Четвер, 14.12.2017, 03:34
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Іван Низовий - Сторінка 8 - Дитячий світ






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 9293

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 8 з 9«126789»
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий
    Іван Низовий
    natalya-gurkinaДата: Субота, 23.05.2015, 12:48 | Повідомлення # 106
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Дізнався я –
    Та пізно вже було, –
    Що ти мене побачити хотіла,
    Сказати, чим душа переболіла…
    У невіді покинув я село
    Своїх надій.
    Вже три десятки літ
    Не можемо зустрітися.
    То, може,
    І не судьба?
    Ніхто не допоможе
    Змінити хід судьби, її орбіт.
    Так боляче. Ніяк не зажива
    Прадавня рана:
    Ти ж мене любила,
    І я тебе.
    Яка ж ворожа сила
    Знічев’я відняла у нас права?
    Я чув: твоя розпалася сім’я,
    Вмер чоловік, а доньки гонять з дому…
    А я – щасливий?
    Не скажу нікому
    (Хіба ж тобі),
    Який щасливий я.
    Як снилась ти мені в похмурі дні,
    Як марив я тобою в світлі ночі,
    Як солодко
    Пекли вуста дівочі
    В тих снах мої вуста –
    До маячні!
    Я інших до нестями цілував,
    Заплющившись:
    Я думав, що цілую
    Тебе,
    Тобі співала "алілуйя"
    Моя душа –
    Я душу ґвалтував…
    Для мене всі жіночі імена –
    Синоніми лиш імені твойого,
    Так, як тебе, я не любив нікого,
    Моя любове втрачена, сумна.

    Я часто їжджу в наш забутий рай,
    Де вже не грають музики троїсті,
    Де всі говорять:
    "Катерина в місті:
    Всіма забута, хвора і… стара".

    Старий і я. І старість не ляка
    Мене нітрохи. Маючи надію,
    Що, стрінувши тебе,
    Помолодію,
    Шукатиму тебе,
    Як і шукав.

    1999
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 28.05.2015, 19:42 | Повідомлення # 107
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Оплакую собак і друзів хороню
    Уже безслізно… Ніби йду по полю
    Пожнивному
    Босоніж
    І без болю
    Притоптую колючу ще стерню.
    Воно ж болить насправді!
    Та… терплю,
    Хоч серцем надриваюся, недужим –
    Перед оцим недосвітом байдужим
    Виказувати біль свій не люблю!
    2004
    («Кураїна»)
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 28.05.2015, 19:43 | Повідомлення # 108
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Бог мудрий,
    тож розсудливо вчинив
    (й за це хвалу ми воздаємо Богу!):
    не дав поетам статків і чинів,
    лише вказав до істини дорогу.
    2008
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 30.05.2015, 09:56 | Повідомлення # 109
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Тобі

    Про сокровенне мови не вестиму –
    Нехай між нами буде обома
    Літопис щонайтоншого інтиму,
    Якому в світі рівного нема.

    Про те, що біля серця, говорилось,
    Повторювалось різними людьми:
    В одних воно відразу розгорілось,
    В других ледь-ледь пробилось крізь дими…

    Про те, що серце наскрізь пронизало,
    Лиш деякі зуміли розказать…
    Я ж промовчу. Бо слів у мене мало.
    Бо я не знаю, де слова ті взять.

    Я не поет – я хочу буть поетом
    Бодай в душі. Чуття ж мої – живі:
    Перед твоїм неписаним портретом
    Усі шедеври бліднуть світові.
    2001
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 08:15 | Повідомлення # 110
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Хоча б мені калиною вродило
    на щастя, на здоров’я, на добро,
    аби творило впевнено-зраділо
    незрадне і незраджене перо!
    Аби в реальність визоріло сниво,
    що гріло мою душу в самоті,
    й на покуті всміхнулися щасливо
    мої справік засмучені святі!
    2008
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 08:27 | Повідомлення # 111
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Моя земля на кістяках прапращурів
    кількох епох: вже й не земля – твердиня,
    не м’яко в ній лежати,
    але ж кращої
    в нас не було відвічно і донині,
    й довік віків не буде,
    тож путящої
    шукаймо долі тут,
    не скнім в гордині!

    2009
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 08:28 | Повідомлення # 112
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    КРЕДО СИВОГО СМЕРТНИКА

    Встаю удосвіта – бриню,
    мов жайвір піднебесний:
    о, скільки ж простору коню
    і безкрай пречудесний!
    Це – рай земний: чи сад, чи гай,
    чи бір, а чи діброва...
    Літай собі, часу не гай,
    поки душа здорова!
    Вітай світило світове
    в блакитній неба рамі,
    все перспективне та нове,
    намріяне зарані,
    сприймай. Реальністю стає
    підчас і нереальне,
    якщо уявлення твоє
    в основі геніальне.
    Тримайся міцно на крилі,
    вітрам не піддавайся,
    та від магічності землі,
    пильнуй, не відривайся!

    2009
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 08:30 | Повідомлення # 113
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Полеглим – вічна пам’ять!
    А живим –
    ганьба довічна,
    бо здали бандитам
    державу рідну,
    тим несамовитим,
    що Перемоги іменем святим
    прикрилися,
    позиції здали...

    А нам не можна йти з передової,
    щоб за святкові всістися столи
    й хвалитися по п’яні: “Ми – герої!”.

    Ми – паразити. На чужій біді
    будуємо своє благополуччя,
    і випира натура наша суча,
    мов будяки колючі в лободі.

    2010
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 08:33 | Повідомлення # 114
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Село моє – найвища насолода
    Води в криниці в чаші комишів.
    Не поскупилась матінка-природа,
    Витворюючи диво для душі!
    Сула селом уздовж химерних вулиць
    Вужем шелескотить: наз-до-же-ни…
    Летить бджола у потаємний вулик,
    Лишаючи слідочок медвяний.
    Грушевим цвітом закутки пропахли.
    Посеред лук, без припутня, щодня
    Пасуться верби, взявши попід пахви
    По кілько полохливих вербенят.
    І – солов’ї!
    Витьохкують натхненно
    Таку погоду – кращу, ніж в раю.
    А я ж бо думав: знаю достеменно
    Усе про рідну Марківку свою…
    Багато що відкрилося уперше,
    Однак – не все.
    І добре, що не все:
    Ще ж стільки дивовидів і довершень
    Мені село гостинно піднесе!
    Подякую за воду і за вроду,
    За день погожий і за гожу мить,
    І коника в траві не потривожу,
    І цвіркунця у згадці –
    Хай цвірчить…

    1995
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 08:35 | Повідомлення # 115
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    "Мечі перекуємо на орала…"
    Уже перекували
    Й віддали
    Сусідам на потребу –
    Їм все мало,
    Отож взяли:
    "Обійдуться хохли!".
    А я к мені, скажіть, перекувати
    З колгоспника –
    Себе –
    На куркуля?
    Куди не глянеш –
    Не моя земля,
    Хоч в ній лежать і батько,
    Й мати,
    І дід, і прадід – вічні орачі…

    Мечі перекуємо на орала,
    Чи, може, знов орала – на мечі?

    …Так часто запугукали сичі…
    І як давно зозуля не кувала!

    1997
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 08:36 | Повідомлення # 116
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Тайна жінки – всім тайнам тайна,
    Не розгадана ще ніким.
    Її чар золоте кайдання
    Носять з гордістю чоловіки.

    Вся із затишку і неспокою,
    Із узгоджень і протиріч:
    То засвітиться яснооко,
    То в очах її – темна ніч.

    Хто її отакою вигадав,
    В плоть зодяг і вдихнув життя?
    Хто й навіщо у серці вигойдав
    Незбагненно смутні чуття?

    Я дивлюсь, я тамую подих.
    Ось вуста… Ще вони мовчать.
    Тільки подив, нелюдський подив
    Закипає в її очах.

    Ось зіниці її кришталяться.
    В них – півсвіту в оздобі вій.
    Зараз станеться… Зараз станеться!..
    Я в тривозі. Я сам не свій…
    1971
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 08:37 | Повідомлення # 117
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Ну що ти знаєш про гріхи
    Заради втіхи?!
    Впадуть в зарошені мохи
    Зіркові сміхи,
    І сонце висушить зело
    Ще до обіду –
    Немов нічого й не було,
    Ніде і сліду…
    Гріхи придумали, мабуть,
    На глум і насміх
    Нещирі люди,
    Щоб забуть
    Про «блуди» власні…
    Ми ж заблудилися удвох
    В кущах моралі,
    А з райських кущів стежить Бог:
    Що ж буде далі?

    1995
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 08:39 | Повідомлення # 118
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    А настрій – прозахідний:
    Їду до Львова!

    Нехай погуляє душа гонорова
    і все ще шляхетна,
    хоча й одонбасилась
    і заматеріла,
    та не "заковбасилась" –
    нехай наговориться мовою рідною,
    говіркою галицькою, відповідною...

    А в мене ві Львові
    є друзі прадавні,
    а не випадкові знайомці майданні –
    ще в юності з ними радів я при чарці
    й брехати щось файне кобітам
    привчався...

    Ві Львові ж у мене є син, ще й онучок
    (сюжет був ліричний
    і ловко закручувавсь,
    і східні терени зі львівськими кресами
    схрестились –
    кохався ж бо я з поетесами!).

    До Львова поїду –
    востаннє, прощально
    пройдуся по місту,
    згадаю з печаллю
    себе, молодого,
    Марічку, Миросю;
    в Людмили пробачення щиро попросю;
    Грицька Чубая пом’яну й без горілки,
    подумавши: "Грицю, як рано згорів ти!";
    згадаю іще Лучука та Оксану –
    сусідів невістки –
    а плакать не стану,
    бо плакати я і не вмів, і не вмію,
    бо втрат гіркоту і без сліз розумію...

    Зі сходу – на захід:
    я там починався.
    Я з львівського древа листком відірвався
    й занесений був аж на берег Лугані,
    де люди – як люди... Хоч є ще й погані...

    2007
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 08:43 | Повідомлення # 119
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    "Люби мене..."
    І я тебе любив,
    Давно-давно,
    Ще в тій,
    Ще в нашій,
    Ері.
    Двадцяте покоління
    Голубів
    Вже любиться відтоді
    В нашім сквері.
    Двадцяту зиму
    Зі старих дубів
    Не опадає лист...
    Якій химері
    Молився я?!
    "Люби мене..." –
    Любив...
    Убив?
    Пішов...
    Як вистрілили двері!
    1998
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 31.05.2015, 08:45 | Повідомлення # 120
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Дізнався я –
    Та пізно вже було, –
    Що ти мене побачити хотіла,
    Сказати, чим душа переболіла…
    У невіді покинув я село
    Своїх надій.
    Вже три десятки літ
    Не можемо зустрітися.
    То, може,
    І не судьба?
    Ніхто не допоможе
    Змінити хід судьби, її орбіт.
    Так боляче. Ніяк не зажива
    Прадавня рана:
    Ти ж мене любила,
    І я тебе.
    Яка ж ворожа сила
    Знічев’я відняла у нас права?
    Я чув: твоя розпалася сім’я,
    Вмер чоловік, а доньки гонять з дому…
    А я – щасливий?
    Не скажу нікому
    (Хіба ж тобі),
    Який щасливий я.
    Як снилась ти мені в похмурі дні,
    Як марив я тобою в світлі ночі,
    Як солодко
    Пекли вуста дівочі
    В тих снах мої вуста –
    До маячні!
    Я інших до нестями цілував,
    Заплющившись:
    Я думав, що цілую
    Тебе,
    Тобі співала "алілуйя"
    Моя душа –
    Я душу ґвалтував…
    Для мене всі жіночі імена –
    Синоніми лиш імені твойого,
    Так, як тебе, я не любив нікого,
    Моя любове втрачена, сумна.

    Я часто їжджу в наш забутий рай,
    Де вже не грають музики троїсті,
    Де всі говорять:
    "Катерина в місті:
    Всіма забута, хвора і… стара".

    Старий і я. І старість не ляка
    Мене нітрохи. Маючи надію,
    Що, стрінувши тебе,
    Помолодію,
    Шукатиму тебе,
    Як і шукав.

    1999
     
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий
    Сторінка 8 з 9«126789»
    Пошук: