Іван Низовий - Сторінка 2 - Дитячий світ
П`ятниця, 09.12.2016, 04:54
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Іван Низовий - Сторінка 2 - Дитячий світ






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8656

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 2 з 9«123489»
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий
    Іван Низовий
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 19.01.2014, 13:10 | Повідомлення # 16
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    Не знаю колискової...
    А донька
    Прохає колискової, аж плаче.
    Бліде обличчя в доньки
    І гаряче.
    Мов кволе пташеня – її долонька.

    Не знаю колискової...
    Навіки
    Я загубив її,
    Мов кінь – підкову.
    Я подаю дитині різні ліки,
    А донька плаче:
    "Тату, колискову...".

    Не знаю колискової...
    Та знаю,
    Яка вона потрібна в цю хвилину:
    Піду і колискову пошукаю.
    Знайду –
    Приколишу свою дитину.

    (ІВАН НИЗОВИЙ)
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 23.01.2014, 00:27 | Повідомлення # 17
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ГОВОРИТЬ УКРАЇНА

    На сході заординилося знов, –
    звідтіль, де мало б сонце возсіяти,
    сховавшись за господню коругов,
    на Київ пруть дрімучі азіяти.

    Вони жадають свіжої крові,
    роздмухуючи вогнище шалене...
    Волайте, мертві!
    Не мовчіть, живі,
    не помирайте заживо для мене...

    (І. Низовий)
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 23.01.2014, 00:42 | Повідомлення # 18
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *
    ...В якій державі завтра вже проснуся,
    в яку я ще потраплю круговерть?
    Свій вік прожив,
    тож смерті не боюся –
    боюсь життя, гіркішого за смерть.
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 26.01.2014, 23:00 | Повідомлення # 19
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *

    Вже й сам собі до біса остогид,
    не тільки своїм недругам ідейним –
    живу, пасу луганський краєвид,
    забувши необачно, хто я, де я,
    і що пишу й для кого...

    Я ж чужий
    в цім дикополі,
    я ж іногородній,
    хоч сорок щонайкращих літ прожив
    і заслужив звання "поет народний"!
    Однак народ мене не визнає
    заступником своїм –
    його свідомість
    затьмарили ненавистю.
    Натомість
    народу нав’язали несвоє,
    нерідне сприйняття родини й роду
    чужі по крові, прийшлі з-за бугра...
    Коли ж настане для мого народу
    прозріння й всеочищення пора?!

    2010
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 26.01.2014, 23:01 | Повідомлення # 20
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    * * *

    Шалій, "Свободо", по степах,
    де воронцями слід пропах
    Махна і Волоха!
    Гуляй,
    кургани древні звеселяй
    сарматським кличем.
    Грім гармат
    почує здалеку сармат,
    підніме половців з могил
    і поведе орду на схил,
    на всі вітри...
    Круши, валяй,
    серця луганські звеселяй!
    Ми засмерділися давно,
    чужинське дивлячись кіно
    про слобожанський Богучар,
    де заварили Богу чай
    на полині та дурмані
    в политій кров’ю стороні.
    На річці Хориній, в селі,
    селі, найкращім на землі,
    бринить бджола, немов стріла,
    яка нектар в степах взяла
    і до Маньківки принесла
    до "батьківщинського" стола.
    І я в застоллі там сидів
    серед понищених садів,
    шукав петлюрівських слідів
    і царством волі володів,
    п’ючи меди, шукав сліди
    іще хозарської орди...

    2010
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 26.01.2014, 23:38 | Повідомлення # 21
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Леся Низова: "Це лише маленькі епізоди одного дня, записані батьком... Луганськ дуже важкий регіон. І тут Низовий прожив 45 років, щодня намагаючись і словом, і ділом повернути луганців до своїх праоснов, до усвідомлення ними себе як українців, намагався викликати в них повагу, розуміння і любов до своїх співвітчизників в усіх куточках соборної України... Тато боровся, як міг!.. Слава Богу, з кожним роком у Луганську, хоч і повільно, але зростає кількість патріотично налаштованих людей. ...Проте ще багато зусиль і протягом тривалого часу знадобиться для оздоровлення душ, сердець та умів луганців..."

    Від Сейму — до Сули, і далі — до Лугані Про Батурин і Конотоп, Ромни і Пустовійтівку я напишу трохи пізніше, коли враження відстояться і вляжуться, а душа врівноважиться після спровокованих стресів. А зараз розповім, як зумію, про те, як не чужий, хоча й не дуже свій, Луганськ зустрів мене після кількох діб мого перебування на малій батьківщині та довкола неї. Ніч я перемучився, розчухуючи до крові покусане спадщанськими комарами тіло. Надіявся трохи поспати посеред дня, як це в мене заведено здавна. Аж тут потелефонував Борис Слободянюк і дуже наполегливо попросив, аби я через годину вийшов на автобусне кільце, що на кварталі Мирному. — Я ж, ти знаєш, позавчора відзначив свій ювілей, а тебе не було в Луганську, про що я дуже шкодую, — говорив у телефонну трубку товариш. — Отож, давай хоч сьогодні зустрінемося та посидимо. Чекай на мене й Людмилу, разом підемо до моєї знайомої, там близько. — Гаразд, я підійду. Але не надовго, бо маю багато термінової роботи для видавництва. На зупинці було з десяток людей, в основному літніх — жінки й чоловіки. Перебиваючи один одного, вони озлоблено гудили «помаранчеву» владу, що засіла в Києві, обливали брудом і Ющенка, і Юлію Тимошенко, і їхніх «підкуплених» прибічників. Хоч мені й неприємно було все те слухати, та я терпів мовчки, сподіваючись на швидкий приїзд Бориса і Людмили. Не втримався лише тоді, як один здоровань, уже сивий і череватий, з ненавистю відізвався про весь український люд, який не підтримує «архангела» Януковича: — Всє оні бандєровци, особенно ж тє, что в Галічіне! Біть їх надо без разбора і жалості... — Що ж ви так не злюбили братів-українців? — різко запитую у здорованя. — Вони вкрали у вас що-небудь, відняли останній шматок хліба? — Да сволочі оні всє! І ти — сволочь, єслі защіщаєшь наших лютих врагов! — Я не «сволочь», і мільйони людей на заході України не можуть бути сволотою. Між іншим, у Львові живуть мої син та онук, а в Рівному — рідна сестра дружини, племінники... — Значит ти такой же бандєровєц, как і оні. Понаєхалі сюда... Здорованя дружно підтримали «кульбабки»: — Та чєго ти цацкаєшся з «помаранчевим»?! Сразу відно, што враг лютий... — Убірайся с нашей землі руськой! — Ми в Расєю хотім, к Путіну... — То й ідіть собі — нам на рідній українській землі легше дихатиметься, — кажу крикунам. — Вас ніхто силою тут не тримає... — Та откєда ти взялся такой?! — накинувся на мене дід з колючими очима. — Да ми вас... — З неба впав, — відповідаю. — З літаючої тарілки. Щоб на вас, навіжених, подивитися та поспівчувати, бо ж влада українська вас геть замордувала українізацією, голодом заморила. Ще мить — і спалахне бійка. Себто, мене почнуть бити, і, можливо, заб'ють до смерті. Здоровань грубо та брутально матюкався, бабці, розчепіривши пазурі, уже тягнулися до моїх окулярів. Серед останніх я побачив і вдову свого колишнього приятеля Павла. І тут я почув голос на мій захист: — Ви знаєте, що це за людина?! Та його ж шанує вся Луганщина, його ж... Це була Людмила, яка щойно під'їхала на зупин¬ку. Я беру її за руку і вмовляю: — Не треба нічого доводити цим людям — вони не розуміють людської мови. Ні російської, ні української. Вони — звірі, які ненавидять усіх, хто відрізняється від них. Ходімо звідси геть, бо в мене серце вже в грудях заходиться, до самісінького горла підперло. Якраз підійшов і підпилий Борис. Разом рушаємо на «явочну» квартиру. Перше, що відбило в мене охоту веселитися (якщо не враховувати інциденту на автобусному кільці), — це розгардіяш у лігві Борисової знайомої. Помітну зміну настрою помітив я і в погляді Людмили. Господиня ж, смалячи цигарку й скаржачись на хвороби, нетерпляче поглядала, як мій товариш-ювіляр наповнює горілкою тьмяні чарки. Я налив собі холодного безалкогольного пива і на правах найтверезішого в прямому й переносному розумінні виголосив перший славень Борисові. Після третьої чарки господиня квартири, яка щойно похвалилася своєю толерантністю до всього українського (сама ж бо росіянка), несподівано «розконспірувалася»: — Как я ненавижу эту Юлю! Да она же вконец рассорит нас, патриотов, с Россией, продаст нас Америке. — А Ющенка ви любите? — питаю. — Он тоже такой, купленный врагами России, в НАТО нас тянет. Вон Беларусь... Я вибачаюся перед Борисом і Людмилою — мені доконче треба бути вдома. Мають телефонувати зі Сватового і Сум. Цілий день у мене боліло серце. Я шкодував, що так швидко повернувся до Луганська. Та вже було пізно... Наступного дня, вигулюючи по обіді собачок, я мав незаплановану сутичку з сусідом — дрімучим симпатиком комуністів. Проходячи повз мене, він нібито між іншим прокричав на вухо глухій бабці Шурі: «Вот из-за такого бандеровского быдла (кивнув головою у мій бік) мы и страдаем в этой вшивой стране!». Не стерпів я, грішний, відрізав йому: — Вошивий твій рот, паскудо, а сам ти — мізерна гнида! Жаль навіть гілляки для подібних тобі... Ну чого я так рано повернувся із рідної Сумщини?! Щоб смоктати валідол і ковтати пігулки від підвищеного тиску й головного болю? А на другий день треба їхати на похорон — помер мій колега-письменник Яків Іванович Захаров. Голюся, мию голову. Одягаюся в усе чисте, відпрасоване. Довго чекав рейсового автобуса, бо на маршрутку не було грошей. Пізніше я довідався, що мало не всі автобуси були задіяні в «десанті» до Києва -— на підтримку гаряче любленого луганцями Януковича. Нарешті сідаю до великого автобуса, займаю вільне місце. А вже через пару зупинок поступаюся ним симпатичній молодиці з дитям, а сам проходжу до передніх дверей. На потрібній зупинці, пропустивши наперед молоду жінку, готуюся до виходу. Показую водієві свій «оберіг» — пенсійне посвідчення. -— Да выходи уже, вонючка! — гаркає «водила». — Развелось вас... — Це ти мені таке говориш? — здивовано перепитую. — Я не вонючка, бо, перш за все, я чистіший за тебе, а по-друге, що ти собі дозволяєш?! Я літня людина, ветеран праці, тож маю єдину нікчемну пільгу: безкоштовний проїзд на громадському транспорті. — Спрыгивай уже, — хамить водій і далі. Не зв'язуватися ж мені з цією моральною «вонючкою», яка за п'ятдесят копійок готова тебе розтерзати. Обурений, ображений і принижений ні за що, виходжу з автобуса. Хамство в Луганську завше було в моді, але нині воно розцвіло й розгалузилося. І нікого це не дивує вже, бо ніхто із пасажирів автобуса не обурився, не зробив зауваження водію-хамлюзі. Не знаю, чи мені слід зневажати своїх земляків, чи жаліти їх так, як жалію я бездомних собак і котів. Якова Івановича я поховав. А на поминки не пішов, пославшись на болі в шлунку. Компанія не та — незадоволені українською владою старики, невиправні, як я зрозумів з їхніх розмов на цвинтарі, шовіністи… липень 2006 року (уривок із кн. "У Сватовім світає Україна", 2006)
     
    natalya-gurkinaДата: Четвер, 30.01.2014, 09:07 | Повідомлення # 22
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ЧИСТОТА

    Ми чужу не каламутим воду,
    І своя в нас чиста, як сльоза.
    Не засмокче баговиння зроду
    Незглибимі небеса народу,
    Де гримить від заходу й до сходу
    Очищальна благісна гроза!
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 01.02.2014, 09:06 | Повідомлення # 23
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    На сторожі, чи на стражі,
    Чи на варті я стою –
    Не захоплять сили вражі
    Територію мою!

    Все, що маю, обіймаю –
    Не віддам і за мільйон
    Ріднокрай, який – не скраю,
    І в якім я – автохтон!

    2001
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 01.02.2014, 09:09 | Повідомлення # 24
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Дмитрові Стусу, синові великого поета

    Система? Так. Але не лиш вона
    Вбивала Стуса -
    А й суспільство навіть,
    Яке сьогодні тінь поета славить,
    Іще не усвідомивши сповна
    Поета в плоті та живій кровІ...
    Карається само? Когось карає
    За злочин цей, що виміру не знає?
    Чи ожили для каяття живі?
    Система працювала. Люди в ній
    Розподілялись на катів і жертви,
    Всі інші, що боялися померти,
    Текли, куди поверне плин подій.
    Вмивали руки "генії доби"
    Й "співці епохи"... Нині при мандатах
    Себе посміли числити в солдатах
    Чужої - не своєї боротьби.
    Мовчали б краще! З їхньої руки,
    З їх мовчазної згоди вбили Стуса...
    Прославитись - яка ж бо то спокуса
    Для вас, мерзенні ви медведчуки!
    Не скоро ще з нас витече олжа
    Іржею крові - справа Василева
    Випереджає нас,
    І кроні древа
    Поезії його
    Ще заважа
    Вкраїнське небо:
    Штучно до землі
    Придавлене воно;
    Нема ще Бога
    В тім небі;
    Наша праведна дорога
    Ще топчеться в багні брехні,
    В імлі!
    А Стус - давно за обрієм.
    За ним
    Встигатимуть хіба що наші внуки.

    Тож каймося. Не умиваймо руки.
    Не спекулюймо образом святим.

    15.05.2003
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 01.02.2014, 09:13 | Повідомлення # 25
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Не розсипайте бісер слів
    Перед усміхненими щиро
    Данайцями!
    Нехай із миром,
    Насолодившись щедрим пиром,
    Сідлають знов своїх ослів
    І жар захмелених голів
    Везуть додому, наче вирок
    Вже остаточний.
    А дари -
    На вогнище!
    Вони ж бо варті
    Згоріти в очищальній ватрі,
    А попіл - попіл на вітри,
    На швидкойдучі крутохвилі,
    На кості ворога в могилі,
    На груди висхлі та безсилі
    Сусідки - "старшої сестри"!
    Не розсипайте бісер сліз -
    То ж найкоштовніші перлини,
    Не пригортайте жар калини
    До обезкровлених беріз,
    Проливши гіркоту кровини
    На історичний білий зріз!
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 01.02.2014, 20:08 | Повідомлення # 26
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Я сам собі і партія, і блок
    опозиційний - маю всі засади
    критикувати вади трьох гілок
    цієї одностовбурної влади.

    Я - змій на цьому дереві,
    зумій
    мене переловчить, немудра владо:
    ручним не стану голубом -
    я змій,
    якого не зробити підлим гадом!
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 01.02.2014, 20:08 | Повідомлення # 27
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    По долі моїй.
    Мов по Дикому полю,
    Гасати
    Нікому
    Повік не дозволю:
    До болю стиснуся,
    В пружину зав"юся,
    І - випрямлюсь!
    Навіть нехай і порвуся...
     
    natalya-gurkinaДата: Субота, 01.02.2014, 23:30 | Повідомлення # 28
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Цей мертвий штиль...
    А як добутись берега,
    обсохнути від сліз, почиститись від слизі,
    аби явить себе у повній первозданності
    зраділим друзям
    і позлити недругів
    живучістю своєю українською,
    і вихилити чашу тріумфальну
    за себе - Афродіти полюбовника,
    що викупався в піні від шампанського?!

    Гребу, допоки ще не затайфунилось,
    всіма плавзасобами:
    ложкою підручною
    і ручкою неложною,
    й рукописом,
    довершеним до крапочки останньої,
    до висновку, дозрілого до істини,
    до знаку галілеївського оклику -
    все ближче берег,
    де земля і море
    символізують всетерплячості козацькі!

    2006
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 02.02.2014, 00:14 | Повідомлення # 29
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Пігмеям не під силу на коліна
    Поставити великий мій народ!
    Сніги розтануть,
    Зацвіте калина
    Над синню вод –
    І гомінка раїна
    Зазеленіє знов після негод!
     
    natalya-gurkinaДата: Неділя, 02.02.2014, 09:08 | Повідомлення # 30
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    ПРОГРАМОВЕ

    Запрягайте, хлопці, коней.
    Запрягайте – не баріться,
    Розімніть закляклі м'язи
    І мізки загуслі теж,

    І беріться ви за діло,
    Й до останнього боріться
    За країну Україну
    Без чорнобильських пожеж!

    Триста літ ви спочивали
    І криницю не копали,
    І забули про дівчину,
    Що в зеленому саду –

    Спали ви під Берестечком
    І під Крутами лежали,
    І не відали, не знали
    Про вкраїнську всебіду.

    Вийшла, вийшла Україна
    З очмаріння вікового.
    Вийшла, вийшла дівчинонька
    Рано вранці воду брать.

    То ж ви, хлопці, запрягайте
    Та й не слухайте нікого,
    Хто велить – нехай і в пісні –
    Вам безжурно спочивать!

    1993
     
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Класики » Іван Низовий
    Сторінка 2 з 9«123489»
    Пошук: