Олексій Тимошенко - Сторінка 5 - Дитячий світ
П`ятниця, 09.12.2016, 08:47
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Олексій Тимошенко - Сторінка 5 - Дитячий світ






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8656

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 5 з 5«12345
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Дитячі письменники » Олексій Тимошенко
    Олексій Тимошенко
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:27 | Повідомлення # 61
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Сніговичок та Юрась Крапочка


    Сніговичок деяку мить стояв перед дверима квартири, у якій проживав Юрась. Потім натиснув кнопку дзвоника і навколо розлилась приємна музика.
    Сніговичок почув, як там, у квартирі хтось підійшов до дверей, потім відчинив їх і втупився в нього очима. Цей хтось був не Юрась, а напевно його тато. Бо був він чимось схожим на нього, хоча мабуть то Юрась є схожим на татка.
    - Вам кого? – поцікавився він у Сніговичка.
    - Мені? Юрася...
    - А-а.. зрозуміло, я так і подумав. Синку. До тебе гості.... як тебе звуть?
    - Сніговичок!
    - Снігови.... тобто, як Сніговичок? Сніговичок – і все?
    - Все.
    - Добре, хай буде так. До тебе Сніговичок.
    Юрась з’явився у передпокої. Він усміхався.
    - Привіт ,Сніговичку!
    - А ми вже вітались!
    -Нічого не розумію,- знову пробурмотів тато Юрася. – Дивні якійсь тепер імена у молоді. Боюсь навіть, хлопче, запитати ваше прізвище. А ти, Юрасю, запросив би свого друга до квартири.
    Татко Юрася розвернувся і пішов в кімнату.
    - Так, Сніговичку, заходь.
    - Дякую, Юрасю. Я того... піду вже. Я ж власне, прийшов подякувати тобі за допомогу .. там, із Качкіним...Дякую, Юрась!
    - Ну, що ти, Сніговичку, це я повинен тобі дякувати. Як би не ти... я б не знаю чим би воно закінчилося.. Так що, дякую Сніговичку за допомогу!
    І вони разом розсміялись.
    - Ой, ледве не забув, - промовив Сніговичок.- Ось – це ж твій щоденник....
    Сніговичок простягнув хлопцю щоденника.
    - І за це дякую! Щоправда похвалитись в ньому особливо нічим. Тільки настрій можна зіпсувати напередодні Нового Року.
    - Нічого, Юрасю. Треба вірити у диво! – промовив Сніговичок.
    В цю мить у передпокої знову з’явився татко Юрася.
    - Ну то що, Юрасю, ти запрошуєш гостя.... о, щоденник, давай сюди, після свята подивимось, що там в тебе відбувається в школі. – сказав він і знову зник.
    - Пронесло, - зрадів Юрась.
    - Єгеж, - підтвердив Сніговичок і хитро посміхнувся. – Знаєш, Юрасю, а в мене є для тебе подарунок, новорічний. Ось тримай!
    Сніговичок простягнув Юрасеві новорічну вітальну листівку. На ній було зображено зелену ялинку, прикрашену яскравими іграшками та новорічними вогниками, веселого Діда Мороза із Снігуронькою та невеличкого Сніговичка у старих черевиках та рукавицях.
    - Що це? – здивувався Юрась.
    - Це святкова листівка!
    - Яка гарна!
    - Гарна. Ще й незвичайна! Чарівна! Можна будь-яке бажання загадати і воно буде виконане. Будь-яке. Так казав пан Тарнопольський. Тільки треба її комусь подарувати!
    - Дякую! – засвітились теплим світлом очі Юрася. - Що ж, заходь у гості....обіцяєш?
    - Обіцяю. – кивнув головою Сніговичок.
    Вони попрощались і Сніговичок вийшов на вулицю. Навколо посилювався вітер, морозець набирав сили і боляче хапав Сніговичка за носа (навіть його!), - це непомітно до міста підкрадалась ніч.
    «Як же мені тепер знайти Казкове Місто?» - подумав Сніговичок. І раптом він побачив як із-за рогу найближчого багатоповерхового будинку з’явився Рожевий Автобус.
    Він зупинився просто перед Сніговичком.
    Двері відчинились. І по гучномовцю хтось гучномовно промовив:
    - Зупинка «Старе місто». Обережно, двері відчиняються. Наступна зупинка «Казкове Місто». Прохання Сніговичку зайти в автобус.
    І Сніговичок знову потрапив до Рожевого Автобусу.
    Сніговичок в Казковому Місті
    Рожевий автобус привіз Сніговичка на край міста, туди, де за останньою багатоповерхівкою на вулиці розпочинався таємничий ліс.
    Сніговичок йшов по стежці, наспівуючи веселу мелодію. Він згадував Дитячий Садок «Пелюсточка» та маленьких дітлахів, які так раділи його появі. І свято Нового Року теж сподобалося Сніговичку. Гарна була компанія! Хоча отой Захар Степанович, завгосп Казкового Містечка та Снігуронька, якійсь диваки... «Іван Петрович». Хіба ж він Іван Петрович? Він - Сніговичок. І крапка.
    -Ой! – тільки і промовив Сніговичок. Він так замріявся, що зійшов з вузенької доріжки і наблизився до широкої дороги.
    Сніговичок йшов просто по доріжці, яка вела до невеличкого парку, в якому поряд із високими деревами, вкритими снігом, знаходились дерев’яні будиночки, розфарбовані у різний колір.
    Виявилось, що Парк із деревами знаходився не так вже і близько. Сніговичок все йшов і йшов, а будиночки не наближались. Нарешті, через деякий час Сніговичок підійшов до найближчого будиночка та зміг розгледіти, що серед дерев було розташоване справжнє Казкове Місто. Тут були і Старовинні Фортеці із Баштами, на яких грали різнокольорові прапори, і висока Вежа, що була зроблена із справжнього снігу, і крижаний каток, і будинки з вікнами, на склі яких рясніли картини із цікавим сюжетом, було й багато іншого.
    -Агов! – крикнув Сніговичок. – Є хто?
    Кепсько, та ніхто не озвався у відповідь. У Казковому Місті було тихо. Навіть вітерець і той ледь чутно щось шепотів.
    «Немає нікого», - подумав із розчаруванням Сніговичок, куди ж йому тепер подітися? Невже він знову залишився самотнім? Без друзів...
    Та раптом він почув чиїсь голоси. Дивно, але голоси спочатку були тихенькими, ледь-ледь можна було їх вловити, та вони ставали все гучнішими і гучнішими. Нарешті, простір навколо Сніговичка наповнився справжнім святковим гаміром. Ще мить – і навколо Сніговичка почали з’являтись Казкові Герої, вони танцювали, стрибали, співали. Дехто бігав біля Сніговичка і усміхався. Запалали яскраві вогники на ліхтарях, яких була в Місті велика сила, заспівали невидимі сурмачі, пробуджуючи в серці Сніговичка відчуття свята, а з неба посипався густий, лапатий сніг. Сніговичок заплющив очі, а коли розплющив-то побачив просто перед Захара Степанович, завгоспа Казкового Містечка. Він усміхнувся і промовив:
    - Вітаю, тебе, Сніговичку, в нашому Казковому Місті.
    Сніговичок розсміявся. От і друзі знайшлись!
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:27 | Повідомлення # 62
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Розділ останній, або декілька слів на прощання


    Про пана Тарнапольського
    Пан Тарнопольський після того, як у нього в гостях побував Сніговичок, ще деякий час ходив по музею із гарною назвою «Старе місто» і уважно розглядав чорно-білі фотографії на стінах, на яких було зображено різноманітні житлові будівлі, дороги, вимощені бруківкою, міст і маленьку річку, величну споруду гімназії вищих наук, а також портрети різних людей, старовинні предмети. «Що ж! – подумав пан Тарнопольський, - справжнє диво – Сніговичок завітав до «Старого Міста». Пан Тарнопольскький згадав, як колись, у далекому дитинстві, теж познайомився із чемним, привітним та веселим Сніговичком. Він ще тоді захистив Сніговичка від дітлахів із сусіднього двору. Пан Тарнопольський усміхнувся і почав збиратись додому. Відвідувачів сьогодні вже напевно не буде, а йому ще треба прикрасити ялинку ...Та й гості до нього прийдуть завтра зранку - онуки...

    Про Генчика Качкіна
    Після зустрічі із Сніговичком Генчик Качкін теж поспішав додому. Все-таки свято Нового Року! А на нього, окрім батьків, чекає ще й маленька сестричка – Наталка. Вона дуже любила свою ляльку Агату та старшого братика. І з Жоріком та Толіком Генчик вирішив обов’язково помиритись, бо то ж друзі! Проте більше шкоди вони не робитимуть, краще зроблять щось гарне – наприклад невеличкого Сніговичка зі снігу.

    Про директора Палацу Культури пана Псуйка
    Пан Псуйко у гримерній Палацу культури довго обирав, який костюм йому вдягнути. Обирав прискіпливо та з увагою, але коли вдягнув костюм чемного та веселого пенсіонера, він йому так сподобався, що пан Псуйко вирішив інших костюмів не вдягати. Принаймні, на найближчий час.

    Про команду «Зоряного»

    Капітан Вітька та штурман Федько після відвідання планети Кришталева прийшли додому до Вітька і довго пили чай із бергамотом і згадували свою подорож. І Сніговичка. Вітька запропонував повторити подорож після святкування Нового року, а Федько сказав, що в нього є одна «непогана ідея», і якщо тітонька Вітька буде не проти (і звісно його, Федька, батьки), а вони будуть не проти, бо хлопці ж тепер є дійсно відважними, сміливими, то команда «Зоряного» ще буде мати багацько пригод.

    Про Ореста паперового Долара.

    Містер Орест Паперовий Долар так поспішав, що не міг зібрати свої речі. Тож коли до нього прийшли Петрик Бувайлик та Назар Назарович Затримайло і почали вимагати розкрити валізу, яку він тримав у руках, то він спочатку пручався та тупотів ногами, потім погодився, відкрив валізу і .... звідти вилетіли якійсь папірці з печатками. Петрик підхопив одного і з подивом прочитав, що Містер Орест Паперовий Долар на честь свята Нового Року вирішив подарувати дитячому садочку Пелюсточка цілу машину подарунків і солодощів і марципанів, і рахат – лукуму, і печива-розпечива, і діжку з медом. Такі солодці подарунки отримали й інші Дитячі Садочки міста. Містер Орест так цьому здивувався, що не міг сказати ані слова. Затримайло Назар Назарович похлопав його по плечу, промовив «моя школа!», розвернувся і пішов на вулицю.

    Про Юрася Крапочкіна
    З Юрасем сталось цього дня сталось іще одне диво. Він зайшов у свою кімнату, поклав на стола щоденника і тихенько зітхнув. Юрась згадав, який запис червоним кольором рясніє на одній із його сторінок. В цю мить щоденник зарухався і сторінки почали гортатись самі по собі. «Оце дивина!» - тільки і встиг подумати Юрась. Та найбільше здивування виникло у хлопця, коли він побачив і прочитав запис. А було у щоденнику написане наступне: «Врятував друга у скрутній ситуації, молодець!» Тепер можна і Новий Рік зустрічати!

    Звичайно, ви можете поцікавитись, звідки оці всі святкові перетворення і чудасії, дива-дивні. Відповідь на це питання можна побачити на одній яскравій старовинній вітальній листівці. На ній намальовано невеличкого Сніговичка, з оченятами – вугликами, довгим червоним носом – морквою та гарною усмішкою. Ще у Сніговичка - справжні жовті черевики у жовтих черевиках та рукавиці. Поряд із Сніговичком – ялинка, і Старовинна Фортеця із Баштами, на яких грали різнокольорові прапори, і висока Вежа, і крижаний каток, і будинки з вікнами, на склі яких рясніли картини із цікавим сюжетом і, нарешті, Казкові Герої. Звісно, ця вітальна листівка є незвичною та чарівною, бо вона виконує будь-яке бажання, особливо, якщо це бажання: «Щоб всі були щасливі!».
     
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Дитячі письменники » Олексій Тимошенко
    Сторінка 5 з 5«12345
    Пошук: