Іван Низовий - Сторінка 4 - Дитячий світ
Субота, 10.12.2016, 04:07
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Іван Низовий - Сторінка 4 - Дитячий світ






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8660

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 4 з 9«12345689»
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий
    Іван Низовий
    natalya-gurkinaДата: Середа, 12.02.2014, 09:14 | Повідомлення # 46
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *

    Добро должно быть с кулаками.
    Ст. Куняєв


    Добро було без кулаків
    і битись геть не вміло –
    отож товкли одвік віків
    йому і душу, й тіло.

    Товкли, але не дотовкли
    до перемоги злої
    над всім, що добре, –
    не знайшли
    такої суперзброї.

    Добро живе й завжди сливе
    своєю добротою,
    пряме, правдиве і праве
    святою простотою!
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 15.02.2014, 11:22 | Повідомлення # 47
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Любов завжди оптимістична:
    І на осонні, і в тумані.
    Вона, як музика класична
    У геніальнім виконанні,
    Дарує все: печаль і радість,
    І перші зустрічі, й останні,
    Росу на листі винограднім,
    Троянду в щирім здивуванні,
    Прощальну пісню журавлину,
    Сніжинку першу на світанні,
    В червонім жеврищі калину
    Й калину в білому сіянні.
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 01.03.2014, 19:54 | Повідомлення # 48
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ***
    Ніхто й ніщо не похитне
    Моєї віри в Україну…
    Хай світла доля обмине
    Мій дім; зневажать хай мене
    У ріднім краї… До загину
    В душі палатиме одне:
    Люблю і вірю в Україну!
     
    natalya-gurkinaДата: Вівторок, 20.05.2014, 07:58 | Повідомлення # 49
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Ми довго боролись...*

    "Борітеся – поборете... "
    Т.Г. Шевченко


    Ми довго боролись – під Крутами й Базаром, у Холодному Яру та в Чорному лісі. Кров стікала ручаями в Тясмин і Ворсклу, зустрічалися ручаї багрові у хвилях Славути-Дніпра, проносилися китайковою стрічкою мимо скорбного й величного Канева, мимо Черкас преславних і зрадженого Переяслава, мимо стольного колись Чигирина й розрито-могильного Суботова... Перехлюпувалася через усі дніпровські пороги, змивала пил забуття з козацьких січей, виносила в Руське море печаль і скорботу великої країни – України.
    Світ бачив це і не здригався від жаху. А Москва п’яно реготала над горем України.
    Ми боролись, великий пророче Тарасе, понад триста літ. Ми поклали мільйони життів у золотий чорнозем, щоб щедро родили жито-пшениця, а нас та ж Москва ліниво-жадібно прирікала на голодну смерть. Це на її приспаній совісті моторошні роки 33-й та 47-й!
    Світ бачив це і... не провалювався у безодню.
    А "Москва-столица, сердце всей России" сито відригувала наш хліб і сало, наші тіла і душі.
    Ми боролися, Кобзарю! Ми й сьогодні боремось, хоч і не всі бачимо свого ворога перед собою, не всі усвідомлюємо, звідки, коли і хто встромить нам підлого ножа між ребра. Ми боремося за вистраждану суверенність і недоторканність наших (так штучно зву-жених!) кордонів, за право на Крим і так звані "Новоросію" та "Криворізько-Донецьку республіку", за нашу національну армію і споконвіку наш Чорноморський флот.
    Ми боремося за право говорити рідною мовою на своїй рідній землі. За право їсти хліб, посіяний, вирощений і спечений власними руками. За право знати свою правдиву, а не перекроєну "московитами-москалями" історію, нехай криваву, зате ж рідну! За право бути українцями – твоїми земляками й нащадками, великий мученику Тарасе! За право читати твого безсмертного "Кобзаря" без царських та більшовицьких цензуровань та купюр!
    "Борітеся – поборете, вам Бог помагає!" Так, ми поборемо, ми вже поборюємо свій страх перед Москвою, свої дрімучі лінощі, свою космічну неповноцінність. Ми таки й справді великий європейський народ, якому нічого соромитись і є чим пишатись.
    Ми пишаємося тим, що ми – нащадки всесвітнього генія Ше-вченка. Ми з глибоким душевним піднесенням відкриваємо сьогодні цей пам’ятний знак – святу обіцянку свідомим і несвідомим луганцям: невдовзі тут, у центрі міста постане велична постать пророка України Тараса Григоровича Шевченка! Це станеться, це збудеться! Дай то, Боже, без довгих зволікань!
    Слава Україні!

    1992

    *Виступ Івана Низового на площі в Луганську .
     
    natalya-gurkinaДата: Вівторок, 03.06.2014, 08:08 | Повідомлення # 50
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ***
    Ми кров чужу дарма не проливали,
    Не їли хліба із чужих полів,
    Свій край від азіатської навали,
    Від цісарів, царів і королів
    Ми боронили.

    Вчімося ж любити
    Незганьблену історію свою,
    Яку в нас підло вкрали московити,
    Не здатні нас осилити в бою.

    Пожовклі та нетлінні наші кості
    Розкидала недоля по світах,
    А в нашому краю
    Незвані гості,
    Зложивши кості, перетліли в прах.

    Все прахом стане, що на нас повстане
    Оружно – наш чорнозем збагатить.
    Наш гордий злет,
    Відродження останнє
    Не зупинити й кров'ю не залить!

    1993
     
    natalya-gurkinaДата: Вівторок, 03.06.2014, 08:11 | Повідомлення # 51
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ВІТЧИЗНА

    Єдина вона:
    Ні додати, ані відняти...
    Від першого подиву
    І до останнього подиху
    Вітчизна одна, як і хата,
    Де мати
    Вродила тебе не для зради –
    Для подвигу.

    1971
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 27.03.2015, 21:42 | Повідомлення # 52
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Наснився Львів…
    Літа мої армійські,
    Роки мої студентські…
    Як давно,
    Не чувшись чужаком у цьому місті,
    Я пив жаждиво юності вино
    В кав’ярнях,
    Де з часів середньовіччя
    Не вивітрились тихий супокій,
    Блаженний дух
    І галицьке наріччя,
    Єдине в неповторності своїй.

    О як давно не був я в цьому місті,
    Що стало уособленням розлук:
    Від сина – ні жоднісінької вісті,
    Листів не шле єдиний мій онук.
    Про давніх друзів не веду вже й мови –
    То в юності дружилось…
    А тепер
    Немає з ким:
    Той виїхав зі Львова,
    А той спадлючивсь геть,
    А той – помер…

    Мені ж Луганськ немов приріс до шкіри:
    Попробуй відірвати – бризне кров…
    Чи це – любов,
    Яка не знає міри,
    Чи це – хронічна вже –
    Антилюбов?..

    Онук Богдан – ві сні – говорить:
    «Діду,
    Раз ти не їдеш,
    То який ти дід…»
    А я – мовчу:
    Приїду – не приїду,
    Злидар і доконечний інвалід.
    Чи доживу до теплих днів – не знаю.
    Вже й сліз нема, і не знаходжу слів…

    За Львовом я нуджусь і потерпаю,
    А Львову – що?..
    Живе й без мене Львів.
    2003

     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 29.03.2015, 07:55 | Повідомлення # 53
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    УКРАЇНЦІ
    (А не малороси чи хахли)

    Можна різне про нас говорити
    (Знайде ж істину лишень наука),
    Хто ми є... Чи сармати, чи скити,
    Чи аланів і гунів сполука?

    Варто знати, що ми не з запілля,
    Не з країв закарпатсько-дунайських...
    Безліч в сивих курганах Трипілля
    Ми прикмет познаходили наських!

    Для душі і для серця робота –
    Пошук правди про рід і родину...
    Почитаймо бодай Геродота,
    Що писав він про нашу країну;
    Пошукаймо у хроніках ведів,
    Греків мудрих і вчених арабів,
    Хто переднім був, хто попереднім,
    Кого край Оріяни привабив...

    Україна – країна містична,
    Україна – держава реальна,
    Не в усьому й не завжди велична
    І далеко ще не ідеальна.

    Але ж це наша рідна держава –
    Щедрі ниви, і гори, і ріки –
    І ніхто не позбавить нас права
    Українцями зватись вовіки!

    Ми – цієї країни країнці,
    Цього безкраю-краю краяни,
    І про це всіх сучасних „ординців"
    Попередили... Наші Майдани –
    Запорука єднання і сили
    Автохтонного роду-народу...
    Свідки нашої волі – могили
    Всіх великих борців за свободу!

    України-Руси пранащадки –
    Кров козацька пронизує гени –
    Ми не маємо права мовчати
    В час, коли наші рідні терени
    Яничарські гризуть «Регіони»
    Ізсередини... Згідно закону,
    Заявляємо: ми – автохтони
    Аж від Сяну й до самого Дону!
    2007
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 29.03.2015, 08:02 | Повідомлення # 54
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    У Стрийськім парку зацвіта бузок,
    І все пропахло ладаном бузковим,
    І знову я засумував за Львовом,
    Відчувши з ним досмертний свій зв’язок.

    Я зопалу спалився і пригас
    В безодняві бездомного Донбасу,
    Де витікає все в минулий час,
    Спікається в єдину сіру масу.

    Гірчить полин. І суржик, наче сіль,
    Свідомість українську роз’їдає,
    І вже душі – один суцільний біль! –
    Душі неперебутньої немає...

    Отож, виходить: батько заповів
    Мені не Батьківщину – вічний вирій,
    А я вже сам собі цей виніс вирок,
    Полишивши назавше рідний Львів.

    Цвіте бузок: така пекуча синь,
    Така печаль, така нестерпна мука!
    Живе у Львові мій зчужілий син,
    І я не бачив рідного онука...
    2001

    * * *
    Трикутник чорний:
    Суми – Львів – Луганськ,
    Я з нього вже не вирвуся ніколи...
    О, доле моя,
    Геть не опоганьсь,
    Не поганьби
    шевченківської
    школи!
    2003

    * * *
    Зі мною доля повелась жорстоко,
    Та я їй добротою відповів:
    Не йшов, наливши злою кров’ю око,
    Ні на Донецьк війною, ні на Львів.

    Ві Львові я всю юність промоскалив
    І первістка свого там колисав,
    Хоча і був відторгнений, та скарги
    В "архіви" кадебешні не писав.

    В Донбасі все життя я промаячив
    На дикопіллі соняхом чужим,
    Однак не "окозлів", не "розсобачивсь"
    І компартійних благ не заслужив.

    У Львові – син. В Луганську маю доню.
    По всіх усюдах – друзі та рідня.
    На дві частини рвуть єдину долю
    Найближчі вороги мої щодня.

    Мов дон Кіхот, позбавлений Ламанчі,
    Воюю з вітряками по світах...
    А на могилі мами в помаранчі
    Сумська буяє осінь золота.
    2007

    * * *
    У Львові – мінус,
    А в Луганську – плюс.
    Та спомини мої про Львів тепліші
    за всі погожі дні в луганській ніші,
    де я черствою дійсністю давлюсь.
    Постійне відчуття напівжиття
    в напівреальнім напівіснуванні
    серед бездомних псів, що є останні
    істоти, здатні ще на співчуття.

    Живуть ві Львові син мій та онук,
    В Луганську народилась моя доня.
    Роздвоївся мій сон на два безсоння
    на смуток під принукою розлук.
    2007
     
    natalya-gurkinaДата: Середа, 01.04.2015, 15:26 | Повідомлення # 55
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ВРАНІШНЯ МОЛИТВА

    Праведний Боже наш, іже єсі
    На небесі, опустися на землю:
    Я твоє нОве пришестя приємлю
    Навіть тоді, як відмовляться всі
    Від України-Русі. По росі,
    Боже, пройдися. Візьми Україну –
    Рай неземний – під небесну раїну,
    Де Україна цвістиме в красі.
    Боже наш праведний, іже єсі
    На небесі, увійди в мою душу:
    Я тебе, Господи, бачити мушу
    Навіть тоді, як осліпнемо всі!

    1995
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 02.04.2015, 22:19 | Повідомлення # 56
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Я втратив Буськ і втік в Новоайдар,
    Змінявши шило на банальне мило.
    Гортаю літ пожовклий календар:
    Все миле, що було, дощами змило
    І винесло на дальні береги...
    І де мені теперки рахувати
    Суцільні втрати віри і снаги,
    А разом ще й малі, мізерні втрати?

    Я прихисток в Луганську відшукав,
    Хоча душа до нього й не лежала,
    Бо він аж цвів у прапорних шовках,
    А суть була холодна та іржава.

    Я згаяв у Луганську все життя
    В чужих для мене звичаях і мові,
    З’явилось тут на світ моє дитя,
    Але не від луганської любові.

    Я вріс в ґрунти луганські, й відтепер
    Не здам нікому кровного Луганська:
    Ні тим більшовикам, хто ще не вмер,
    Ні тим, у кого вдача хуліганська,
    Сиріч, бандитська, янучарам злим
    І зрадникам Вергунки і Камброду…

    Луганськ – я зрісся намертво із ним,
    Таким, як є, й кінці сховав у воду.
    2009
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 02.04.2015, 22:23 | Повідомлення # 57
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *

    Не сподівався перейти межу
    Тисячоліть... Ось тут і схаменувся:
    Я ж не готовий, я ж не перевзувся –
    В старім взутті в новім житті ходжу.

    Тепер хворію. Каменем лежу
    На ліжку зненавидженім. Надіюсь,
    Що з новим світом все ж порозуміюсь
    Й старий менталітет свій збережу.

    На березі Лугані – три верби
    Зажурено схилились над водою,
    І земляки поважною ходою
    Відходять за Вергунські пагорби.

    Там – цвинтар. Там багацько вже лежить
    Ровесників моїх і вихованців,
    Літературних бувших новобранців –
    Покіс в покіс... Повальна сіножать!

    Мене також невдовзі покладуть
    В кінці покосу, біля огорожі,
    Де ті ж плакучі верби на сторожі
    Стоять в зажурі – мимо не звернуть.

    Лежатиму я тихо під хрестом
    Сосновим чи залізним – однаково
    Покійнику, чиє останнє слово
    Господнім перехрещено перстом.

    Вінків не треба. Тільки б знамено
    Державне лопотіло наді мною
    І помаранчем крилося весною,
    Нев’янучим було, немов руно.

    Вдова невтішна чарку наповня,
    Хліб-сіль кладе на вінця... Перехожі
    Ходу притишать біля огорожі,
    Козак припне до пня свого коня...

    Дочка приїде. Їй не вистача
    Скупої ласки батька. Як без нього
    Самотньо їй! Нема ніде нікого,
    Нема кому приткнутись до плеча.

    Луганськ – село велике. В цім селі
    Нема провідника а чи пророка,
    І вся Совєтська вулиця широка
    Десь губиться за містом в ковилі.

    Всі друзі – під травою залягли
    Довічно... Не збудити вже нікого
    Для щирого подвижництва святого
    В краю плакучих верб і ковили!

    Мірошниченко Коля відійшов
    За Деркул, за Айдар, за річку Удай,
    Трава над ним лисніє, ніби шовк,
    І місяць опівнічний, мов полуда,
    Жовтіє попід хмарою. На шлях
    Від Біловоддя до Новочеркаська
    Виходять джури... В росяних полях
    Чатують на людей в рогатих касках
    Донські бандити. Їхній отаман
    Привів їх на луганське прикордоння,
    Аби чинили глум і беззаконня,
    Медведєвський виконували план.

    Від зазіхань свій край не вбережу
    Ні діями, ні словом, ні клятьбою –
    При огорожі тихо я лежу
    До краю невдоволений собою...

    2009
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 02.04.2015, 22:38 | Повідомлення # 58
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Нижче мене, в підвалі,
    живуть бомжі,
    вище мене витають
    лиш янголи божі...
    Всі, повержені в прах,
    не зречуся, мені не чужі,
    всі, вознесені в лоно небес, присягнусь, не ворожі.
    Між землею і небом
    розіп’ятий я,
    напівгрішний у помислах, напівсвятенний,
    молитовно до серця тулю образ твій, Україно моя,
    фантастична замріє
    життя мого,
    біль мій щоденний!
    2009
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 03.04.2015, 17:53 | Повідомлення # 59
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Благослови, Господь,
    Того,
    Хто здійме руку
    На зрадника і вбивцю
    Й відверни
    Від нього помсти меч –
    Нема на нім вини,
    Бож не людину вбив,
    А лиш саму падлюку!

    Прости мені, Господь,
    Мою антимолитву –
    Втомився мій народ
    Від знищення і зрад:
    Загине він,
    Якщо
    Не буде вбитий гад,
    А зрештою добро
    Зі злом
    Програє битву…
    2003
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 04.04.2015, 10:23 | Повідомлення # 60
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Весна соромиться своєї наготи,
    ховаючись в тумани непрозірні,
    та почуття надмірно-неймовірні
    не визнають позірної цноти
    і прагнуть з таїни на видноту,
    вигулькують брунатними бруньками
    і в небо салютують гілочками
    гнучкими – ловлять вітер на льоту.

    Мені здається: я ще молодий,
    я ще не вивчив достеменно світу,
    не випив притьмом кляту оковиту
    його принад і зваб – убий-напій;
    що все мені належиться пройти
    уперше – всі поразки і здобутки
    на цій весні, де вічні незабудки
    є вічним уособленням
    цноти...
    2006
     
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий
    Сторінка 4 з 9«12345689»
    Пошук: