон-трава –
    Всі турботи забува,
    Уві сні перебува
    В досить добрій формі.

    Сон, як хліб, всьому глава,
    Тож до несхочу трива
    І навіює дива
    Травно-неповторні.

    І дитині в унісон
    Трав'яний насниться сон,
    Де присутній білий тон
    І відсутній чорний.

    СПОРИШ

    Не від шпор походить назва,
    А від спор – цвіте трава,
    І летять квіткові спори,
    Й ними вітер засіва
    Кожен клаптик необжитий
    У дворі й на пустирі,
    При дорозі, при порозі,
    При горі і при зорі...
    І пасуться сірі гуси,
    І ґелґочуть в спориші,
    І качкам, і каченятам
    Спориші – товариші.

    ХВОЩІ

    Чим рясніше ллють дощі
    Весняні, путящі,
    Тим густіш ростуть кущі
    Хвощові по хащі.

    Розберись, які хвощі
    В хащі є найкращі,
    На яких сидять хрущі
    Млявороботящі?!

    Хвощ похвистує хвостом
    Під пташині свисти,
    А під тим хвостом-листом
    Шарудять хвощисти .

    ЦИКОРІЙ

    Заваріть людині хворій
    Не звичайні чай чи каву,
    А корисний цвіт – цикорій,
    Що лікарську має славу.

    Не затьмарять тую славу
    Й циклопічні цикламени,
    Бо цикорій їх по праву
    Сили
    пересуперменить!

    Подружися з ним, козаче,
    Пий цикорій ти щоднини,
    Й будеш дужим ти, неначе
    Вірастюк із Буковини.

    ЧЕБРЕЦЬ

    Чебрик лагідний – чебрець,
    Це ж така трава є:
    Пахне терпко,
    А терпець
    Все одно триває
    Безуривно. От, нарвіть,
    Принесіть додому
    І в куточках покладіть
    По пучечку 'дному.
    Буде запах в унісон
    Пахощам домашнім,
    Й поєднається ваш сон
    З небом крилопташним.

    ЧИСТОТІЛ

    Лишень там, де низькоділ,
    Чи ярок тінистий,
    Проростає чистотіл –
    Тілом, значить, чистий.

    А точніше – ця трава
    Соком чистить тіло:
    Там, де прищить-нарива,
    Натирайте сміло!

    За якийсь недовгий час
    Після всього того
    Не свербітиме у вас
    Аніде й нічого.

    ЧОРНОБИЛЬ

    Це – полин. Такий звичайний,
    Прямостійний і густий.
    П'є його з відваром чайним
    Для здоров'я люд простий.

    Він справік морив і гнобив
    Сто мікробів і недуг...
    Є ще й атомний Чорнобиль –
    Смертоносний виднокруг!
    Є зловісне щось у слові,
    В римі цій: полин – загин...
    А в чудовій рідній мові
    Це звучить: Звізда-Полин!

    ЧЕРЕДА

    Пас малим я череду,
    Ту, сільську, рогату,
    Бачив руту, що в саду,
    Й ту, що в лузі, м'яту.
    І рослину вереду,
    Череду-черідку,
    Я і в лузі і в саду
    Бачив теж нерідко.
    Паслась квітка-череда
    В спілому пасльоні,
    Не зелена й не руда –
    В сонячній короні!

    ШАВЛІЯ

    Ще з маленства слід вивчати
    Світ природи, щоби знати
    Й розрізняти: це – змія,
    Це – від неї колія,
    Це – гніздечко солов'я,
    В нім живе співців сім'я,
    А оце – трава: ім'я
    В неї дивне – ш а в л і я.

    Дехто скаже: то – шалфей...
    Заперечить соловей:
    Не морочте ж ви дітей!
    Я також втручуся:
    – Ей,
    То ніякий не шалфей,
    Бо з дитинства знаю я,
    Що та квітка – шавлія!

    ЩИРИЦЯ

    В простоті своїй щириця
    Дуже щира – не плещу:
    В певний час вона годиться,
    Не дивуйтесь, для борщу.

    Нею любить поживиться
    І домашня звірина,
    Бож відварена щириця
    Їстивна та ще й смачна.

    Кажуть, курка – то не птиця.
    Заперечу: це не так!
    Без іронії – щириця
    Справді має добрий смак.

    ЩАВЕЛЬ

    Щавель кінський,
    Щавель кислий...
    Перший – коні хай з'їдять,
    А другий – на борщ зелений
    Будем дружно в лузі рвать.

    І не тільки в лузі – в полі
    Він росте собі й росте,
    І в яру його доволі:
    Листя довге ще й густе.

    Й корінці його корисні
    Від недуги живота,
    А як вмиєшся відваром –
    Шкіра стане золота!

    ЯГЛИЦЯ

    Що за яглиця, не знаю, –
    Може, ягель, може, мох? –
    Всіх незнайок я питаю –
    Б'юсь об стінку, мов горох.

    Та невже ніхто не знає
    Із мільйонів громадян,
    Де ця квітка проростає,
    Мо', й не квітка, а бур'ян?!

    Всі мовчать, хто совість має,
    Лиш один "типаж" вважа:
    "Є така рослина – гаєм
    Епатажно походжа!"

    2005

     
    natalya-gurkinaДата: Понеділок, 11.05.2015, 19:43 | Повідомлення # 13
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    БАЛАДА ПРО ДИТЯЧУ ВТРАТУ

    На горищі в нас жив домовик.
    Уночі нашу хату стеріг,
    А за дня домовик-димовик
    У задимленім спав димарі.
    Я носив бараболі й куті
    На горище, для домовика,
    Але ж він відмовлявсь,
    Не хотів
    Одривать від мойого пайка.
    Як недавно-давно це було!
    Мо', насправді, а може, я сню:
    Тільки ж збіглось тоді все село
    До жаркого – у січні – вогню.
    Хтось граблями куйовдив сніпки,
    Головешки хтось кидав у сніг.
    Реготали червоно шибки,
    Аж котилися сльози скляні,
    Я в бабусі сидів на руках
    І кричав, і кусав кулачок:
    "Порятуйте домовика!
    Він хороший домовичок!
    Та ніхто на горище не ліз.
    Впав зі стогоном чорний димар...
    Був один домовик у селі.
    Мо', один на весь світ.
    І – нема...
    1969
    («Поза раєм»)

     
    natalya-gurkinaДата: Вівторок, 12.05.2015, 15:43 | Повідомлення # 14
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Дозріва кропива для борщів,
    Для душі розцвітають фіалки –
    Наче небо розбилось на скалки
    І розсипалось поміж кущів…
    Як в дитинстві, нарву кропиви,
    А фіалок не буду чіпати,
    Адже їм так приємно гуляти,
    Гратись в піжмурки серед трави!

    2003
    (Зливодиво)
     
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий (для діток)
    Сторінка 1 з 11
    Пошук: