Олексій Тимошенко - Сторінка 3 - Дитячий світ
Четвер, 08.12.2016, 05:02
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Олексій Тимошенко - Сторінка 3 - Дитячий світ






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8654

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 3 з 5«12345»
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Дитячі письменники » Олексій Тимошенко
    Олексій Тимошенко
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:06 | Повідомлення # 31
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Пригоди Сніговичка (розділ II)


    Сніговичок у Дитячому Садочку «Пелюсточка»


    Сніговичок йшов по вулиці та дивився навкруги. Все йому здавалось цікавим, незвичайним та казковим. Назустріч Сніговичку йшли усміхнені люди: чоловіки та жінки, малеча, яких вони тримали за руки, юнаки та дівчата, дідусі та бабусі. Більшість із них здивовано дивились на Сніговичка і проводжали його поглядами. Ще б пак! Не кожного ж дня побачиш на вулицях міста білого чоловічка, взутого у жовті черевики та ще й з довгим носом – морквою! Щоправда Сніговичок особливої уваги на здивовані погляди не звертав. Він думав про те, як йому дістатись до Старого міста.
    Зненацька до Сніговичка звернувся якийсь незнайомий чоловік. Він з’явився просто перед ним і обурено закричав:
    - Іван Петрович! Ну скільки вас можна чекати! Де ж ви ходите?!
    Сніговичок зупинився і став, як вкопаний. Від здивування навіть сказав:
    - Ой!
    - Яке там «ой»! Микола Гнатович нервує, хвилюється, а ви «ой»... І Зайця теж немає, а у Ведмедя зуб болить..
    - А я не Іван Петрович! – спробував заперечити Сніговичок.
    На що незнайомець кивнув головою:
    - Ну звичайно! Ви - Сніговичок. А Микола Гнатович – Сірий Вовк. А Зайця немає.... Добре, хоч ви знайшлися. Пішли...
    - Куди? Мені Юрася Крапочкіна треба шукати.
    - Якого там Крапочкіна... тут Зайця немає. Свято можна сказати зіпсоване! А ви якогось Крапочкіна...А буду жалітися Миколі Гнатовичу! Ну, що це за ставлення до своїх обов’язків...
    Після цих слів чоловік вхопив за руку Сніговичка, розвернувся і потягнув його за собою. Через декілька хвили вони дістались жовтого двоповерхового будиночка, на якому було написано «Дитячий Садочок Пелюсточка».
    Вони піднялись сходами на другий поверх і потрапили у світле приміщення, в якому стояла прикрашена іграшками Ялинка, що сяяла вогниками; знаходилось тут також багацько дітлахів, які були вдягнуті у різнокольоровий одяг та декілька дорослих людей. Грала музика. Здавалось, що усім присутнім було дуже весело.
    Сніговичок побачив, що в центрі кімнати стояли маленькі дівчатка та хлопчики і хвацьки плескали в долоні. А посеред дітей стояла Снігуронька в красивому білосніжному вбранні і гучно гукала:
    - Діти, а давайте ще раз покличемо Сніговичка!
    - Сні-го-ви-чок! Сні-го-ви-чок! – весело кричали діти.
    « Ну якщо вже так запрошують, - подумав Сніговичок,- то чому ж не відгукнутися на таке запрошення».
    - Я тут! – закричав Сніговичок, - я вже прийшов!
    - Сніговичок!! Сніговичок!!
    - Так діти, до нас прийшов казковий герой. І зараз ви йому розкажете чи були ви слухняними...
    - Іван Петрович! А де ваші подарунки? – знову перед Сніговичком з’явився той схвильований чоловік в окулярах. – Ось, тримайте! Не, чому я, Захар Степанович, завгосп Казкового Містечка, повинен за вас все робити? А буду жалітися Миколі Гнатовичу....
    Та Сніговичок вже не слухав Захара Степановича. Міцно вхопивши мішка із подарунками він вийшов у коло дітей.
    - Доброго дня, дітки! Я - Сніговичок! В мене є цілий мішок подарунків!
    - Іван Петрович! – прошепотіла Снігуронька, - ви що слова забули? А як же гра?
    - Нічого я не забув, бо я їх і не знав. І взагалі я не Іван Петрович!
    - Як це? – дивувалась Снігуронька.
    - Ну що, дітки, хто був слухняним?
    - Я! І я! І я!
    - І я, Сніговичку! – кричали дітки.
    А Сніговичок знай собі витягував із мішка подарунки і роздавав усім діткам без винятку, адже усі ж були слухняними!
    За мить Сніговичок залишився із порожнім мішком. А Снігуронька здивовано кліпала очима, мовляв, а де ж тепер взяти подарунки?
    - Іван Петрович, а де тепер візьме подарунки Лісовичок? Ви що, сценарій не читали?
    - Що треба сказати, дітки?
    - Дякуємо Сніговичок! Дякуємо!!! – весело щебетали діти.
    Та Сніговичок вже зрозумів, що він зробив щось зайве (хоча хіба ж це щось погане - відати усі подарунки дітям?), і почав виходити із кола. Діти весело кричали і не відпускали Сніговичка. Нарешті, Снігуронька сказала:
    - А що, дітки, чи хочете ви побачити Діда Мороза?
    -Та-а-ак! Та-а-ак! – закричали діти.
    Поки всі раділи можливості побачити справжнього Діда Мороза, Сніговичок тихенько вийшов із приміщення, спустився сходами вниз і вийшов на подвір’я Дитячого Садочка.

    Про Юрася Крапочкіна

    Юрась Крапочкін, після того, як залишив Сніговичка на подвір’ї школи, пройшов деякий час по вулиці в напрямку автобусної зупинки, потім озирнувся, засунув руки в кишені, розвернувся і пішов назад. До школи. Чому? Тут була ціла купа причин. Ну, як мінімум, дві. По-перше, Юрась подумав про те, що він не кожного дня зустрічає чудернацького Сніговичка, зліпленого з білого снігу, який мав оченята – вуглики, довгий червоний ніс – моркву та гарну усмішку. (Ще у Сніговичка були справжні жовті черевики, а на руках - справжні рукавички!). Отож, можна було б більше поспілкуватися із ним і дізнатись про деякі особливості із життя Сніговичків, а може б вони роззнайомились і навіть стали б друзями!
    Юрась взагалі був хлопчиком цікавим і полюбляв усілякі пригоди. А тут –ось як! Така нагода, а він не скористався. Значить, треба виправити.
    По-друге, Юрась хотів повернутись до школи, тобто до Сніговичка, бо залишив йому ту річ, без якої напередодні свята Нового Року краще додому не приходити – свого щоденника, до якого він ставився по-різному, залежно від того, які оцінки чи надписи у ньому рясніли.
    Якщо гарні оцінки та схвальні надписи («оголошуємо подяку Юрасю Крапочкіну за активну участь у шкільній самодіяльності», або « за перемогу у олімпіаді з фізкультури»), то тоді свого щоденника Юрась дуже любив і на вимогу батьків чи бабусі із готовністю демонстрував.
    Якщо ж у щоденнику з якоїсь причини стояли, так би мовити, «не зовсім гарні оцінки та надписи» («прохання терміново прийти до школи батьків», або «запізнився на урок без поважної причини») – в таких випадках свого щоденника Юрась не дуже любив і прагнув заховати якомога далі, від своїх очей, та очей батьків.
    Сьогодні свого щоденника Юрась якраз не дуже любив. Бо надпис, який там з’явився, аж зовсім його не прикрашав напередодні Нового Року. Дійсно кепсько! Це - поганий подарунок батькам на свято. Тато певно розсердиться, а у мами буде поганий настрій на все свято. А це та вчителька літератури, Ніна Сергіївна. Зробила подарунок...
    Юрась підійшов до паркану, який стояв біля школи. Подивився чи немає когось (бо дуже не хотів зустріти когось із вчителів, особливо Ніну Сергіївну). Наче нікого не було.
    Так от тепер щоденник Юрася прикрашав червоний надпис «Порушував дисципліну на уроці, зривав процес навчання та виховання, ображав дітей». Хіба ж це подарунок? От Юрась і згарячу засунув Сніговичку свого щоденника в кишеню. А тепер от подумав, ну, хіба він Сніговичку потрібен? Та й вдома запитають.
    З такими думками Юрась зайшов на подвір’я школи. Зайшов і зупинився - Сніговичка на своєму місці не було. Були тільки сліди, що вели до вулиці. Дивина та й годі! Сніговичок кудись помандрував! Це, значить, він вміє не лише розмовляти, але й ходити! Сніговичок -мандрівник. От комедія! Але у нього щоденник, та й не встиг Юрась йому (бо не здогадався!) подякувати за допомогу, адже від Генчика та компанії його врятував таки Сніговичок. Треба знайти цього рятівника та подякувати йому за допомогу. І Юрась рушив на пошуки Сніговичка...
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:06 | Повідомлення # 32
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Пригоди Сніговичка (розділ 3)


    Сніговичок у магазині «Тисяча і одна дрібниця»


    В Дитячому Садочку було весело. Такий висновок зробив Сніговичок. Гарні дітлахи, гарна Снігуронька і особливо подарунки. І він, Сніговичок, теж не розгубився, кожна дитина – хлопчик чи дівчинка отримала чудовий подарунок і не один, а цілу купу! Який же він молодець! Ось так, вихваляючись перед собою, Сніговичок йшов по вулиці.
    Він продовжував роздивлятись все навкруж, адже те, що він бачив, було для нього геть цікавим. Ось проїхала якась громіздка машина, напевно дуже старовинна, бо її мотор аж захлинався. Дир-р-р-р!!!!Р-ааа!Дир-р-р-р!
    А онде маленька дівчинка у червоній шубці тягне за собою височенного вусатого дядечка, який ніяк не хотів слухатись свою доню і намагався стояти на місті. І при цьому постійно наголошував: «Таню, припини! Таню, припини! Ми туди не підемо!».
    Ось йде невеличке біле собача з чорним вухом. Воно певно було дуже засмученим, бо пленталось, опустивши голову, по доріжці, край дороги.
    - Привіт! Зі святом Нового Року! – звернувся до нього Сніговичок.
    Біле собача із чорним вухом підняло голову, подивилось на Сніговичка, і як йому здалося, усміхнулось.
    Ось йде симпатична жіночка і несе дві великі, і, схоже, важкі сумки. За нею, відстаючи на декілька кроків, суне кремезний дядько з пакетом в руках. Жіночка зупиняється, розвертається до чоловіка і говорить: «Петре, тобі допомогти?». Той ніяково усміхається. Як те собача.
    На зустріч Сніговичку біжить ціла купка дітлахів. Їм весело. Вони кричать, стрибають, регочуть. Сніговичок на мить приєднався до них, і йому теж стало радісно. Він почав за компанію з ними кричати, стрибати, реготати. Ще мить – і дітлахи побігли далі.
    - Запрошуємо у наш магазин «Тисяча і одна дрібниця!». Запрошуємо у наш магазин «Тисяча і одна дрібниця!» – раптом почув Сніговичок.
    Вгледівся - це перед якимсь файним приміщенням, вдягнуті у чудернацькі костюми, голосно репетували юнаки та дівчата.
    «Тисяча і одна дрібниця» - наш магазин працює від сьогодні і назавжди! Тільки у нас ви зможете знайти будь-яку дрібницю!!»
    «Не проходьте повз наш магазин!»
    «Зробіть собі свято - придбайте дрібницю!»
    « Дрібниця, але ж приємна!»
    «Як? Ви ще не були в нашому магазині, а це ж така дрібниця!»
    Сніговичок не встиг роззирнутися, як ноги його самі понесли у відчинені двері магазину.
    «Тільки туди і назад», - пообіцяв собі Сніговичок. А в магазині на нього чекали усміхнені продавці, яскраве світло, полиці, на яких стояли різні предмети, ящики в яких лежав різний мотлох.
    Сніговичок підійшов до найближчої полиці і вгледівся в ті предмети, які на ній стояли. Там були:
    книжки із чистими сторінками, для того щоб їх власники
    самі могли написати те, що хотіли, а потім читали;
    клей, щоб склеювати клей;
    сонячні годинники, і світильник, щоб можна було побачити який час;
    пристрій для ремонту пристроїв;
    пристрій, за допомогою якого можна легко знайти пульт управління від телевізора;
    пристрій, за допомогою якого можна знайти пристрій, який знаходить пульт управління телевізором;
    ключі від замка, але без замка (має значення для тих людей, хто постійно губить ключі, а потім не може відкрити замок);
    шпалери, які можна не лише мити, але й прасувати;
    праска для того, щоб прасувати шпалери, які можна не лише мити;
    та багато – багато інших предметів...
    Звичайно для Сніговичка ці предмети були досить безглуздими, тож їхнє призначення його мало турбувало, але загалом йому було досить цікаво на них дивитись.
    - Щось підказати? – підскочив до Сніговичка юнак у блакитному костюмі та краватці.
    - Ні. Не треба, – відказав Сніговичок.
    - Може, ви хочете більше знати про якусь дрібницю?
    - Ну, не знаю. Ось це – що воно таке? – тицнюв Сніговичок пальцем правиці в найближчий предмет.
    - О! – одразу зрадів юнак. – Це - пристій для зав’язування шнурків! Дуже корисна дрібниця, термін дії - десять років, не потребує особливого догляду. Розрахований на те, щоб зав’язати більше ніж десять кілометрів шнурків. До речі, може не лише зав’язувати, але й навпаки, розв’язувати шнурки. Є і гарантія.
    - А... навіщо?
    - Що – навіщо? – не міг второпати юнак. – Я ж кажу, зав’язує шнурки – тож така економія часу... і сил.
    - А руки для чого? – Сніговичок теж не міг зрозуміти юнака.
    - Ви що, зовсім дурний, - почав він репетувати, - руки потрібні, щоб вмикати пристрій!!!
    - А- а-а-а.... дійсно, якось навіть не здогадався.
    - А це?
    - О! Це просто фантастична річ. Уявіть. Ви йдете рибалити ... Ви ж любите рибалити?
    - Не знаю.
    - Байдуже. Отож, ви йдете рибалити і берете з собою...Щ-о?
    - Друзів?
    - Вудки! При цьому важко сказати, чи ви щось спіймаєте, правильно?
    - Правильно, – чемно погодився Сніговичок.
    - І от ми вам пропонуємо супер - вудки вже з рибою! – урочисто промовив юнак і продемонстрував супер-вудку із рибою
    -А це? - тицнюв Сніговичок ще на одну дрібницю.
    - Це універсальний автовідповідач. Річ просто необхідна у вашому господарстві. Він відповідає за всі ваші безглузді вчинки. От скажімо, батьки вам кажуть: «Синку, не можна їсти багато солодкого». Що робити ви?
    - Слухаю, що мені кажуть.
    - І тихенько їсте свої солодощі. А батьки на це знову вам кажуть: « Хто з’їв усе печиво?» А ваш автоповідач відповідає, що це зробив він. Як вам?
    Сніговичок мовчав. Схоже, що ноги його занесли не туди, куди треба. А так хотілось подивитись на щось вельми незвичайне! Він дивився навкруги і думав про те, що цей магазин таки дивний. Навколо ходило багацько людей і розглядали дрібниці, що лежали на полицях і в ящиках. Щиро дивувались, торкались їх пальцями і схвально кивали головами. Певно їм у житті не вистачало таких необхідних і важливих речей. Дрібниць. Сніговичок зазирнув у добрі очі юнака і поцікавився:
    - Мене цікавить тільки одна дрібниця – де у вас тут вихід?
    Ось так Сніговичок відвідав магазин «Тисяча і одна дрібниця». Тепер він йшов по вулиці і думав про те, що в його житті повинно бути якомога менше таких дрібниць. Можливо тому, що в нього є руки, та й відповідати за себе він може поки що сам. Без допомоги якогось автовідповідача. А рибалити він взагалі не збирався...
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:07 | Повідомлення # 33
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Пригоди Сніговичка (розділ 4)


    Сніговичок і Бабусі-Прабабусі


    «Що ж робити? - міркував Сніговичок, – де шукати Юрася? В якому –такому Старому Місті?»
    - Юначе, а у вас костюм неправильний! – почув він чийсь голос. Сніговичок зосередився й побачив просто перед собою усміхнену жінку. – Ви помиляєтесь, такими Сніговички не ходили!
    - А якими вони ходили? – здивувався Сніговичок.
    - Вони не ходили такими замріяними! От що я вам скажу! Слухайтесь, друже, прабабусю Марію Петрівну!
    - Ото ви вірно говорите, сусідко! – пролунав ще один голос.
    Сніговичок озирнувся. Поряд з ним стояла ще одна бабуся. І теж усміхалась. Оце пригода!
    Сніговичок стояв біля п’ятиповерхового будинку з червоної цегли. Неподалік від нього розміщувався невеличкий парк із височенними деревами. А снігу навколо було – сила-силенна! Він якось непомітно у своїх мандрах зайшов до тієї частини міста, де людей на вулицях було небагато (навіть напередодні свята!). І машин теж. А от бабусі є!
    - Тоді були ще більш замріяними! – продовжила незнайомка. - Так що не соромтесь, можете ще помріяти! Це вам говорить прабабуся Надія Іванівна!
    - Сусідко, - промовила прабабуся Марія Петрівна, - я звичайно, розумію, що ви колись приймали участь у шкільній самодіяльності, де виконували роль Снігової Королеви, але таки трішки помиляєтесь... Сніговички напередодні свята Нового Року ще мали таку гарну прикрасу як червоний шарф.
    - Ні, сусідко, це ви, вочевидь, щось сплутали, бо, коли я виконувала роль Снігової Королеви ( і мала успіх, між іншим!), ви тоді сиділи вдома, бо посварились зі мною і три тижні не розмовляли.. Так що мовчить, як риба! Сніговички ходили без шарфів, але от черевики у них були точно не такі! Жовтих черевиків тоді не носили!
    - Отож бо й воно! Як можна було взувати жовті черевики, якщо вони не пасували до червоного шарфа?
    - Єгеж, Сніговичок, який себе поважає, вдягне тільки чорні черевики!
    - Слухайте, - не витримав Сніговичок, - вам не набридло сваритись?
    - А хто свариться? – щиро здивувалась Марія Петрівна.
    - Дійсно, хто свариться? – здивувалась і Надія Іванівна.
    - Як хто?Ви-и!
    - Ми ?? – організовано та дружньо запитали бабусі - прабабусі Марія Петрівна і Надія Іванівна.
    - Надія Іванівно, ви тут сваритесь? – поцікавилась бабуся Марія Петрівна.
    - Що ви, Марія Петрівно, нехай в мене язик заболить! Я і робити цього не вмію! То може ви тут сваритесь, Надія Іванівно?
    - Та ви що, шановна Марія Петрівна! Хіба ж ми з вами коли-небудь сварились?
    - Ні! Ми ніколи не сварились, - організовано та дружньо промовили бабусі -прабабусі Марія Петрівна і Надія Іванівна.
    - От і добре! – усміхнувся Сніговичок. – Я не люблю, коли є якесь непорозуміння.
    - Молодець! – похвалила Марія Петрівна.
    - Ви, юначе, робите успіхи, - підтримала Наді Іванівна, -я одразу побачила, що у вас є щось особливе..
    - А ви напевно на Новорічний Карнавал?
    - Я? Ні.. Я шукаю Юрася Крапочкіна, мого гарного знайомого, але не можу знайти...
    - Крапочкіна? А що потрібен дуже?
    - Потрібен! – кивнув головою Сніговичок.
    - Не знаю, що й сказати, - сказала Марія Петрівна.
    - А я знаю!
    -Ви-и? –здивувалась прабабуся Марія Петрівна.
    - Так, - відповіла Надія Петрівна, - знаю. Але не скажу.
    - Не може бути!
    - Може.
    -А от не може бути!
    -А я кажу –може!
    - То ви, шановна сусідко, нас із Сніговичком просто обманюєте!
    - Дуже мені треба вас обманювати! Я даремно свій час на пусті балачки не витрачаю!
    - А я не витрачаю! Бо теж знаю, як треба діяти цьому симпатичному Сніговичку!
    - Єгеж, - втрутився у цю суперечку Сніговичок, - не витрачаєте! Які молодці! Сказали б вже, що робити..
    Бабусі - прабабусі після цих слів Сніговичка замовкли. Подивились одна на одну, потім на Сніговичка. А потім почали так швидко говорити, що наш герой ледве встигав ловити їх слова.
    - То тобі, Сніговичку треба звернутися за допомогою до дуже чемної...
    - Чи дуже скромної...
    - І сором’язливої..
    - І ненав’язливої..
    -Веселої ...
    - Кумедної..
    - Небалакучої..
    - Ерудованої..
    -Бабусі-прабабусі...
    - Надії Іванівни...
    - Чи бабусі-прабабусі...
    - Марії Петрівни!
    - Так от я і звертаюсь до вас.. до обох.. за допомогою!
    - То чого ж ти раніше мовчав!
    - Так би одразу!
    - Скажу тобі так, друже Сніговичку! – промовила Марія Петрівна. – Насправді, тобі може допомогти людина, яка є винахідливою...
    - Володіє сучасними комп’ютерними технологіями!
    - Гарно навчається і багато читає!
    - Завжди чемно вітається і допомагає нести важку сумку!
    - Це... Віктор Вікторович Книголюб.
    - Єгеж, Віктор Вікторович Книголюб, який живе на першому поверсі в нашому чудовому будинку, в якому мешкають ще багато гарних людей (наприклад, прабабуся Надія Іванівна та прабабуся Марія Петрівна), ось в цьому під’їзді. В «другій» квартирі.
    - Як добре! - усміхнувся Сніговичок.
    - Ото й гарно! На першому поверсі, - повторила бабуся-прабабуся Надія Іванівна.
    - А ми ще поговоримо!
    - Правильно. Давно ми не бачились, сусідко.
    - Що є, то є, – зітхнула бабуся-прабабуся Марія Петрівна.

    Знайомство із Віктором Вікторовичем Книголюбом

    Якби Віктор Вікторовича Книголюб дізнався б, якої думки про нього місцеві прабабусі, він би напевно зрадів. Адже приємно знати, що ти є винахідливим...і володієш сучасними комп’ютерними технологіями...і гарно навчаєшся... і багато читаєш.. і завжди чемно вітаєшся.. та ще і допомагаєш нести важку сумку.. Та для Віктора Вікторовича Книголюба таке знання особливої користі не принесло б.
    Відверто кажучи, він дійсно був досить незвичайною та особливою людиною. Про це свідчить і те, що його сусіди ( і особливо прабабусі Надія Іванівна та прабабуся Марія Петрівна) називали його Віктором Вікторовичем. А між тим, цьому винахідливому і чемному Віктору Вікторовичу було одинадцять років, ще у нього був кирпатий ніс, який був надзвичайно чутливим до всіляких пригод, руде скуйовджене волосся і окуляри, крізь прозоре скло яких веселими вогниками блимали маленькі блакитні оченята.
    Віктор Вікторович знаходився вдома, у квартирі №2 і перебував зовсім не в гарному настрої.
    Якби прабабусі його таким побачили, вони напевно трішки змінили б свою думку про нього.
    Справа в тому, що сьогодні у Віктора Вікторовича разом з його другом Федьком, який теж був винахідливим...і володів сучасними комп’ютерними технологіями... ... і чемно вітався ..і гарно навчався (хоча ні, навчався він вже не досить гарно, або ж зовсім не гарно!) була запланована одна дуже важлива акція, яка вимагала від них усіх їхніх зусиль та здібностей. На жаль, батьки Віктора Вікторовича були іншої думки щодо його захоплень. І вони теж запланували акцію, яку можна назвати: «Прибирання!».
    Зрозуміло, що для Віктора Вікторовича така акція була непривабливою і просто небажаною. Хоча він був не проти прибирання, як такого, «але ж... а тут... як же так! ..о- хо – хо!... І що скаже Федько?»
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:12 | Повідомлення # 34
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Пригоди Сніговичка ( розділ 5-7)


    Знайомство із Віктором Вікторовичем Книголюбом


    Віктор Вікторович Книголюб не знав, що йому робити.
    Він сидів на своєму пухнастому ліжку і думав про те, з чого починати прибирання, як раптом потужний та співочий голос дзвоника вхідних дверей вщент розбив його живописні міркування, перемішав і зліпив з них дивовижну мозаїку. Але не надовго.
    Раз – і Віктор Вікторович Книголюб застрибав на ліжку.
    Два - зіскочив з ліжка..... Ні-ні. Злетів. Просто злетів ! Бо він дуже не любив, коли його турбували зранку та ще й напередодні Нового Року. Хоча краще вже гості, ніж батьківська акція під керівництвом тітоньки Тетяни Петрівни з назвою: «Прибирання!». Три – натягнув на свої пухнасті ноги волохаті тапці - собаки, і пішов до дверей. Ні, не пішов. Побіг !
    „ Зараз я розкажу вам все, що думаю з цього приводу! „ - подумав він.
    Однією рукою повернув коліщатко замка, іншою потягнув на себе двері.
    Дивно. „А де всі? Я що, ще сплю ?”
    Очі Віктора Вікторовича Книголюба не знаходили бодай кого-небудь, хто взяв би на себе відповідальність за вторгнення на його територію, особливо напередодні свята Нового Року.
    Так. Нового Року.
    - Вибачте....
    „Га?"
    - Вибачте !
    Віктор Вікторович Книголюб подивився перед собою. Перед ним з’явився Сніговичок.
    - Опля! Це власне хто... або – що ?
    Просто перед ним стояв наш Сніговичок, з оченятами – вугликами, з довгим червоний носом – морквою та гарною усмішкою. Ще у Сніговичка були справжні жовті черевики (звісно не нові, але були вони ще досить пристойного вигляду), а на руках - справжні рукавички.
    „ Все ясно, – подумав Віктор Вікторович і миттєво закрив двері, - схоже я ще не прокинувся. Точно !”
    - Вибачте...
    «Треба себе вщипнути».
    «А –а – а.»
    Сказано – зроблено. Віктор Вікторович Книголюб почухав руку і відчинив двері.
    - Так! - Книголюб обережно висунув голову, – чого треба ?
    Сніговичок схилив голову і тихо промовив:
    - Вибачте за турботу. Я шукаю Віктора Вікторовича Книголюба. Справа є до нього.
    - Так ! – повторив Віктор Вікторович. – А ти... ви власне хто будете ?
    - Я ?
    - Ви.
    - Я – Сніговичок.
    - Сніговичок. Добре. Перший раз чую таке дивне ім’я. Що я тобі скажу.... як тебе там?
    - Сніговичок.
    - Ага. Сніговичок. Годі цих дурних жартів. Знімай свій костюм клоуна (він до речі жалюгідний) та йди додому. Все. Розмову закінчено.
    - Виба....
    - Годі ! Сказано ж. Іди геть!
    Віктор Вікторович простягнув руку в сторону і витягнув вказівний палець.
    - Геть.
    Книголюб мовчки дивився, як по коридору, схиливши голову, повільно поплентався Сніговичок.
    - Агов, ти... Сніговичок. Стій. Ну, не треба цих істерик. Чий будеш?
    - Як чий ?
    - З якого під’їзду? Чи будинку. Десь же ти живеш....
    - А-а-а –а та це....я - зі школи.
    - Дуже смішно.
    - Нічого й не смішно. Я ж кажу - справа до вас є....
    - Ну. Добре-добре, я вже в курсі. Так чого тобі треба ?
    Сніговичок повеселішав.
    - Мені бабусі –прабабусі сказали...
    - А-а-а-а ... зрозуміло, - усміхнувся Віктор Вікторович. - Ну, тоді заходь, що з тобою зробиш. До речі, – простягнув руку цей дивакуватий хлопчик, - мене звуть Віктор Вікторович Книголюб, винахідливий...і володію сучасними комп’ютерними технологіями...і гарно навчаюсь.. і багато читаю.. і завжди чемно вітаюсь.. та ще і допомагаю, коли треба, нести важку сумку..
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:13 | Повідомлення # 35
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Cніговичок у гостях у Віктора Вікторовича Книголюба


    Вже в квартирі Книголюб розгледів Сніговичка як слід.
    - Слухай, - раптом вихопилось у Віктора Вікторовича, - а ти .... схожий.. на.... та невже....
    Раптом у Віктора Вікторовича Книголюба майнула одна дуже смілива, майже фантастична думка:
    «Я чекав.... чекав...»
    - Невже.... нарешті...
    - Що? - не зрозумів Сніговичок.
    - А ти звідки? - розгублено запитав господар квартири і показав пальцем правиці вгору.
    - Як це?
    - Звідти, мабуть, а я ж... от господар, - ляснув себе по голові Віктор Вікторович.
    - Їсти будеш ?
    - Не знаю, - злякано відказав Сніговичок.
    - То пішли на кухню.
    І вони пішли на кухню.
    - Кави, чаю ?
    - А є морозиво?
    - Ні, немає.
    - Тоді молока, холодного.
    - Правильно, - зітхнув Віктор Вікторович, – чаю ж немає...
    - Мені не можна чаю! Тільки холодного молока!
    - А що, і у вас теж п’ють молоко? – поцікавився він.
    - Де?
    -Там, – і Віктор Вікторович знову показав пальцем на стелю.
    - Н-н – е знаю.
    Ось так Віктор Вікторович, винахідливий хлопчина, який володіє сучасними комп’ютерними технологіями...і гарно навчається... і багато читає.. і завжди чемно вітається.. та ще і допомагає, коли треба, нести важку сумку, почав спілкуватися із Сніговичком, якого прийняв за важливого гостя, як би це дивно не звучало, із далеких світів, а для того щоб зрозуміти звідки – давайте піднімемо палець вгору і подивимось. Бачите? Ото ж бо й воно!
    * * *
    - Сніговичку, ти того....не мовчи, розказуй, як ви там живете, на вашому Сніговому Альдебарані....
    - Якому такому Альдебарані...- злякався Сніговичок.
    - Ну, там. Як погода?
    - З погодою щось відбувається дивовижне, - бовкнув Сніговичок про всяк випадок, - снігу мало.
    - Ясно. А у нас, знаєш теж – зима як осінь, осінь як літо...
    - А літо?
    - А літо.... слухай, ну її, ту погоду.
    Раптом їхню розмову порушив дзвоник телефону .
    - Це що ? – здивовано запитав Сніговичок.
    - Телефон. Хтось хоче з нами побалакати. Зачекай, - Віктор Вікторович підвівся і хутко пішов в кімнату (ту , що менше).
    - Так. Слухаю.
    - Вітька, привіт !
    „ Федько Гнатенко”
    - А, Федько.
    - Як справи, старий?
    - „ Невчасно, друже, невчасно.”
    Федько - це найкращий друг Віктора Вікторовича і найціннішій учасник шкільного гуртка технічної самодіяльності. Руки в нього і справді золоті, а голова - ну просто вмістилище усіляких чудернацьких думок, які Феько іноді намагається втілити у життя у своїй творчій лабораторії - старенькому гаражі .
    Саме так після певних зусиль були створені механічний офіціант, що привозить каву ранком у ліжко, електронна борщеварка (її призначення очевидне), пристрій для чистки взуття ( її призначення ще з’ясовується) і багато інших надзвичайно корисних і таких необхідних речей в нашому сучасному техногенному суспільстві.....
    Тепер всі вони лежали в тому самому гаражі, звалені в одну велику купу і чекали свого часу. Віктор Вікторович щиро вважав, що Федько сам винен, бо не вистачає в нього наполегливості, ну, не може він доводити до кінця, до фіналу так би мовити, свої геніальні витвори.
    - Нормально, друже! Все гаразд, - відповів Віктор Вікторович після невеликої паузи.
    - Ти що, Вітька, забув? У нас з тобою сьогодні заплановане випробування «Зоряного»..Крім того, в мене є дві – три цікаві думки, можемо обміркувати ...
    - Ні. Не забув. Розумієш, Федько, в мене тут прибирання...
    - Прибирання?! Сьогодні?
    - Слухай, Федько, - раптом промовив Віктор Вікторович, – давай до мене!
    - Зараз? А Тетяна Петрівна ?
    - Не має її. Пішла в парикмахерську. Думаю, години три – чотири у нас є. Так, що давай . І поквапся, в мене гості.
    Через деякий час до Сніговичка та Віктора Вікторовича приєднався Федько. Він прийшов швидко.
    - А... це...що ...хто ? - прореагував він на появу Сніговичка, який обережно вийшов з кухні .
    - Знайомтесь. Це - мій друг Сніговичок.
    - Дуже приємно.....- розгублено промовив Федір.- А..а...
    - А це – Федько, видатний винахідник та геніальний технік.
    - Дуже приємно, – привітався Сніговичок .
    - А..а..а..
    - Сніговичок прилетів до нас в гості з далекого Снігового Альдебарану. Правильно, Сніговичок ? – про всяк випадок перевірив Віктор Вікторович
    - Ну, не зовсім. Власне я...
    - От, бачиш, - Віктор Вікторович навіть не слухав Сніговичка.
    Федько був настільки здивований, що Книголюб вхопив його за вухо і прошепотів :
    - Ти що, негіднику, як гостя зустрічаєш ,га ?!
    - Та я ..
    - Людина прилетіла хтозна звідки, за тисячі парсеків, в іншу частину всесвіту можна сказати, нажахалась усякого дорогою, а ти....
    - Я..я..
    - Слухай, Сніговичку, - почав Віктор Вікторович. – А залишайся у нас. На Землі. Гарно буде!
    - Та я і так тут.. - спробував було сказати Сніговичок.
    - Хлопці, а давайте краще ми на Альдебаран... – запропонував Федько.
    - До Сніговичка ?
    - Так, до Сніговичка .
    Віктор Вікторович замислився.
    „А чому б і ні ?”
    - Ну, не знаю.... Якось незвично мені.
    - Буде така файна подорож.... – одразу закричав Віктор Вікторович, - ми можемо прямо зараз, долаючи тяжіння нашої зеленої планети, вийти на орбіту та побачити з космосу маленьких чоловічків, що ніби у мурашнику бігають за своїми справами.
    - Так ! – закричав Федько.
    Це було так незвичайно, так приголомшливо, що Віктор Вікторович, не зупиняючись, продовжив.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:13 | Повідомлення # 36
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    - Пролетіти крізь тернії до зірок, подолати відстань в тисячі парсеків, з тим щоб ступити на трап космічного човна і закричати на всі легені : „ Вітаю Вас, жителі чарівної планети Сніговий Альдебаран, до вас в гості прилетів Віктор Вікторович, людина і космонавт, винахідливий...і володіє сучасними комп’ютерними технологіями...і гарно навчається.. і багато читає.. і завжди чемно вітається.. та ще і допомагає, коли треба, нести важку сумку..„!!
    -Так !!!
    - Так в чому ж справа, поїхали !!
    - Полетіли! - виправив Віктора Вікторовича його друг Федько.
    - Полетіли !!!- підвівся і Сніговичок.
    - Куди полетіли ? – знайомий голос виринув просто з повітря. Голос рідної тітоньки Віктора Вікторовича, яку його батьки залишили доглядати за сином. Тієї, що пішла в парикмахерську і тепер повернулась.
    Раптом Віктор Вікторович згадав, що він поки що не Віктор Вікторович, а просто Вітя
    на прізвисько Книголюб. Так само і друг його Федько, школяр з яскравою фантазією. Мріє бути справжнім винахідником.
    А як же все починалось гарно! В такій піднесеній атмосфері, що панувала в квартирі останнім часом, запитання тітоньки зазвучало якось неприродно і ніби напружено.
    Вітя швидко глянув на Федька, той на Сніговичка, Сніговичок – на Вітю..
    Тітонька мовчки дивилась на компанію.
    Першим відреагував на таку екстремальну ситуацію Федько, він просто підскочив зі стільця і промимрив :
    - Доброго дня, Тетяно Петрівно, як добре, що ви прийшли!
    - Так куди полетіли? – повторила тітонька.
    - На Сніговий Альдебаран, – тихо промовив Вітя. Голос його звучав так само неприродно і напружено, як і голос тітоньки.
    - Угу. І коли, якщо це не секрет.
    - Взагалі то - зараз.
    -Зрозуміло..
    „ Що ж тут зрозумілого.”
    - До речі, знайомтесь. Це мій друг Сніговичок
    А це моя тітонька - Тетяна Петрівна
    - Дуже приємно, – сказали вони разом.
    - А чому такий вигляд дивний ? –поцікавилась тітонька. – Палили?
    - Ні. - заперечив Вітька, - розумієте, тітонька, Сніговичок наш друг. Він прилетів до нас з далекого Снігового Альдебарану, тепер от я лечу...на запрошення, зрозуміло.
    Тітонька уважно подивилась на Вітьку і сказала:
    -Пішли, мандрівнику. Поговоримо.
    Вони вийшли з кухні.
    - Так куди ти там зібрався ?
    - Я ж кажу. Мій друг...
    - Я це зрозуміла. І надовго?
    - Ну, не знаю. Сніговичок , – гукнув Вітька. Скільки до вас летіти ?
    -Не знаю, можна пішки дійти.
    - Бачиш. Не надовго. Тітонька, та не хвилюйся ти так. Ти ж сама говорила, щоб я знайшов собі в житті цікаве заняття..
    - Ну, казала.
    - Ось, він той самий єдиний шанс, реальна можливість..
    - Можливість? Про що ти говориш, хтозна –куди летіти з тим, щоб займатись незрозуміло чим. Летіти з якоюсь білою істотою. До речі, скільки коштує квиток ?
    - Не знаю.
    - Не знаю, – повторила тітонька.
    Раптом перед очима Віті зарясніла наступна картина:
    ....Ранок. Сніговий Альдебаран. Мирні жителі зустрічають першу людину. Квіти. Хліб. Сіль.
    Білі снігові дівчата танцюють національний танок Снігового Альдебарану. Федько Гнатенко ступає ногою на землю, вкриту снігом, махає рукою і кричить:
    - Вітаю Вас, жителі Альдебарану !!!!!!
    „ Яка жахлива картина !!”
    Вони зайшли у кухню.
    - Сніговичку, знаєш .....давай наступного разу.. Лети мабуть із Федьком, без мене.
    - А чого ж ! Наступного так наступного. Хоча я особливо нікуди і не збирався.
    Сніговичка і Федька проводжали Вітька і тітонька Тетяна Петрівна.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:15 | Повідомлення # 37
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Сніговичок і Сірий Вовк, Лисичка –сестричка та Ведмідь.


    - Яке цікаве місто! – міркував Сніговичок, розглядаючи все навкруги. Так, це звичайно не подвір’я тієї школи, біля якої він раніше знаходився. Там він був самотнім (якщо не брати до уваги дітлахів), а тут... Тут стільки усміхнених людей, височенних будинків, що торкались своїми головами просто неба, різнокольорових машин, які кудись поспішали.
    «Це так цікаво... От, наприклад, ось ця гарна споруда. – Сніговичок зупинився напроти приміщення Центрального Банку міста. - Що й казати - справжня окраса міста!» Побудований якимись іноземцями декілька років назад, він виділявся серед своїх братів - будиночків охайним виглядом, особливою конструкцією, та й і блищав, як новенька копійка, бо був вкритий блискучими дзеркалами. Не приміщення, а одне суцільне дзеркало! Тільки з дверима.
    Ця споруда так зачарувала Сніговичка, що він навіть забув про те, що шукає Юрася Крапочку.
    Раптом неподалік від Сніговичка зупинилась старенька жовта та подряпана машина. В ній сиділи якийсь дивні істоти.
    Якби Сніговичок був знайомий із казками для дітей, він одразу упізнав би у незнайомцях справжніх народних героїв – Сірого Вовка та Лисичку –сестричку. Та Сніговичку в дитинстві таких казок не читали, можливо тому, що він і сам був героєм доволі казковим, а можливо і тому, що не багато ще прожив на світі - й один день не пройшов від його народження.
    Отож, в машині сиділи Сірий Вовк і Лисичка –сестричка. І вони пильно дивились на Сніговичка. За мить двері машини відчинились і Сірий Вовк та Лисичка –сестричка постали просто перед нашим казковим героєм.
    - О! Ледацюга! Гарний прикід! – зареготав Вовк.
    - Дивись, Синяк, де це він знайшов такий одяг? – поцікавилась Лисичка.
    - А що, зі смаком!
    - Ледацюга, ти готовий до справи?
    -А я не Ледацюга, я...
    -Бачимо, бачимо...- знову зареготав Вовк. –Ти – Сніговичок! Навіть не думав, що в тебе така фантазія!
    -Ведмідь! - покликала Лисичка і стукнула по машині. –Вед-ме-ди-ку!
    - Що, знову спить? – сердито запитав Сірий Вовк.
    -Ну, чого треба? – пролунав голос з машини.
    - Ти що забув, - підскочив Вовк до дверей, - ми ж на справу йдемо! Навіть Сніго... тобто Ледацюга прийшов вчасно.
    - На справу? Ну добре, – за мить із старенької жовтої та подряпаної машини виліз Ведмідь. В руках він тримав мішок.
    - О! Це ти, Ледацюга?
    -Я не ..
    - Ну, годі, - обірвав розмову Сірий Вовк. - До справи! Отож, у Банк!
    -В Банк! – закричали Лисичка –сестричка та Ведмідь.
    Сніговичок трішки подумав і теж повторив:
    -В Банк!!!
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:15 | Повідомлення # 38
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Пригоди Сніговичка (8-10)


    Олівець та компанія


    Наш Сніговичок навіть не міг уявити, хто були його нові знайомі.
    А насправді за масками Сірого Вовка ховалось похмуре обличчя одного із колишніх учнів місцевого ПТУ, розбишаки та гуляки Сергія Колісника на прізвисько Олівець, Лисички-сестрички - обличчя Марічки – злодійки, дівчинки, яка зростала без батьківської опіки, із бабусею, та Ведмедя - ще одного бешкетника та безнадійно втраченого для сімейного та шкільного виховання Гоші Рудого, якого насправді звали досить лагідно - Мишко. Він був велетенського зросту і мав хриплий голос та руде неслухняне волосся, яке стирчало в різні сторони і жодна розчіска не могла впоратись з таким безладом на вогняній голові Мишка, або ж інакше – Гоші.
    Олівець був ватажком цієї дивної компанії, Марічка була хитрою та розумною, а Гоша Рудий відзначався надзвичайною фізичною силою.
    І от оці злодії ( інакше їх і назвати не можна) вирішили напередодні Нового Року влаштувати пограбування Центрального Банку міста.
    Якщо пояснювати, як вони дійшли до такого життя, та до такого надзвичайного кроку, то можна написати на три величезні томи їхні історії. Лише страждання Гоші та його вагання займуть перший том і декілька сторінок другого. Гоша дуже вперто боровся із здоровим глуздом та власною совістю та, нарешті, зазнав нищівної поразки у такій нерівній для нього боротьбі.
    Отож, компанія приготувалась до здійснення важливої акції (це вам не «Прибирання!»)
    А що? Всі працівники та відвідувачі Банку знаходяться в гарному настрої, чекають на свято, і аж ніяк не чекають, що такі герої, як Сірий Вовк, Лисичка-сестричка, Ведмідь та Ледацюга можуть прийти до них в гості, до гарної установу, що знаходиться в приміщенні, яке своїм зовнішнім виглядом схоже на велетенське дзеркало. Тільки з дверима.
    Звичайно у читача може виникнути питання: навіщо ж Олівцю та його компанії стільки грошей і, власне, хто такий Ледацюга?
    Справа в тому, що пограбування Банку – то була давня ідея Олівця, знаєте так буває: хтось мріє про якусь гарну іграшку (наприклад, про Машину з дистанційним пультом керування, або ж про Ляльку, що балакає), а хтось і про якусь авантюру.
    Хоча мріяв Олівець ще й про гарну велетенську машину, тільки не з дистанційним пунктом керування, а справжню, і не жовту подерту, а чорну, з великими колесами та магнітолою. На такій машині можна досхочу ганяти вулицями міста, їздити в магазин за кефіром та батоном, дивитись кіно під відкритим небом, і звичайно, просто слухати музику!
    Друзяки його теж плекали певні надії: Марічка мріяла про поїздку до теплих країн, як вона казала «на острови», а Гоша хотів на поцуплені гроші придбати справжній корабель. Але не плавати на ньому він хотів, ні. Це було нецікаво, як для Гоші – Мишка. Місце для корабля було приготоване на городі, за будинком його бабусі. Одним словом, був він був теж чудакуватим, цей Мишко-Гоша.
    Звичайно, це була не перша така акція, яка спрямовувалась на здійснення бандитських планів. Раніше компанія пробувала свої сили і ось саме завдяки цьому були поцуплені: вільний час один у одного, спокій Гошіної бабусі, та стара і подерта машина. Хоча машину цілком пристойно попросили у батьків Олівця. Обіцяли повернути.
    Був у цій компанії ще один герой - Ледацюга, екземпляр вельми незвичайний. Ох і не любив він працювати! Всюди запізнювався, частенько про все забував і, взагалі, дивний був. Він і сьогодні довго спав (бо дуже любив лежати у ліжку), а коли прокинувся, не міг згадати: куди ж йому йти?
    От лежить Ледацюга у ліжку і згадує, згадує, згадує. А думки кудись тікають, тікають, тікають. Їм на зміну приходять барани. А Ледацюга рахує: сто двадцятий баран, сто дев’ятнадцятий баран, сто вісімнадцятий баран....
    Справа в тому, що для того, щоб заснути, він завжди ввечері рахує баранів: один баран, два барани, три барани... поки всю отару не перерахує – не засне. А вранці – вся отара приходить знову і Ледацюга знову змушений їх рахувати: сто двадцятий баран, сто дев’ятнадцятий баран, сто вісімнадцятий баран....А потім остаточно просинається. Сьогодні було двісті баранів...
    Cаме із цим диваком і сплутали злодії – викрадачі грошей нашого Сніговичка. І сплутали тому, що Олівець раніше декілька разів повторював Ледацюзі: на справу треба прийти у якомусь незвичному, казковому костюмі, оскільки перед святом багато таких людей буде, та й треба ж якось замаскуватись!
    Ось так і вийшло, що Сніговичка в банді Олівця, а сьогодні ще й Сірого Вовка, прийняли за Ледацюгу. А що з цього вийшло – дізнаємось далі...
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:15 | Повідомлення # 39
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Сніговичок і компанія Сірого Вовка


    -В Банк!!! - закричали бешкетники-злодії і рушили до дверей.
    Сніговичок раніше ніколи не мав справи із такими поважними установами, тому звичайно йому було дуже цікаво, що ж (або хто) ховається за цією блискучою стіною.
    Він побіг за Сірим Вовком, Лисичкою та Ведмедем і за мить потрапив у тепле, гарно освітлене приміщення, де було багато людей.
    Сніговичок ще не знав, як себе поводять в таких місцях, спочатку він на мить розгубився, подивився уважно навкруги. Як тут було гарно!
    - Шановні громадяни! – раптом, неочіковано навіть для самого себе, почав Сніговичок. - Вітаємо вас із святом Нового Року!
    - Увага! Це пограбування! - закричав Сірий Вовк і витягнув із кишені чорного водяного пістолета. – Всім стрибати... тобто мовчати на місцях... ні ... стояти на стрибцях... мовчати .... стрибати... мовчати.. стрибати...
    Всі присутні уважно дивились на Сірого Вовка. Нарешті він вичавив з себе:
    - О! Стояти на місцях!
    - Це пограбування! – повторила Лисичка.
    - Пограбування? – здивовано запитав Сніговичок. – Як - пограбування, навіщо? Для чого пограбування? А Новий Рік? А мій День Народження?
    Присутні в приміщенні Банку люди спочатку збентежено, а потім злякано, озираючись один на одного, почали шепотіти:
    - Хто це? Що це?
    - Шановні громадяни, ми пожартували! Це такий веселий жарт! - спробував врятувати критичну ситуацію Сніговичок і звернувся до Сірого Вовка:
    – Ми ж пожартували?
    -Ледацюга, ти що, з глузду з’їхав? Які жарти?
    - Вовчику, чого ти з ними усіма бавишся, - втрутилась в розмову Лисичка – сестричка. Вона підскочила до Сірого Вовка вхопила його чорного водяного пістолета і почала погрожувати:
    - Гаманці на стіл, ні, краще на підлогу, хутко!
    Сірий Вовк отямився і одразу спробував відібрати зброю у Лисички:
    - Віддай! Віддай!
    Але ж і Лисичка була собі на думці, вона аж ніяк не хотіла віддавати пістолет. Так злодії сперечались, а люди дивились на всю цю комедію. Нарешті, Ведмідь і собі заревів:
    - Я теж хочу постріляти водою!
    - Послухайте!!!! – не витримав Сніговичок, - не треба сваритись, треба дружити!
    Сірий Вовк, Лисичка та Ведмідь одразу заспокоїлись, припинили сперечатись, а Вовк навіть сказав:
    - Леда... тобто Сніговичок має рацію, не треба сваритись! Треба дружити!
    - Правильно!
    - Треба дружити, віддавати зайві грошики! Швидко!
    Лисичка – сестричка і Ведмідь з мішком підскочили до каси.
    Сніговичок вже почав розуміти, що його знайомі – це зовсім - і не казкові, і не герої! Але що ж робити? Як виправляти те, що відбувалось?
    Сніговичок озирнувся навсебіч, ніби шукаючи допомогу, та не було нікого, хто міг би підказати, як тепер діяти.
    Тому він трішки подумав і, поки злодії набирали у мішок гроші, скинув із своєї ноги жовтого черевика, зробив крок вперед і почав натирати нею підлогу. Дехто із працівників Банку збентежено дивився на Сніговичка. Ще б пак! Ото дивак! Прийшов у Банк в костюмі Сніговичка, спочатку привітав усіх зі святом, потім його друзяки оголосили про пограбування, а тепер він катається по підлозі! Дивина тай годі!
    - Ледацюга, ти що, захворів? – заричав Ведмідь.
    В цю мить ватажок злодіїв Олівець, що напередодні свята Нового Року одягнув костюм Сірого Вовка та його помічниця Марічка, в костюмі Лисички-сестрички, вхопили мішок із грошима, щосили закричали:
    - Тікаймо! – і почали бігти до дверей.
    Однак там, де Сніговичок зробив підлогу слизькою, вони разом, вправно підслизнулись і так само організовано гепнулись.
    Мішок злетів угору.
    Тут вже Сніговичок швидко зорієнтувався і коли той почав падати, його підхопив.
    В цю мить Ведмідь, ніби прокинувшись від зимового спання, заревів:
    - Тікаймо! – і теж побіг до дверей. Але теж не втримався і впав на підлогу. Та ще й Сніговичка штовхнув.
    Розмахуючи руками, Сніговичок просто вилетів на вулицю. А далі... Далі ще цікавіше. Сніговичок стояв перед Центральним Банком, тримав в одній руці мішок із награбованим, в іншій жовтий черевик і міркував про те, що йому робити.
    З однієї сторони вулиці до нього біг чоловік у костюмі Білого Зайця і кричав щосили:
    - Це я - Ледацюга, вже прокинувся!!! Мені теж треба гроші! Всіх баранів перерахував, усю отару!
    З іншої сторони летів, розмахуючи пістолетом, молодий міліціонер.
    Двері Банку от –от відчиняться і перед Сніговичком з’являться Сірий Вовк, Лисичка та Ведмідь. Що робити?
    Раптом Сніговичок побачив Рожевий Автобус...
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:16 | Повідомлення # 40
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Юрась у пошуках Сніговичка


    Юрась йшов по вулиці і роздивлявся перехожих, однак Сніговичка серед них не було. Хоча людей було ой як багацько! І всі поспішали, дехто тягнув за собою зелені ялинки, у когось були пакунки (напевно із подарунками), а хтось і чекав тих, хто тягнув за собою ялинки і тягнув пакунки.
    Було не дуже холодно, але мороз трішки про себе нагадував. Юрась вже подумав, що можна було б заскочити куди-небудь, погрітися, наприклад у який – небудь магазин, а потім і далі рухатись, але раптом побачив що недалечко від нього, попереду, там, де розташовувалась височенна дзеркальна споруда Банку (окраса міста!), схоже щось відбувалось незвичайне. Та що це?
    Юрась побачив як із дверей приміщення Банку вистрибнув ... Сніговичок із червоним мішком у руках.
    Яка дивина! Невже то був його знайомий Сніговичок? Але що він робив у дзеркальному Банку? Невже у нього там зберігаються гроші? Та ні, не може цього бути! Які гроші можуть бути у Сніговичка?
    Як би там не було, Юрась чимдуж побіг по вулиці, оскільки сподівався, що зможе із ним побалакати, а якщо виявиться, що це якійсь інший Сніговичок, то можливо зможе підказати, де можна знайти того, кого шукав Юрась.
    Потім Юрась побачив, що Сніговичок таки дуже схожий на його рятівника, адже мав ті самі жовті черевики, і було вже зрадів, та ось сталась зовсім неочікуване розгортання подій: Сніговичок злякано подивився навкруги і побіг до автобусної зупинки, до якої під’їхав Рожевий Автобус.
    І що найжахливіше, до Банку щосили бігли - з однієї сторони міліціонер, в якому Юрась впізнав свого сусіда Петрика Бувайлика, а з іншої – Заєць.
    Можливо це був тільки хтось (хлопчина чи дядечко), хто був лише перевдягнутий у Зайця. Найцікавіше, що із приміщення Банку вискочили ще троє перевдягнутих відвідувача – Сірий Вовк, Лисичка -сестричка та Ведмідь. Новорічний Карнавал, любі друзі, вже почався!
    Отож, біля дверей Банку всі вони і зустрілись.
    Міліціонер із підозрою подивився на казкових героїв, потім побачив Юрася і кивнув йому, мовляв відійди в сторону малеча, у нас тут відповідальна робота, а ти тут вештаєшся під ногами...
    « Пхе! –повів плечима Юрась. Теж мені робота!»
    От якби його залучили до цієї небезпечної справи, він би показав, як треба злочинців ловити.
    Сірий Вовк, Лисичка Сестричка та Ведмідь, коли побачили міліціонера Петрика спочатку зупинилися, а потім той, хто був одягнутий у костюм Сірого Вовка щосили заверещав:
    - Пограбування! Злодії пограбували Банк!!
    -Хто пограбував? Де злодії?!
    - Там, пане міліціонере, вони там, – показав лапою (а може й рукою на двері Ведмідь)
    В цю мить до дверей нарешті добіг Білий Заєць і, важко дихаючи, звернувся до мміліціонера Петрика:
    - Ух ти, гарний прикід! Непогана ідея вдягнути костюм міліціонера...а казали вдягай щось народне, щось народне. А можна мені поміряти костюм - усе життя мріяв.
    - Гм! - подивився на нього міліціонер і побіг у приміщення Банку.
    - Тікаймо! - наказав Сірий Вовк, - а ти, Ледацюга, зірвав операцію...
    - У мене ціла отара баранів, – виправдовувався той.
    - До машини!
    І вони хутко побігли до своєї старенької та подряпаної машини, залізли в неї і поїхали в ту сторону, куди рушив Рожевий Автобус.
    Юрась, який увесь цей час стояв неподалік від дверей Банку, вирішив підійти ближче. В цю мить із Банку вибіг міліціонер Петрик із пістолетом у руці:
    - Стійте! Буду стріляти!
    Але злодіїв вже не було, а Юрась чемно подивився на міліціонера Петрика і промовив:
    - Не треба стріляти, дядько Петрик, вони вже повтікали..
    -Бачу, - сумно відказав міліціонер Петрик, - свято мені зіпсувати....
    - Дядько Петрику! А я вас не чекав тут зустріти. Ви теж гуляєте?
    - Гуляю. Ось, йшов додому, думав зустріти Новий Рік, тепер от прийдеться побігати.
    - Розумію. А Сніговичок..є
    - Наш полковник Назар Назарович Затримайло завжди казав, коли збирався ввечері додому : «У вас, хлопці свята не буває!» . А потім ще додавав: «Така вже наша доля!»
    - Невесело вам. А Сніговичок...
    - А що Сніговичок?
    - Ну, в жовтих черевиках, з морквинкою, що вибіг звідти, - Юрась махнув рукою на дзеркальне приміщення Банку.
    - Ти знайомий з отим героєм, що перевдягнувся у Сніговичка?
    - Ні! – заперечив Юрась.
    - Не знайомий?
    - Знайомий! Просто він не перевдягався!
    - Стій, щось я заплутався. А ну, давай все з самого початку...
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:17 | Повідомлення # 41
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Пригоди Сніговичка (11-14)


    Містер Орест Паперовий Долар


    А зараз ми маємо вільну хвилинку, щоб повернутись в часі назад і зазирнути до другого поверху дзеркальної споруди, в якій розташовувався Центральний Банк міста, а саме до кабінету його управляючого містера Ореста на прізвисько Паперовий Долар.
    Чому ми вирішили завітати в гості до цього вельмишановного пана? Причин тут багацько.
    По-перше, нам треба чимось зайнятись, поки юнак-міліціонер Петрик розмовляє із Юрасем Крапочкою. Підслуховувати, як ви напевно знаєте, нечемно і невиховано. Особливо коли розмову проводить учень та вихованець полковника Назара Назаровича Затримайла.
    Петрик трішки хвилювався і, звичайно, захвилювався б іще більше, як би дізнався, що хтось за ним пильно спостерігає. Так що варто виділити деякий час на розмову наших героїв.
    По-друге, містер Орест Паперовий Долар має пряме відношення до нашої новорічної історії, тим більше, що він то якраз не буде заперечувати, якщо про нього трішки розкажуть.
    Містеру Оресту подобалось, коли про його персону починали писати на шпальтах газет, його ім’я лунало із радіоприймача, а люди, які його зустрічали на вулиці, проводжали поглядами і думали: «Орест Паперовий Долар пішов!». Хоча це лише так йому здавалось.
    По –третє....ну, а по-третє годі перераховувати причини необхідності розповіді і нумо зосередитись на самому містеру Оресту Паперовому Долару.
    Справа в тому, що сьогодні в суботу з самого ранку він знаходився в дивному настрої, відчувалося, що повинна статись якась незвичайна подія, подія важлива та необхідна.
    Ви будете здивовані, але містер Орест Паперовий Долар чекав на прихід гостей, і не будь - яких, не новорічних, а грабіжників - злодіїв. Так-так. Саме злодіїв!
    Звичайно, не треба думати, що в усіх банках їхні управляючі напередодні Нового Року чекають саме таких гостей, адже банкіри теж хочуть мати новорічний святковий настрій, подарунки, познайомитись із Дідом Морозом та Снігуронькою, застрибати біля новорічної ялинки, потанцювати, нарешті.
    Та містер Орест Паперовий Долар в своєму житті нічого окрім паперових грошей і не бачив, тож те, що для звичайних людей було цілком зрозумілим та звичним, для нього було зайвим і непотрібним.
    Навіть свою ялинку, що стояла тут, в кабінеті, містер Орест прикрашував ні чим іншим, як зеленими паперовими купюрами – ось таким був цей маленький та кремезний дядечко із довгим покрученим носом та маленькими вугликами-оченятами.
    Він і у своєму дитинстві не любив свято Нового Року, бо, як він міркував, не приносить його святкування жодної користі, не додається в кишені від цього (хіба що подарунки). А час – то ж є гроші! Можна його витратити на щось більш корисне. Наприклад, поїхати до лісу і тихенько напиляти маленьких ялиночок і потім продавати іншим.
    Колись містер Орест це і робив, і перший свій капітал назбирав саме за допомогою ось такого бізнесу.
    Взагалі то, Орест щиро вважав, що в своїх бізнес – проектах він завжди хвилювався про людей, і все робив для їхнього благополуччя.
    Так, напередодні Першого Вересня він колись намагався організувати бізнес із торгівлі зошитами та підручниками для учнів (в першу чергу для своїх однокласників), а коли раптом починався дощ, якого ніхто не чекав, – у Ореста з’являлась сили-силенна парасольок, коли влітку на вулиці панувала справжня африканська спека, містер Орест згадував про можливість покращити настрій людей за допомогою прохолодних напоїв. Зрозуміло, що всі ці маленькі послуги для інших людей він робив не лише тому, що хвилювався про інших людей (а можливо взагалі не хвилювався), а тому, що мріяв про те, як колись, в далекому майбутньому, він, Орест, буде сидіти у шкіряному кріслі власного Банку, у власному кабінеті, що буде знаходитись на другому поверсі дзеркального приміщення.
    Так власне і сталось. І от тепер, напередодні Нового Року, містер Орест на прізвисько Паперовий Долар із хвилюванням чекав на прихід незвичайних гостей – злодіїв. А чому так – довідаємось із подальшої нашої історії.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:17 | Повідомлення # 42
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Юрась та лейтенант Петрик Бувайлик


    - Ну, розповідай, що знаєш, - сказав Петрик Бувайлик.
    -А що розповідати, - невесело почав Юрась, - вийшов я сьогодні на подвір’я школи, а там...
    - Ну? – нетерпляче кивнув Петрик.
    - Там Генка Качкін і компанія.
    - Угу. Так це вони пограбували Банк? Чудово.
    - Ні-ні. Не вони. Тобто я не знаю. Може й вони, бо цей Качкін – він всяке може...
    - Отже, цей твій Качкін і влаштував пограбування. В якому класі він навчається?
    - Та ні, - злякався Юрась, - я ж кажу виходжу я зі школи, а там Сніговичок...
    - Добре. Сніговичок. Як Сніговичок? Який –такий Сніговичок?
    - Звичайний. Зі снігу.
    І Юрась розповів як він хотів захистити Сніговичка від Качкіна, і що з цього вийшло, і як він пішов, а потім повернувся і не знайшов вже Сніговичка.
    Петрик Бувайлик із усмішкою на обличчі слухав історію Юрася. Мовляв: «От фантазер!»
    -Ну, от йду я по вулиці і бачу із Банку вибігає Сніговичок.. а там і ви..
    - Гм, дійсно був Сніговичок, - погодився Петрик, - але ж то напевно був злодій, перевдягнутий у Сніговичка.
    Лейтенант Петрик згадав, як він тільки після закінчення школи міліції прийшов на службу у міліцію, і як його вчив полковник Назар Назарович Затримайло:
    «Петрику, запам’ятай, справжні злодії до здійснення своїх злочинних дій готуються дуже ретельно, все враховують, і навіть вдягаються так, щоб їх ніхто не впізнав – можуть на обличчя начепити маску і тварини, і якогось казкового героя, бо дуже вже вони люблять погратися».
    Але щоб вдягнутися у Сніговичка?
    Юрась в цю мить теж подумав:
    «Ой, а що, як Сніговичок дійсно пограбував Банк, а він, Юрась, отак взяв і все розказав».
    Тому він вирішив бути більш обережним.
    - Ну, знаєте, мені теж здалося, що то був не Сніговичок.
    -Здалося?
    -Єгеж. Йду я по вулиці, бачу - хтось вибігає, я спочатку подумав – Сніговичок, а потім вгледівся, ні, не він, думаю, що це Сніговичку робити в Банку. Отак дивлюся на Сніговичка і думаю, ні, не може бути цей Сніговичок Сніговичком, бо Сніговички...
    - Дійсно...
    - Та й не можуть Сніговички ходити вулицями міста.
    - Не можуть, - спантеличено подумав лейтенант Бувайлик. – А хто ж був у школі?
    - В якій школі? – здивувався Юрась.
    - Ти ж тільки - но розповідав, як вийшов зі школи, а там оцей твій ... Качкін з.. цими .. компанією..
    - Я розповідав? – ще більше здивувався Юрась. - Дядько Петрику, нічого такого я не розповідав, я і в школі сьогодні не був....
    Юрась краєм ока побачив, що до автобусної під’їхав автобус.
    Він не вагаючись, розвернувся і побіг до нього, а лейтенанту Петрику лише крикнув:
    - До побачення, дядько Петро, ніяких Сніговичків я не бачив...
    Лейтенант Петрик Бувайлик усміхнувся.
    «От бешкетник! Так і не зрозуміло, що він там бачив, якого - такого Сніговичка.
    «Нічого, зараз піду опитаю свідків» - подумав Петрик, смикнув двері на себе і увійшов у освітлене приміщення Банку. Та на жаль нікого із відвідувачів, вже не було. Поки він розмовляв із Юрасем, всі тихенько вислизнули на вулицю і побігли хто-куди, адже сьогодні у всіх був святковий настрій і не хотілося зайвий час затримуватися.
    Петрик трішки поговорив з працівниками Банку, та їхні пояснення нагадували плутану розповідь Юрася. Знову якийсь Сніговичок, що спочатку привітав усіх із Новим Роком, а потім почав танцювати і ще іграшкові злодії. Карнавал та годі!
    Раптом лейтенант знову згадав слова свого вчителя, полковника Назара Назаровича Затримайла:
    « Пам’ятай, Петрику, для справжнього детектива немає нічого неможливого. Треба дивитись тільки вперед!»
    Петрик подивився вперед і побачив сходинки на другий поверх.
    - Тільки вперед! – наказав собі лейтенант Бувайлик і рушив на пошуки виходу із цієї складної ситуації.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:18 | Повідомлення # 43
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Cніговичок у Рожевому Автобусі


    -Пі-пі! – закричав на Сніговичка Рожевий автобус, який виїхав із-за рогу найближчого будинку.
    -Ой-ой-ой! – захвилювався Сніговичок і ледь встигнув стрибнути в сторону.
    Автобус проїхав ще трохи і зупинився край дороги. Двері відчинились і на вулицю висипався веселий гурт дітей та дорослих.
    Не вагаючись ані хвилинки Сніговичок підбіг до Рожевого Автобуса і заскочив у нього. Двері одразу за ним зачинились, а водій сказав гучномовно по гучномовцю:
    - Обережно, двері зачиняються. Наступна зупинка «Палац культури».
    Після цих слів Рожевий Автобус рушив, і всі переслідувачі Сніговичка – Ледацюга в костюмі Білого Зайця та міліціонер з пістолетом, залишились біля дзеркального приміщення. Сніговичок дивився у вікно і спостерігав, як через декілька хвилин вони стали маленькими-маленькими, аж поки не зникли зовсім.
    А вся компанія Сірого Вовчика заскочила в свою подерту машину. Машина спочатку повільно, але потім зупинилась.
    «От і врятувався!» - подумав Сінговичок. А коли розвернувся, то побачив просто перед собою невеличку біляву тітоньку із чималою сумкою та купою квитків у руці:
    - Ну! – загрозливо сказала тітонька.
    - Що? – не зрозумів Сніговичок.
    - Квиток є?
    - Квиток?
    Сніговичок звичайно ж ніякого квитка не мав. Але зрадів можливості поспілкуватися із незнайомою тітонькою.
    - Заєць! - чогось і собі зраділа тітонька.
    Проте Сніговичок образився. Ну, чого його постійно із кимсь плутають: то із якимсь Іваном Петровичем, то з якимсь прибульцем зі Снігового Альдебарану, то Ледацюгою. Невже не можна побачити, що він ніякий не Заєць?
    Тому він одразу із обуренням відказав:
    - Ніякий я не Заєць!
    - А я кажу Заєць!!
    - Ні!!
    - Заєць!!
    - Шановна громадянка! – раптом втрутився у розмову незнайомий дядечко у якомусь дивному вбранні та бородою. – Я вас запевняю, це не Заєць! Всі мої Зайці зі мною!
    - Ви хто?! – здивовано запитала тітонька.
    - Я- Дід Мазай! А – ось і мої Зайці! - незнайомець вказав правицею на гурт дітлахів у костюмах Зайчиків, що сиділи в Рожевому Автобусі, - як ви можете побачити, це – точно не Заєць! Можу навіть порахувати своїх Зайців: один, два, три, чотири...
    - От і я кажу! Я- Сніговичок!
    - А мені байдуже, Сніговичок чи Заєць, аби гроші платив!
    - Ну, що ви все «гроші та гроші», хлопчик в костюмі Сніговичка їде на Новорічний Карнавал у «Палац культури». Правильно ?
    - Загалом я шукаю Юрася Крапочкіна..
    - Ось бачите, - зробив висновок незнайомець, який представився Дідом Мазаєм, - хлопчик їде на Новорічний Карнавал у Палац культури шукати свого друга Юрася Крапочкіна. Єгеж?
    -Єгеж! – зрадів Сніговичок.
    - Зупинка «Палац культури».Обережно, двері відчиняються. – пролунало гучномовно по гучномовцю
    Рожевий Автобус зупинився, двері відчинились і Сніговичок у компанії маленьких Зайців та Діда Мазая опинився прямо перед жовтою спорудою із високими колонами.
    - Запрошуємо всіх на Новорічний Карнавал!! – оголосив незнайомець для своїх зайців, а Сніговичку сказав:
    - Пішли, Сніговичку!
    Так Сніговичок опинився на Новорічному Карнавалі.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:18 | Повідомлення # 44
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    І знову Орест Паперовий Долар


    Отож ми залишили банкіра Ореста в гарному настрої, тоді, коли він чекав на гостей. Тож коли в приміщення банку увірвалась компанія злодії, він дуже зрадів, навіть підскочив зі свого шкіряного крісла і заходився стрибати на столі, на якому були розкидані якійсь документи.
    -Опля!Оп-ля-ля! – кричав містер Орест Паперовий Долар. – Пограбування, пограбуваннячко!
    Він дивився на екран монітору, по якому все, що відбувалось у приміщенні банку на першому поверсі, було видно, як на долоні.
    Погодьтесь, була тут якась таємниця, адже не може так себе вести людина, що дуже у своєму життя любить грошенята, особливо паперові, бо вони є приємними на дотик і взагалі є гарними.
    Що ж тут міркувати, невже усі банкіри такі незвичайні і так оригінально зустрічають гостей, що хочуть вчинити пограбування?
    Звичайно ж - ні! Але містер Орест Паперовий Долар поводився саме так.
    Він, коли почув привітання зі святом Нового Року, яке сказав Сніговичок, навіть подумав: «Ба, які чемні грабіжники!».
    Потім натиснув на кнопку свого телефону і віддав наказ: «Віддати гроші злодіям!»
    Коли ж Сніговичок почав свої дії проти грабіжників і, можна сказати, цим самим мало не зіпсував пограбування, містер Орест Паперовий Долар засмутився, затупотів ногами і закричав: «Що ж це відбувається! Таке гарнесеньке пограбування зіпсоване!».
    Однак ось Сніговичок із мішком зник за дверима банку, він заспокоївся, повеселішав і навіть почав пританцьовувати.
    Потім заходився водити хоровод навколо своєї зеленої ялинки, щоправда виходило кепсько, бо ялинка була одна, але і він теж був сам. Отож, містер Орест знову задерся на стола і знову почав робити танцювальне «па».
    Містер Орест так цим захопився, що не почув як до його кабінету зайшов міліціонер Петрик Бувайлик, дільничний, що був відомий на усе їхнє місто і який нещодавно закінчив школу міліції і був учнем та вихованцем самого полковника Назара Назаровича Затримайла.
    Отож, Петрик постукав у двері, але оскільки ніхто не відповідав, а за дверима були чутні дивні звуки, він обережно зазирнув до кабінету, щиро здивувався, зробив крок вперед і закляк на місці, бо містер Орест таки його побачив.
    - О, міліція! Рідна міліція! А в мене – пограбування!!
    - А що -це так весело?
    Містер Орест озирнувся, побачив, що стоїть на столі, зіскочив на підлогу та сів у своє шкіряне крісло.
    Обличчя його спохмурніло, неначе він з’їв кислого лимона.
    - В мене пограбування!!! Злодії поцупили всі мої гроші, ну, майже всі. Це нечувано... куди ви дивитесь?!
    - Пане Оресте, - чемно промовив міліціонер, - ви б не могли розказати, що тут у вас відбулося, так сказати надати вашу версію.
    - Ага, добре, записуйте. Сьогодні, в одинадцять годин у банк увірвалась банда озброєних злодіїв... п’ять.. ні, десять, двадцять бандитів. З пістолетами, ні.. автоматами... з гарматою! І вони привітали... ні, завітали, ні, захопили .... вкрали, обікрали! Все зіпсували, поламали, пошкодили, увесь банк знищили! Цеглинки навіть не залишили, не залишили навіть.. цеглинки...цеглинки..
    - Гм! – промовив міліціонер, поглядаючи навкруги, – щось дуже погано віриться.
    - Чесне слово! Бачите, - містер Орест вивернув кишені, - жодної копійки!
    Петрик Бувайлик ще трішки поспілкувався із містером Орестом Паперовим Доларом, записав деяку інформацію і пішов геть.
    Він йшов по вулиці і думав:
    «Як же знайти тепер пограбовані гроші?»
    І раптом він побачив Рожевий Автобус.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:19 | Повідомлення # 45
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Пригоди Сніговичка (15,16)


    Сніговичок на Новорічному Карнавалі


    Сніговичок разом зі своїми новими знайомими потрапив до велетенського Палацу Культури.
    О, це був справжній святковий палац!
    Сніговичок, тільки зробив перший крок за двері, одразу потрапив у полон казкової атмосфери. Тут грала приємна музика, стіни були прикрашені різнокольоровими стрічками, паперовими сніжинками, іграшками і плакатами із надписами: «Вітаємо всіх із Новим роком!», «Новий рік уже прийшов!», « Новорічного настрою!
    У коридорі перед дверима стояв Білий Ведмідь. Звісно, ви можете подумати, що це напевно був дядечко у костюмі Білого Ведмедя, але ж Сніговичок про це не знав, тому він весело закричав:
    - Ведмедику!!!!!
    - Я- Умка! - похвалився Ведмедик. Голос у нього був як у хлопчиська, а не як у дорослого дядечка.
    Сніговичок подумав, що це ще зовсім маленький ведмедик.
    - Хто йде?! – раптом Ведмедик суворо запитав.
    - Дід Мазайло!
    - І Зайці!!!
    - Проходьте. А це хто йде?
    Сніговичок весело закричав:
    - Сніговичок!!
    - Проходьте і ви.
    В залі було багато різних казкових героїв. Сніговичку аж дух перехопило від такої кількості чарівних жителів міста, лісу та навіть гір.
    Тут були Попелюшка і Принц, Півник із Мишами (Круть і Верть, як потім дізнався Сніговичок), Кіт у чоботях і Кіт у кросівках, Три мушкетери і з ними Кардинал, Людина -Павук чи Павук - Людина, близнюки схожі один на одного (Труляля і Траляля), дивний дядечко зеленого кольору із цяточками на обличчі, Хлопчик зі шпагою і Бронзовий хлопчик, дракончик Тишко, Вінні -Пух і всі-всі –всі, якійсь дивні невеличкі істоти, один із яких мав бороду із м’якенького моху, в якій розкошувалися червоні брусниці, у другого взуття було без носків, щоб вільно ворушити пальцями, а у третього замість звичайного вбрання – велика муфта, з якої визирали тільки голова й ступні.
    Ще Сніговичку сподобались руда дівчинка у панчохах та з валізою у руках, Вовк та Заєць, хлопчик із червоним галстуком, за яким постійно ходив дідусь із довгою бородою. Цей дядечко щось шепотів та шматував свою бороду. Ну, а загалом тут було ще багато - багато цікавих, високих і маленьких, зовсім крихітних і доволі похилого віку кумедних та жахливих жителів чарівного світу казок.
    Що й казати про те, як Сніговичок радів, що потрапив до Рожевого Автобусу, а за його допомогою і на Новорічний Карнавал.
    Не витрачаючи часу, він вирішив познайомитись із кимось, наприклад із дівчинкою у красивому платтячку.
    - Привіт! - підскочив він до дівчинки.
    - Привіт! – зраділа дівчинка. – Ви не бачили тут Білого Кролика?
    - Білого кролика? Ні, тільки Ведмедя.
    - Прикро. А ви не знаєте, чи їдять кішки комашок?
    - Не знаю, - дивувався Сніговичок, - а хіба це вас турбує напередодні Нового Року?
    - Розумієте, - дівчинка пошепки сказала Сніговичку, - мене звичайно більше хвилює, як я сюди потрапила і те, що моя Діна буде мене весь вечір шукати... Ой, щось мені хочеться спати, – раптом сказала вона і кудись зникла.
    «Дивно це якось» - подумав Сніговичок.
    Він пішов було далі, до сцени, але зупинився біля симпатичного драконеня, яке схоже дуже сумувало.
    - У вас щось трапилось? – захвилювався Сніговичок.
    - Я заблукав. І в мене зуб болить.
    - А ну, відкрий рота.
    Дракончик слухняно роззявив пащу, і Сніговичок із впевненістю промовив:
    - Він у вас не болить, а хитається.
    - Дякую за добрі слова! - зрадів дракончик, - Мене звуть Тишко.
    - Сніговичок!
    - А ви гарно виглядаєте, хоча і ледь вдягнуті, може вам холодно, підігріти? - дракончик знову роззявив пащу.
    - Не треба, - злякався Сніговичок, - мені не холодно, а жарко. Свято ж!
    Раптом в їхню бесіду втрутився Білий Кролик, який з’явився ніби просто з повітря. Закричав: «Я запізнююсь!», подивився на маленького кишенькового годинника, потім побачив дракончика і запитав:
    - У вас щось трапилось?
    - Я заблукав. І в мене зуб болить, - знову почав пояснювати дракончик.
    Сніговичок не став його слухати вдруге і пішов далі. І тут він зупинився, бо побачив.... кого б ви думали? Самого себе! Так – так, у куточку у залі стояв такий самий Сніговичок з вугликами –оченятами та носом - морквинкою.
    Наш Сніговичок спочатку навіть розгубився, бо зовсім не очікував тут знайти свого колегу, а потім зібрався із силами, наважився і пішов до незнайомця, який розмовляв із симпатичною та стрункою Білочкою.
    - Я перепрошую.... – почав було Сніговичок, але замовчав, як тільки Сніговичок-незнайомець втупився у нього своїми чорними як смола очима.
    - Ну... – незадоволено промовив Сніговичок – незнайомець.
    - Вітаю із Новим Роком! – привітався Сніговичок - перший.
    - Ой! – вихопилось у Білочки, - ще один Сніговичок!
    - Не ще один, а якийсь Сніговичок, що незрозуміло звідки взявся.
    - Я – не якийсь, - ображено відказав наш Сніговичок, - я – справжній!
    - Хо-хо! Китайська підробка - от хто це. Ну - ну, шановна пані Білочко, а ви продовжуйте свою цікаву історію.
    Від такого неподобства Сніговичок ледь не впав. Ну і нечема! А ще схожий на Сніговичка! Одразу видно хто з них двох підробка.
    - Слухайте, ви, Сніговичку! Ви що собі думаєте?
    - Я? Це, ви, шановний, собі багато дозволяєте, хіба не бачите, що розмовляють поважні казкові герої...
    Навколо Сніговичків зібрався цілий гурт гостей Новорічного карнавалу і всі присутні тут персонажі почали коментувати суперечку.
    - Дивіться! Сніговички зібралися! Як близнюки схожі!
    - Не-є, оцей схожий більш на Сніговичка!
    - І цей схожий.
    - А що за бійка? - хтось весело поцікавився.
    - Слухайте, друзі, - звернувся до гурту казкових героїв нечемний Сніговичок, - я справжній, я найкращий! Я навіть беру участь в святкуваннях різних Свят Зими, знаєте, як мене дітки люблять! Я в дитячих садочках – ліпший гість!
    «В дитячих садочках!!» - блискавкою промайнуло в голові нашого Сніговичка. Він раптом засміявся і весело запитав:
    - Так то вас шукав Захар Степанович, завгосп Казкового Містечка!
    -Захар Cтепанович?! – злякався Сніговичок, який тут так вихвалявся. - Ой! Я й забув! Це ж на мене чекають у дитячому садочку «Пелюсточка», як я міг забути!!
    І Сніговичок так чкурнув, що всі навколишні ледь встигли помахати йому у слід руками ( і лапами). А Білочка тільки закліпала очима і промовила:
    - А я?!
    Але навколо Сніговичка та Білочки ставало все менше бажаючих послухати їхню розмову. Сніговичок і собі чемно вклонився Білочці і пішов далі. Він згадав, що теж повинен знайти Юрася Крапочкіна, а значить треба поспішати. Ось тільки він ще трішки роздивиться Казкових героїв і піде шукати Старе Місто і Юрася...
    Раптом він побачив просто перед собою хлопчика у костюмі Зайчика, (хоча можливо це був лише Зайчик, який нагадував хлопчика). Зайчик встиг промовити «Допоможіть!» і заховався за спиною у Сніговичка. Його ж місце зайняв Вовк у картатій сорочці із гітарою за спиною та широких штанцях. Вовк огледів Сніговичка з ніг до голови і запитав:
    - Зайця не бачив?
    -Ні, тільки Білого Кролика.
    - Якого Кролика?
    - Білого.
    Вовк пильно подивився на Сніговичка. А потім стрибнув за його спину. Однак Зайця там вже не було.
    - Зі святом вас! – про всяк випадок сказав Сніговичок Вовку.
    - У-у –у! – показав той кулака і побіг геть.
    Сніговичок було засміявся, та раптом на своєму плечі відчув чиюсь руку. Вона була кістлявою та мало не поколола плече. Сніговичок повільно розвернувся і зустрівся поглядом із невеличкою білявою тітонькою із чималою сумкою та купою квитків у руці. Так, це була та сварлива тітонька із Рожевого автобусу. Вона знову почала співати свою пісню:
    - Ну що, Заєць, спіймався?
    - Де Заєць?!- знову з’явився картатий Вовк.
    - Ось він!
    І вони вдвох почали повільно йти на Сніговичка. Раптом звідкись прибігла ціла купа Зайців на чолі із Дідом Мазайлом і почали стрибати навколо тітоньки та Вовка. Тітонька одразу заверещала і зі словами «я буду скаржитись!» побігла до дверей.
    А в Палаці культури продовжувалось свято, музика, яка лунала здавалось звідусіль, раптом зовсім принишкла, а на сцені, що знаходилась далеко у стіни, з’явився хлопчик у костюмі Кота у Чоботях (хоча можливо це був Кіт у Чоботях, схожий на хлопчика!) і сказав, що власне починається Новорічний Карнавал і всі присутні запрошуються до участі у різноманітних зимових іграх, конкурсах.
    Казкові герої весело зааплодували, а Сніговичок мало не більше всіх щиро радів можливості гарно відпочити.
    - А зараз, любі друзі, - урочисто промовив Кіт у Чоботях, - танці!
    Що тут почалось! Здавалось, що у святковій залі Палацу Культури вибухнула бомба - так голосно та бурхливо зреагували на пропозицію гості.
    Одразу біля Ялинки заходився стрибати Білий Кролик, біля нього кружляла дівчинка у білій сукенці, трійка дивних чоловічків, один із яких мав бороду із м’якенького моху, а у другого взуття було без носків, у третього замість звичайного вбрання – велика муфта – тупцювались на місці, роблячи дивні рухи руками.
    Труляля і Траляля стрибали біля Білочки.
    Вовк продовжував наздоганяти Зайчика, але робив це так смішно і пластично, що їхні танці могли увійти в історію сучасного танцювального мистецтва.
    Не відставав від новорічних танцюристів і Вінні -Пух та Всі-всі-всі, а Дід Мазайло та його компанія Зайців утворили справжній танцювальний гурт, що був не гірше столичних творчих колективів.
    Звідкись з’явився Кіт у Чоботях і почав організовувати танцювальний «паротяг», і за мить у залі Палацу Культури утворився справжнісінький потяг, але замість вагонів у ньому були казкові герої.
    Сніговичок теж приєднався до компанії і щосили махав на всі сторони руками і ногами. Ледве черевики не загубив. Хоча йому було досить важко це робити, бо він був змушений тримати ще й мішок в руках.
    Кіт у Чоботях знову вийшов на сцену і голосно:
    - Оголошується конкурс на найкращий новорічний костюм. А щоб прийняти участь, слід лише вийти на сцену й розказати про себе та продемонструвати свої незвичайні здібності. Всі присутні у приміщенні казкові герої одразу пішли до сцени. Сніговичок, не відстаючи від усіх інших, задіяних у святковому дійстві, пішов уперед.
    - Ну, хто бажає продемонструвати свій святковий костюм і отримати чудові призи? Хто наважиться, не побоїться, га?
    Cніговичок, як тільки почув слово «призи» ледь не кинувся вперед, на сцену, дуже вже йому хотілося отримати подарунок напередодні свята Нового Року та в День свого народження. Але він таки стримався, бо захвилювався, що цій залі знайдеться хтось, хто зможе скласти йому конкуренцію. І що ви думаєте? Такий герой знайшовся! Хоча він мало мав відношення до запрошених на цей Новорічний Карнавал. В цю мить, коли всі починали міркувати і зважувати свої можливості та вирішували, як найкраще представити свій костюм і які здібності продемонструвати, двері Палацу культури відчинились і до зали увійшов невеличкий кремезний чоловічок у сірому костюмі та кашкеті, ще й з портфелем у руках.
    За його спиною маячила та білява тітонька із чималою сумкою та купою квитків у руці. Вона недобре всміхалась. Але всі учасники Карнавалу так захопились конкурсом, що не помітили новоприбулих, окрім хіба що Сніговичка, який озирався по сторонах, намагаючись якомога краще роздивитись святкові костюми інших.
     
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Дитячі письменники » Олексій Тимошенко
    Сторінка 3 з 5«12345»
    Пошук: