П`ятниця, 28.07.2017, 21:46
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Іван Низовий - Сторінка 7 - Дитячий світ






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 9084

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 7 з 9«1256789»
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий
    Іван Низовий
    natalya-gurkinaДата: Середа, 29.04.2015, 08:00 | Повідомлення # 91
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Божа корівко, здрастуй!
    Яка ж ти у Бога мала!
    А ти їй, хмаринко, не застуй
    Сонечка і тепла,
    Відкрий голубе віконечко
    Й побільше промінь напусти:
    Корівка – маленьке сонечко,
    Якому треба рости!
    2003
    (Зливодиво)
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 30.04.2015, 06:53 | Повідомлення # 92
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Зацвіли абрикоси в дворі –
    Їх у нас називають: жерделі…
    Помолодшали люди старі,
    Повставали недужі з постелі.
    Хто ж помер – той покається ще, –
    Так любила казати бабуся…
    …Мов дітвак, безпричинно сміюся
    Під рясним пелюстковим дощем.

    2003
    (Зливодиво)
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 30.04.2015, 06:55 | Повідомлення # 93
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Тиха водо, не біда,
    що – нетиха,
    і шумить – не набрида –
    твоя течія, гойда
    човен лиха…

    Ой, те лихо ти розбий,
    якомога,
    там, де гомін січовий,
    де курінь мій кошовий
    в запорогах!

    Там, у батька Калниша
    розщемілася душа
    вельми дуже -
    той не вартий і гроша,
    хто на Січ не поспіша
    й спить байдуже…

    Крізь сторіч дрімучу ніч -
    добре знаю,
    що пора мені:
    на Січ
    вирушаю…

    2007
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 30.04.2015, 06:56 | Повідомлення # 94
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Скресає день,
    і крига страху
    нічного
    в невідь відплива -
    не покотилася на плаху
    твоя безцінна голова!

    Ще будеш соняшником, сонцем
    для чогось, когось…
    Потерпи…
    Не бранцем долі –
    оборонцем
    своєї волі - лиш не спи! –
    ти будеш.
    Збудиш поле дике
    іще для праці в три поти,
    а зграю трутнів хохлопиких
    іще пошлеш під три чорти.

    Мужній, важній, мов першоколос
    першоцілинний,
    і в борні
    впади стозерно – не для когось! –
    для всевкраїнської рідні.

    2007
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 30.04.2015, 06:58 | Повідомлення # 95
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ЕПІТАФІЯ

    Тут, у братсько-сестринській могилі,
    Штабелями у кілька рядів
    Упокоїлись ті,
    Хто колись почувався на силі
    І на кріслах найвищих
    Упевнено й гордо сидів.

    Перечислити всіх поіменно
    Я не маю ні змоги, ні сил,
    Тож згадаю лиш тих,
    Хто для мене були достеменно
    Кандидатами першими
    В царство помпезних могил.

    Відкриває цей список печальний
    Незбагненно-мінливий Кравчук,
    Що завів наш народ
    В історичний тупик екстремальний,
    Де не вижити навіть племенам
    берберів і чукч.
    Другим вписуєм Кучму, звичайно,
    Хоч у нього й побільше заслуг, –
    Цей не тільки всіх нас пригнітив,
    А й охоче розчавив,
    Бо про це його дуже просив
    найпутніший товариш і друг!
    Далі – гамузом, жужмом – пташата,
    Кучманята із клану-гнізда:
    Медведчук, Потебенько,
    Васильєв, дочка Прошкурата,
    Пара Суркісів, пара Засух,
    Щербанів незчислима орда.
    А за ними – Табачників двійня,
    Толстоухов, Ківалов, Пінчук,
    Вседонецька, бандитська,
    безжальна різня-скотобійня,
    Янучарська шпана,
    що всі дóбра прибрала до рук.

    Жаль паперу на всіх, але мушу
    Пом’янути і менш визначних:
    Різака, Кушнарьова,
    Вітренчихи звихрену бурями душу,
    Симоненка, Шурменка, Гмиренка,
    бо як же без них?!

    Бакая б не забуть, Білоконя,
    Боделана і всіх, що на "Б",
    Що творили в часи Леонідів
    Безбожно-страмне беззаконня,
    Кого наша історія
    в сморід сміття загребе.

    Дрібноту ж вселуганську не буду
    Рахувати – не варті того –
    Їм на грішній землі
    Не було ще (й нема) справедливого суду,
    Тож чекає на них в потойбіччі
    пекельний вогонь!

    Хай "висвячує" церква московська
    Хохлопиких "підніжок" своїх...
    А Господь український,
    Що зграю оцю сатанинську прикоськав,
    Сподіваюсь, мені не почислить
    ці вірші за гріх.
    2005
    (Серпентарій)
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 02.05.2015, 15:04 | Повідомлення # 96
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Одеса... Весела, світла, героїчна.
    Через цей вірш (до речі, написаний саме під час перебування Івана Низового в Одесі), через образ моря, автор, на мою думку, розкриває й характер одеситів, який вони якнайкраще виявляють в буремному сьогоденні...
    Леся Низова

    * * *
    Споконвіку ніким не зборене,
    Хвиль рубцями
    У шторми спотворене,
    Але бачу його не в потворності,
    А в красі, у її неповторності.
    Ой, як заздрю, як заздрю морю я –
    Не за синю його екзотику,
    А за те, що себе виморює
    І виборює горизонти!
    Я на скелі стою схвильований,
    Весь забризканий, обцілований.
    Поцілунки такі солоні,
    Поцілунки такі солодкі!
    Море піниться (обрій шириться),
    Закипає вулканним кратером...
    Як я хочу морської щирості,
    Його щедрості і характеру!

    м. Одеса
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 02.05.2015, 15:06 | Повідомлення # 97
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Сонцевидий ранок.
    Мрійний овид.
    В’ється стежка,
    Мов неквапна бесіда.
    Жайвороння у блакитних безвістях
    Розгойдало дзвони малинові.
    Й кожен сокір, мов зелений сокіл,
    Стрепенувся, в небо поривається...
    День переді мною розкривається –
    Вся його безмежність і високість.

    м. Львів
     
    natalya-gurkinaДата: Понеділок, 04.05.2015, 08:51 | Повідомлення # 98
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ПОЕТИ

    Небожителі? Що ви!
    "Скоромне" вживають,
    В рай чи пекло – не вірять.
    Атеїсти по суті,
    Хоч земної прописки, буває, не мають,
    Та гріхами земними до тверді прикуті.
    Прометеї? Та що ви!
    Скоріш – Герострати:
    Скільки диводурниць на землі натворили!
    То собі ж самовирок виносять:
    До страти!
    То себе ж амністують –
    Уже із могили.
    Божевільні? Якби ж то!
    Безоглядно вільні
    Від усіх настанов, постанов і декретів,
    Що і є наймудрішим у цій божевільні,
    Де вбивають поетів.
    І не тільки поетів...

    ЩЕ – ПОЕТИ

    Нас рідна цензура виводила в люди
    А далі
    Верткий паровозик
    нас мчав
    по дзвінкій
    колії.
    Були на зупинках овації, тости, медалі,
    Критичні кастрації в архистерильнім шпиталі,
    Звідкіль вилітали уже не орли – "солов'ї".
    Були душотруси, зміїні укуси, спокуси
    У вигляді премій, дотацій, лаврових вінків...
    А десь у цей час усамітнено-камерні Стуси,
    Без примусу зверху
    (Бо хто ж їх, крім Бога, примусить?!),
    Жили в позачассі й творили уже для віків.

    Блудлива епоха царя-скомороха Гороха,
    Щербато-ущербні, окрадено-зганьблені дні
    Стікали потроху, на порох стирались і мохом
    Липким обростали, чорнобилем-чортополохом
    Щоб людство забуло,
    В якій це було стороні.

    І ЩЕ – ПОЕТИ

    Реабілітована вже тема
    Й нібито засуджена система,
    І на волі в'язні,
    Навіть мертві,
    Символічну долю здобули.
    Вся Вкраїна поминає Стуса.
    Голова поета сиворуса
    Випливає з табірної тьми...
    Воздають хвалу самопожертві,
    Творять образ нового Ісуса –
    Можуть все!
    Одного не змогли,
    Як і завше:
    Віднайти Іуду
    Й притягнути, підлого, до суду,
    І назвати імена катів,
    Що, напевно ж, ходять поміж нами,
    Сяючи зубами й орденами
    Над блюзнірським спаленням хрестів
    На могилах страдників-пророків...
    О часи жорстокі! О неспокій
    Чесної і хресної путі!
    Доки ж це триватиме? Допоки
    Не на користь будуть нам уроки
    Наших репресованих століть,
    Наших закатованих повстанців,
    Бранок всегулагівських і бранців?
    Нам би їх не тільки пожаліть –
    Калинців, Світличних та Осадчих,
    Чубаїв, Руденків
    І терплячих
    Їхніх всепрощальниць-матерів!
    Нам би їх не тільки пожаліти,
    Бо ж вони – неопалимі квіти
    Серед попелища цвинтарів.

    І ЗНОВ-ТАКИ ПОЕТИ

    Як гарно починали ми тоді,
    Наприкінці хрущовської відлиги,
    Такі наївні, чисті й молоді,
    Мов проліски з-під танучої криги!
    Писали так, як визріло в душі
    І в розумі відстоялось кринично,
    Відмившись від багна
    І від іржі
    Очистившись –
    Воістину лірично.
    Та потім – враз! – морози і пурга
    На всіх широтах, на усю країнність:
    Від пряника гіркого
    Й батога
    Різкого
    Розгубили ми наївність.
    За ґрати ж бо – не тільки Калинця...
    В могильний морок – не одного Стуса...
    Читать скорботний список до кінця,
    Їй-богу, я не можу
    Й не беруся!

    Одних навік зарито в мерзлоту,
    Других живцем затоптано в мерзлоту,
    Зачинено у клітку золоту,
    В стукацьку завербовано роботу...

    О час ганебний брежнєвських зірок,
    Принизливих андроповських "новацій"
    І штормових черненківських овацій,
    Що допекли до самих печінок!

    Нам соромно сьогодні.
    І вовік
    Нам сорому не збути й не забути,
    Ми – покоління вроджених калік,
    І наша кров із домішком отрути.

    Нам треба все змінити у житті,
    Щоб знов не розчинитись в "концентраті"
    Серед смердючих лаврових листів –
    Поживою для партогеростратів.

    Доволі з нас Олійника,
    Який
    Подався до московської "кормушки",
    Зневаживши полтавські галушки
    Й духмяність української пампушки.

    А нам за діло братися пора
    Громадою,
    Сторуко і стосило,
    Допоки ще із кінчика пера
    Не кров на аркуш капле,
    А чорнило.
    1993


     
    natalya-gurkinaДата: Понеділок, 04.05.2015, 08:54 | Повідомлення # 99
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Я мріяв про державу Україну.
    Я вимріяв державу Україну.
    Я вклякнув перед нею на коліна
    І голову не можу підвести...
    ...Украли в мене мрію-Україну!
    Розпродали скарбницю-Україну!
    Натомість залишилася руїна,
    Ярмо вчорашнє й завтрашні кати.
    1994
     
    natalya-gurkinaДата: Понеділок, 04.05.2015, 08:56 | Повідомлення # 100
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    А в дитинстві не раз мене бито,
    І за діло – суди не суди:
    За конем потолочене жито,
    За обнесені нагло сади;

    За відірвані ґудзики били
    І розбиті у школі шибки...
    Справедливо караючи,
    Вчили
    Шанувати порядок людський.

    Виріс я. Ні святим, ні злочинцем,
    Слава Богу і людям, не став,
    І багато чого я навчився,
    Й задовільні оцінки дістав.

    І життям задоволений ніби
    (До уваги дрібниць не беру),
    Маю чесний свій хліб
    І до хліба,
    І радію малому добру.

    Україну люблю – свою матір,
    Мову рідну і пісню сумну,
    В небі – Шляху Чумацького ятір,
    Глечик місяця, що на тину;

    Недоглянуті предків могили –
    Все люблю,
    Злу тяжкому на зло...
    Лишень раз у житті мене били
    Не за те,
    За що треба було.
    Били грубо, жорстоко і яро,
    Вдосконалюючи удар,
    Комсомольських дружин яничари
    Лиш за те, що не був яничар,
    Що посмів цитувати прилюдно
    «Заповіт»,
    Що лишив нам Кобзар...

    Особливо ж старався прелюто
    Яничарських дружин комісар!
    «Ти – бандєровєц, мать твою в душу,
    Да таких ми... в распил і разлом!
    Єслі випливеш, сука, на сушу,
    Будеш вєчним ванючім хахлом!»

    І давно це було, і – недавно...
    Що ж змінилося в нашім краю?
    Сучать суки мотузку-удавку
    На розігнуту шию мою

    Та плетуть канчуки із сириці,
    Та вигострюють зуби-шаблі,
    Щоби змусить мене покоритись
    На моїй – українській – землі.

    Я ж не маю ні люті, ні зброї
    (Є лиш слово, і те – в ланцюгах),
    Щоби дати чужинцю-заброді,
    Пересиливши страх, по зубах.

    Видно, мало нас «братики» вчили
    В таборово-радянській землі,
    Щоб ми так Україну любили,
    Як вони ненавидять її!

    «Старший брате»,
    З я кого ще боку
    Ти мене братолюбно утнеш?
    Я ж тобі підставлятиму щоку,
    Доки ти й кулаки відіб'єш.

    Я кмітливий,
    Засвоїв науку:
    Бий того,
    Хто в оселі твоїй
    Та на тебе ж підняв злую руку –
    Бий!
    Це праведний буде двобій.
    1993
     
    natalya-gurkinaДата: Понеділок, 04.05.2015, 08:57 | Повідомлення # 101
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Як можна жити краденим добром?!
    Виходить – можна,
    Крадуть, і без міри:
    Могили пракозацькі над Дніпром,
    Пекучий біль шевченкової ліри,
    Історію батьків та мову їх
    І символи
    Одвіку синьо-жовті,
    І наших сіл буйноколосий сміх
    Брутально так украдено у Жовтні!..
    Чого ж нам дивуватися,
    Коли
    Грабують нас і нині –
    Душу й тіло –
    Без совісті, за звичкою, уміло,
    Хоч ми вже й так останнє віддали?!
    1993
     
    natalya-gurkinaДата: Понеділок, 04.05.2015, 09:18 | Повідомлення # 102
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    СУЛА

    бачу тебе соромливою сільською дівкою
    у вінку із волошок і лілій
    ще й в намисті калиновім
    ще зі стрічками-струмками
    у довгій-предовгій косі –
    ти босоніж по росах і житніх покосах
    проводжаєш свого козаченька на січ
    за Ромни і Лубни
    аж до сивих дніпровських порогів
    аж до Хортиці і Лиману
    аж до Чорного моря…
    бачу тебе – і сльоза напливає на око –
    більшовицькою полонянкою
    в полотняній подертій свитині
    ти пасеш худоребрих корів
    на торішніх отавах
    маторжевником прісним
    затискаєш синочкові ротика
    і не можеш дійти до Ромен і Лубен
    (не кажу вже про Хортицю і Лиман
    а тим паче про Чорне море)
    щоб зустрічати з походів
    козацьке порубане тіло
    1997
    (Чорнороси)
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 22.05.2015, 09:04 | Повідомлення # 103
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    За три-чотири кроки (от сліпий!)
    Людей не впізнаю. І ті гадають,
    Що я зазнався, ідола зліпив
    З самого себе... істини ж не знають!

    Не раз я потерпав од сліпоти:
    Ловив синці, трощив старечі ребра...
    Якби ж то скрізь, де маю я пройти,
    Мені світила чорно-біла зебра!

    Віднині всім зустрічним "Добрий день!",
    Без розрахунку, звісно ж, на взаємність,
    Казатиму, дивуючи людей
    І мимоволі сіючи приємність.

    2006
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 22.05.2015, 09:05 | Повідомлення # 104
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Вже багатьох не стало. Не стає
    Печально і трагічно. Вже ночами
    Приходять ті, кого не вистачає,
    В безсоння найсамотніше моє.

    Приходять і мовчать. І я мовчу
    Печально і трагічно. Я не знаю,
    Що говорити, що робити маю, –
    На покуті затеплюю свічу…

    Свіча горить. Не смію говорить
    З нежданими примарами нічними,
    Немовби в чомусь винен перед ними
    Досмертно. Я мовчу. Свіча горить.

    2001
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 23.05.2015, 12:45 | Повідомлення # 105
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Хоч головою бийсь об стіну –
    Не співчувань тобі, ні втіх,
    Ані надій на переміну
    (Хоч головою бийсь об стіну!) –
    Лиш недругів зловтішний сміх.
    На негараздах України
    Гендлюють з розмахом вони,
    Зневір'ям душу отруїли
    (На негараздах України!)
    До глибини, до глибини.
    Та все одно кажу постійно:
    Змиритися – найтяжчий гріх!
    І знов стою за самостійну
    (За одностайну та постійну!),
    За незалежну від усіх.

    1994
     
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий
    Сторінка 7 з 9«1256789»
    Пошук: