Іван Низовий - Сторінка 9 - Дитячий світ
Субота, 10.12.2016, 02:11
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Іван Низовий - Сторінка 9 - Дитячий світ






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8660

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 9 з 9«12789
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий
    Іван Низовий
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 09:57 | Повідомлення # 121
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Ти де поділася, Наталко?
    Душа і досі пам’ята.
    Як догоряли айстри палко
    І лист за листом облітав
    З дерев осінніх.
    Не забула
    Моя душа,
    Як ти цвіла,
    Коли на мить лише відчула
    Напруженість мого крила
    І спрагу вуст...
    Озвись, Наталко,
    Перебори свій пізній страх
    Перед паланням, –
    Айстри палко
    Вже відгоріли.
    Й по вітрах
    У вирій листя відлетіло...
    Під голим деревом стою
    І теж боюся – запізніло –
    Невинність втратити свою.

    1997

     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 11:18 | Повідомлення # 122
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ВАРІАНТИ

    1
    Любити – треба вміти
    Розуміти,
    Душею чути,
    Бачити чуттям
    І знати:
    За найкращі в світі
    Квіти
    Сповна платить –
    Готівкою –
    Життям!

    2
    "Люблю!" – кричиш,
    А чується: "Гублю!.."

    "Любила", – кажеш,
    Чується: "Убила..."

    "Терпіла", – кажеш?
    Ні, це я терплю...

    "Ненавиділа", – кажеш?
    Ні, любила...

    3
    А вже ні дружби, ні любові,
    Ні приворотної трави…
    Були чуття материкові –
    Дрібні лишились острови.
    І від одного до другого
    Вже й сил немає допливти.
    Оглянешся – ніде нікого,
    Хто б витер сльози самоти.

    1998
    («Поза раєм»)
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 11.09.2015, 21:08 | Повідомлення # 123
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Відлюбив своє, віддонжуанив,
    Одгрішив – і скаржитися гріх
    На богів.
    Нічим не опоганив
    І не поганьбив ніде своїх
    Суджених коханок-богоданок –
    Всі знайшли і гавань, і причал…
    Тож нічого,
    Що в ясний світанок
    Запливає хмаркою печаль.
    Так воно й повинно відбуватись:
    Осеніти, в зиму перейти,
    Під пречистим снігом приховатись,
    Навесні зволожити ґрунти…
    Відлюбив своє, відплодоносив –
    Ген довкола пагони гінкі
    Зелено вистрілюють у просинь,
    Високо, до зір і літаків!
    1995
     
    natalya-gurkinaДата: Понеділок, 14.09.2015, 14:19 | Повідомлення # 124
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *

    Зі мною доля повелась жорстоко,
    Та я їй добротою відповів:
    Не йшов, наливши злою кров’ю око,
    Ні на Донецьк війною, ні на Львів.

    У Львові я всю юність "промоскалив"
    І первістка свого там колисав,
    Хоча і був відторгнений, та скарги
    В "архіви" кадебешні не писав.

    В Донбасі все життя я промаячив
    На дикопіллі соняхом чужим,
    Однак не "окозлів", не "розсобачивсь"
    І компартійних благ не заслужив.

    У Львові – син. В Луганську маю доню.
    По всіх усюдах – друзі та рідня.
    На дві частини рвуть єдину долю
    Найближчі вороги мої щодня.

    Мов дон Кіхот, позбавлений Ламанчі,
    Воюю з вітряками по світах...
    А на могилі мами в помаранчі
    Сумська буяє осінь золота.

    2007
     
    natalya-gurkinaДата: Середа, 16.09.2015, 22:29 | Повідомлення # 125
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *

    Простіть мені, люди, одне
    Єдине, що рве мої груди:
    Було, цілували мене
    Іуди – не знав, що іуди,
    Бо щирі, мов діти, були
    У клятвено-вірній любові,
    А як підросли – попили
    Моєї батьківської крові!
    Простіть мені, люди, простіть –
    Я сам свою душу примушу
    Покаятись – лиш відпустіть
    На волю стозраджену душу!

    2006
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 18.09.2015, 07:14 | Повідомлення # 126
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *

    Я ждав тебе і вчора, й позавчора,
    І ждатиму терпляче без кінця,
    Хоч ти така далека, мов Печора
    Від теплого донбаського Дінця.
    Хоч ти така ж холодна,
    Мов Печора,
    І не напитись із твого лиця,
    Я ждатиму,
    Як вчора й позавчора,
    Твого пришестя,
    вияву,
    слівця!
    1997
     
    natalya-gurkinaДата: Середа, 23.09.2015, 08:17 | Повідомлення # 127
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Переживу свою образу,
    І кпини, і чужу брехню,
    І світлий образ твій ні разу
    Ніде й нічим не оскверню;
    Не потопчу підсніжні квіти
    У березневім Ірпені…
    Ще довго будеш ти боліти
    Не лиш у спогадах мені!

    1996
     
    natalya-gurkinaДата: Понеділок, 12.10.2015, 08:23 | Повідомлення # 128
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Спіши – вчорашнє воруши,
    Допоки не згоріло,
    Допоки любощі – пиши –
    Ще пам’ятає тіло
    І ними тішиться-живе,
    Мов квітка на камінні,
    Пиши,
    Бо спомин відпливе
    І щезне в безгомінні,
    Бо старість вистудить ущент
    І винищить дощенту
    Душевний рай –
    Лови момент,
    Увічнюй мить дощемну!

    2007
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 27.12.2015, 10:42 | Повідомлення # 129
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Я – вдома!
    Піврічна втома,
    безсонням породжена, тане...
    Як скоро мене не стане
    на світі?
    Терпка оскома
    жадоби життя діймає
    до самого до осердя...
    Тривожна мелодія Верді
    хвилює: безсмертя немає!
    Мене відвезуть на цвинтар
    іще до заходу сонця,
    сільського нетягу-хлопця,
    що самоназвався: митар...
    По світу мене носило
    піввіку – ніде коріння
    не приросло,
    а сила
    розбилася об каміння.
    Я маю дочку і сина,
    і Бог мені дав онука,
    тож самодостатня людина,
    а не якась падлюка.
    Бездомні усі собаки
    мене зустрічають всюди
    як друга – даються взна'ки
    (собаки – вони ж, як люди,
    беззахисні!) спілкування
    мої з дворовими псами
    з дитинства іще... Відтоді
    полями ходжу, лісами,
    як пес у живій природі!
    2010
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 27.12.2015, 10:45 | Повідомлення # 130
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Притерплюся.
    Ще ближче притулюся
    До самоти своєї.
    Поклонюся
    Вербі-журбі:
    Криниця в нас – одна,
    Замулена –
    Не прозирнути дна
    Крізь ряску літ…
    Та що б там не було,
    Ще живчикам пульсує джерело
    Й напитись можна –
    Остудить вуста,
    Які мовчанням палить самота.
    2003
     
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий
    Сторінка 9 з 9«12789
    Пошук: