Олексій Тимошенко - Сторінка 2 - Дитячий світ
Субота, 10.12.2016, 02:10
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Олексій Тимошенко - Сторінка 2 - Дитячий світ






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8660

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 2 з 5«12345»
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Дитячі письменники » Олексій Тимошенко
    Олексій Тимошенко
    ГістьДата: П`ятниця, 21.11.2014, 10:29 | Повідомлення # 16
    Група: Гости





    Дякую biggrin biggrin
     
    ГістьДата: П`ятниця, 21.11.2014, 10:30 | Повідомлення # 17
    Група: Гости





    мені подобається tongue ....і навіть дуже cool
    а ще я дуже хочу подарунки wink
     
    ГістьДата: П`ятниця, 21.11.2014, 10:30 | Повідомлення # 18
    Група: Гости





    biggrin
     
    ГістьДата: П`ятниця, 21.11.2014, 10:30 | Повідомлення # 19
    Група: Гости





    Святи Миколаю,ти всього зробити не можеш,але я прошу тебе зроби так щоб мої батьки виправилися і знову жили разом.Моя мама мене покинула,живе на іншій квартирі,і ходить до різних дядьків,а тато грає в покер і гральні автомати,програє гроші,в мене навіть немає куртки,мені все купляє хрещена.Мені дуже погано тут живеться.Допоможи мені будьласка.Я не хочу жити в дитячому будинку.Буду сподіватися на чудо!Дякую.Я надіюся ти не обідишся,що я писав цей лист за допомогою хресної.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 10:55 | Повідомлення # 20
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    З Новим Роком!




    В родині Миколайчуків до будь-якого свята готувались довго і надійно. Так вже було заведено у них - перетворювати маленькі застільні веселощі у грандіозні шумні вечірки з піснями і танцями. З цього приводу сімейний батько Іван Петрович наголошував:
    - Треба вміти працювати, але і відпочивати також треба вміти.
    Лідія Семенівна, дружина, останнім часом при таких висловлюваннях, насупившись, додавала:
    - Ти, батько займався б краще своєю роботою, а не виступав тут з марними балачками.
    Так було і цього разу. Сімейний батько на зауваження дружини не образився (мовляв, робота зачекає) і тихесенько, немовби відчуваючи за собою якусь провину, сказав їй:
    - Знаєш, люба, давно у нас Ткаченків не було. А що, як ми запросимо їх до себе? Свято ж таке - Новий Рік! Ну, як можна обійтися без Сашка та Наталки? Ну то що, га? Зробимо невеличку вечерю. Ти ж в мене розумниця, - своїми лестощами Іван Петрович натякав, що готувати все прийдеться самій дружині.
    Лідія Семенівна зітхнула. По - перше, невеличкою вечерею тут не обійдешся, по-друге, на чоловіка тут справді мало надії, ну, а по третє - подібні свята, особливо за участю дядька Сашка, затягувались надовго і нерідко мали продовження ще й наступного дня.
    **
    Пухкий сніг великими пасмами падав на землю. Вечірні вогники знаходили собі притулок у вікнах житлових будинків. Все місто готувалось до святкування одного з наулюбленніших свят - Нового Року. А в родині Миколайчуків всі чекали приходу гостей.
    І ось, нарешті, три коротких дзвоника сповістили про їх прихід.
    * *
    -А я пропоную підняти наші келихи за те, щоб новий рік був кращим за попередній і гіршим за наступний! - проголосив свій тост дядько Сашко і продовжив:
    - І хоча до Нового Року ще довго, мені захотілось привітати вас зараз, саме в цей момент - тож давайте тепер ми всі побажаємо один одному самого найкращого…
    - Правильно! – підтримала його дружина. - Я з тобою погоджуюсь! Давайте згадаємо те найкраще, що було в нас у старому році, і назавжди забудемо всі наші негаразди!!
    - Дякую, Наталко, за підтримку, - промовив дядько Сашко, - я хочу, щоб в наступному році було всього багацько - і здоров’я, і щастя, не лише в нас, але й у наших друзів, близьких.
    – А коли прийде Дідусь Мороз? - раптом всі почули. Святкову вечерю зупинила донька Миколайчуків маленька Таня. Вона стояла біля дверей, міцно стискала в руках м’яку іграшку (медведик-“ скажи р-р-р!”), дивилась на батьків і гостей.
    -Я хочу бачити Діда Мороза!
    - Дід Мороз!?- повторив дядько Сашко і додав вже про себе:
    «Гм, до речі , а де ж ж він є насправді, щось затримується!»
    В цю мить заспівав дзвоник.
    Лідія Семенівна піднялась з місця і швиденько пішла відчиняти двері.
    За хвилину всі побачили високого бородатого, запорошеного снігом справжнього Діда Мороза.
    - З Новим Роком Вас вітаю, щастя й радості бажаю. І у мене для Вас є цінний новорічний подарунок.
    З червоного мішка Дід Мороз щось витягнув.
    - Приймай господине! – після цих слів він простягнув Лідії Семенівні невелику коробку, і не встигла вона подякувати, як гість зі словами “ну, мені ще працювати“ зник за дверима.
    За мить із червоної коробки за допомогою Лідії Семенівни перед всіма іншими з’явився білий аркуш паперу. Подивившись на всіх присутніх, вона урочисто прочитала:
    “Активний перетворювач дійсності… ефективний розщеплювач та реконструктор миттєвості…спрацьовує на будь-яке мисленеве посилання.”
    - Щось тут ще написано неясне, якась маячня, наскільки я бачу.
    - Не зрозумів ! - пережовуючи шматок сиру, підвів підсумок Іван Петрович.
    - Що це за нісенітниця! - в свою чергу промовив дядько Сашко.
    Всі здивувались ще більше, коли Лідія Семенівна достала з коробки різнокольорову, розміром з олівець, паличку.
    - Ну і жарти! - вихопилось у когось.
    - Та це ж чарівна паличка ! - вигукнула маленька Таня.
    - Не зро-зум-ів , – повторив Іван Петрович. - А ну, дай сюди.
    - Що ж тут не зрозумілого, все ясно - до нас приходив не Дід Мороз, а клоун - почав було дядько Сашко, - і я думаю треба його наздогнати...
    На цих словах гість замовк. Мовчали і всі присутні. Особливо Іван Петрович. Бо він кудись зник. Розчинився у повітрі.
    - Іване !!!!! – моторошно закричала Лідія Семенівна і швиденько зомліла.
    - Тату!!!! - хором закричали близнюки Олекса та Юрась. - Повернись в сім’ю !
    Дядько Сашко швиденько почав забиратись під святковий стіл.
    Почалась паніка.
    Раптом просто в повітрі з’явився Іван Петрович. Лідія Семенівна, яка повільно приходила в себе, зомліла вдруге.
    Дядько Сашко висунув голову з- під столу і промовив:
    - А я , Іване, тебе тут шукав!
    - Спокійно! Донька вгадала. Це дійсно Чарівна паличка. Не знаю чиї це жарти, але вона функціонує. Уявляєте, я раптом опинився у квартирі сусідів, їх там Дід Мороз вітає зі святом, тільки згадав про всіх вас - і повернувся. Неймовірно!
    - А-а-а п ! - махнув паличкою Іван Петрович і присутні стали свідками незабутнього видовища.
    Квартира Миколайчуків почала розширюватись, стеля почала віддалятись далеко вверх, змінився і святковий стіл - витягнувшись метрів на десять, він почав наповнюватись різними чудернацькими стравами, різної форми і, напевне, різного смаку. В повітрі з’явились різнокольорові співучі птахи. З дверей ванної кімнати повіяв теплий морський вітерець.
    Лідія Семенівна, яка все-таки себе опанувала, зі словами “спробував сам, дай спробувати іншому !!” вихопила з рук чоловіка паличку і хутко побігла на кухню.
    Всі задіяні в цьому дійстві ледве встигли за Лідією Семенівною, і за хвилину побачили, як маленька кухня перетворилась на такий собі велетенський ресторан, звідкись з’явився обслуговуючий персонал, а в кутку залунали звуки чарівної музики.
    Після цього паличка передавалась з рук в руки дорослими і дітьми. Всі присутні могли втілити свої найпотаємніші бажання, ще трохи, і квартира Миколайчуків нагадувала велетенський магазин.
    Тут було все - престижні меблі та аудіо-відео апаратура, одяг від провідних модельєрів, старовинні книги, і навіть, декілька швидкісних авто. Особливу частку в цьому переліку складали різного роду іграшки, конструктори, велосипеди, комп’ютери, ігрові приставки. Гості і господарі квартири так захопились спогляданням набутого, що не помітили як паличка опинилась в руках маленької Тані. Вона махнула паличкою і все змінилося, зникли всі речі, які з'явилися.Тільки от господарі квартири та гості вже не згадували про Діда Мороза та його незвичний подарунок, здавалося,що вони забули про те, що тут відбувалося.
    На вулиці новорічний вітерець грався снігом, ганяв його туди-сюди і залишав на деревах, будинках, людях. Золотоокі зірки по-черзі миготіли, нібито обмінюючись невідомою мовою. Навкруги все було настільки святковим, що, здавалось - з Новим Роком прийшла новорічна казка, в якій всі герої живі (навіть будинки !), все при цьому має якусь чарівність, таємницю. Святкування Нового Року дружніми родинами Миколайчуків та Ткаченків тривало ще довго. Всім було радісно, під кінець вечора гості і господарі дому, натанцювавшись, співали народні пісні. Тільки маленька Таня міцно спала в своїй маленькій кімнаті і цього вже не чула, не чула, як тепло прощались гості з господарями.
    Таня спала міцним сном втомленої й задоволеної дівчинки і бачила дивний сон, вона бачила себе маленькою пташкою, яка перелітала від одного будинку до іншого, від однієї родини до іншої, і скрізь її зустрічали з радістю.
    Ця пташка була синього кольору….
    Прикріплення: 3733213.gif(51Kb)
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 10:57 | Повідомлення # 21
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Квіткар та лялька Даринка




    Життєдайне проміння ранкового Сонечка обережно торкнулись барвистого Тюльпана, від його тепла пелюстки квітки почали поволі тремтіти, а за мить золотий бутон почав поволі розкриватись.
    Всміхнене Сонечко радісно зустрів квіткар Данилко, який вже давно прокинувся і чекав, поки зможе піднятись у повітря, пролетіти над Чарівними Квітками, помилуватись їхньою розкішною красою та насолодитись музикою квіткового оркестру.
    - Привіт, Сонечко! – засміявся квіткар.
    - Привіт, Данилко! Ти вже прокинувся?
    - Так-так, Сонечко, в мене дуже багато справ, - відповідає Данило.
    Сміється Сонечко і від його усмішок стає ще тепліше.
    - Привіт, Данилко! - кричать жителі Квіткового Саду – хлопчики і дівчатка, які теж нещодавно прокинулись і тепер зустрічають Сонечко та один одного. Серед сотні голосів квіткар упізнав голоси Андрійчика та Соломії, Софійки та Миколайки. Вони, як і Данилко, жили в тюльпанах, їх називали квіткарями, охоронцями та надійними друзями Квіткового Саду. Данилко з ними дружив.
    - Вітаю вас, друзі!
    - Данилко, полетіли до Блакитної Річки, покупаємось і наберемо води для наших квіточок, – запропонував квіткар Андрійчик.
    - Дякую за запрошення, але в мене справи.
    - Знову полетиш до Зеленого Будинку із Жовтим Дахом? – надула щоки Соломійка.
    - Полечу, – кивнув Данилко. Він і справді збирався, не гаючи часу, дістатись до Зеленого Будинку із Жовтим Дахом. У тому будиночку жила маленька дівчинка-лялька Даринка. Якось Данилко літав поблизу цього Будинку та помітив на підвіконні чепурненьку дівчинку у блакитному платтячку. Вона сиділа на іграшковому стільці і дивилась просто на квіткаря. Данило ніколи не бачив ляльок, тому дуже здивувався, вирішив познайомитись. Вікно було відчинене і він обережно опустився на підвіконня. Даринка виявилась чемною та вихованою дівчинкою. Найбільше вона любила готувати обід, співати пісні, розчісувати своє золоте волосся маленьким гребінцем. А ще їй дуже подобались квіти. Данилко не розгубився та запросив ляльку в гості в Квітковий Сад. Там вони довго гуляли, співали пісні, милувались квітами, грали із квіткарями у різні ігри. Ось і сьогодні Данилко хотів запросити ляльку відвідати Галявину Таємничого Лісу, на якій живуть родичі Данилка, теж квіткарі, охоронці та друзі Лісових Квітів.
    - Дарма ти туди збираєшся, - промовила Соломійка і відвернулась. Потім полетіла геть.
    - Чого це вона? – здивувався Данилко.
    - Не звертай уваги, - махнув рукою Миколайко, – цих дівчат так важко зрозуміти.
    «Можливо», - погодився Данилко і полетів до Зеленого Будинку. А коли прилетів, то на нього чекало справжнє лихо. Зелений Будиночок стояв майже увесь зруйнований, а ляльки Даринки ніде не було. Брати –горобці голосно зацвірінькали, повідомляючи, що господарі дому кудись переїхали і всі свої речі забрали із собою, а ті які не забрали, поклали у величезний мішок і викинули на смітник. А на місці Зеленого Будинку із Жовтим Дахом тепер буде інший будинок, до самих хмар. Данило одразу уявив смітник. І подумав: туди не можна лялькам, адже то вірна загибель!
    - А лялька Даринка? – допитувався квіткар.
    Однак брати –горобці мовчали.
    Додому Данилко повернувся насуплений і мовчазний. Більше не посміхалось Сонечко, друзі кружляли навколо Данилка і намагались його розвеселити. Та їхні спроби були марними. Квіткар засумував. Непомітно на землю прийшла ніч і накрила темною ковдрою землю. Мешканці Квіткового Саду почали укладатись спати, тільки Данилко довго не міг заплющити очі, перевертався з боку на бік, аж поки не заснув.
    * * *
    А вранці сталось справжнє диво. Мешканці Квіткового Саду прокинулись і стягнули з себе темну ковдру ночі, всміхнулись ранковому Сонечку, привітались один із одним. Прокинулись і квіткарі Андрійчик та Соломія, Софійка та Миколайко. Вони разом із іншими хлопчиками і дівчатками полетіли в ту частину Саду, де сьогодні з’явилась квітка – Чарівна Троянда.
    - Данилко, Данилко! – сотні голосів кликали хлопця.
    Данилко вилетів із своєї Квітки і полетів до Троянди. В хорі голосів Данилко впізнав голоси своїх друзів –квіткарів. Вони кричали найгучніше.
    Коли Данилко підлетів до Троянди, то зупинився вражений.
    Квітка тільки-но розпустилась, і всі побачили, що серед пелюсток солодко спить маленька дівчинка-лялька у блакитному платтячку.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 10:57 | Повідомлення # 22
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Яскравик та король Чорнильник I

    Розділ 1. знайомство із Яскравиком


    Коли пензлик Яскравик прокинувся, то здивовано глянув навкруги, усміхнувся (мовляв, гарно ж як!) і вирішив негайно прийматись до справи. До якої саме, він поки що не знав, але бажання щось робити, створювати, було дуже сильним та нестримним. Яскравик знаходився у картонній коробці, в якій окрім нього було ще багацько різнокольорових братів –олівців та сестричок –ручок. Вони міцно спали і напевно дивились різнобарвні сни. Коробка лежала на столі, а стіл стояв у магазині іграшок пана Тадеуша, який останнім з’являвся у ньому досить рідко, бо трішки захворів і вирішив відпочити.
    Яскравик стрімко вистрибнув із коробки і опинився на гладенькій рівнині, на якій де-не-де виднілись дивні предмети. Місцина виглядала досить цікавою, але якоюсь..
    «Чогось не вистачає»,- так подумав Яскравик.
    « Ой!» - вихопилось у Яскравика.
    Просто напроти нього стояв невеличкий хлопчина-пензлик. Стрункий, у картатій сорочці та коротеньких штанцях із великими кишенями, червоних черевиках. Ще в нього була кучма скуйовдженого волосся. Воно було різнокольоровим та стирчало в різні сторони. Хлопчик злякано дивився на Яскравика.
    «Ой!» - повторив Яскравик, незграбно стрибнув у бік і заховався за картонну коробку. Деяку мить він сидів там, прислухаючись. Було тихо. Яскравик обережно визирнув із-за коробки, але незнайомець напевно теж заховався. Принаймні його ніде не було видно. Яскравик подумав: «Якщо незнайомець заховався, значить він теж не очікував побачити на рівнині серед різних речей та предметів Яскравика. Якщо не очікував, значить – злякався. А якщо злякався – то не зашкодить Яскравику. Значить можна з ним побалакати»
    Яскравик повільно вийшов із своєї схованки. Хлопчик теж визирнув і повільно наближався до нього.
    -Привіт! – чемно привітався Яскравик.
    - Привіт! – промовив незнайомець. Він усміхався.
    - Так це ж я! – раптом зрозумів Яскравик. Дійсно, він дивився на свого двійника у дзеркалі, яке знаходилося на рівнині поряд із іншими предметами. Про незвичайні властивості дзеркала Яскравик не знав. Та подумав, що це дуже гарна (і корисна річ!). Яскравик торкнувся рукою чуба, підніс долоню до обличчя і радісно усміхнувся – долоня була пофарбована у різні кольори. Після цього він відійшов від дзеркала і рушив вперед, адже йому так хотілося роздивитись все навкруги. Яскравик рушив і не побачив, як хлопчина у дзеркалі сумно посміхнувся, торкнувся неслухняного чуба, засунув руки у кишені і теж пішов геть.
    Яскравик подорожував по рівнині. Вивчав місцевий краєвид і думав про те, кого він може тут зустріти. Раптом він зрозумів, чого не вистачало йому – друзів! Звісно ж друзів! З ними можна побалакати та подорожувати разом. Чи заспівати веселу пісеньку, пограти у схованки-захованки, запросити їх у гості. Хоча куди ж їх запрошувати? «А, яка різниця!»
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 10:58 | Повідомлення # 23
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Розділ 2. Народження Фарбованої країни


    І тут сталась та неймовірна подія, яка повністю змінила життя Яскравика. Він здивовано зупинився біля кремезного вусатого незнайомця, який стояв перед ним. У незнайомця було щире обличчя прикрашене якимись малюнками.
    -Ей! – закричав Яскравик.
    Мовчить незнайомець.
    Яскравик обережно торкнувся рукою дядечка і зовсім неочіковано сталось диво. Незнайомець від дотику Яскравика почав змінювати свій колір. Ось він був сірим, коротка мить - і він став рожевим! Його вуса аж засяяли і швидко-швидко зарухались.
    -Привіт! – промовив він радісно. – Я - дядечко Годинник.
    - А я - Яскравик!
    -Давай дружити?
    - Давай! Але мені треба йти.
    Яскравик зрозумів, що іноді друзів лишаюсь задля інших друзів.
    - Прикро. – засумував дядечко Годинник. – Але ж ти ще повернешся?
    - Звісно!
    Яскравик попрощався і пішов далі. Ось так він підійшов до якогось дивного предмета. Він був не такий, як дядечко Годинник, не кремезний, і не круглий. Хоча вуса теж були. А ще були крила, колеса і хвіст. Яскравик торкнувся рукою незнайомця. І- знову диво! Ось він був темно - синім – мить і став жовтим у червону крапочку. Незнайомець здивовано подивився на Яскравика, потім на себе, потім знову на Яскравика.
    - Вітаю Вас! – радісно він загуркотів. – Я ... Жовтий Літачок!
    Яскравик теж радісно привітався.
    - Хочеш прокатаю?
    Його вуса – пропелери швидко перетворились на вогняне коло. А сам він затремтів, почали свій рух і колеса.
    - Сідай!
    Він трішки нахилився і Яскравик заліз йому на крило, а далі - і до зручної кабінки.
    - А нащо мені тиснути? – закричав Яскравик, бо побачив перед собою різні кнопочки.
    - Не треба ні на кого тиснути! – пожартував Жовтий Літачок. – І тоді всі все зроблять самі!
    Жовтий Літачок почав набирати швидкість. Яскравик дивився навсебіч і, якщо міг дотягнутись, торкався до всього, що траплялось на їхньому шляху. Завдяки цьому рівнина почала перетворюватись у різнобарвну місцину. А скільки кумедних, яскравих, пофарбованих у незвичайні кольори, жителів цієї тільки що створеної країни тут з’явилось! Тут були і брати-олівці та сестрички - письмові ручки, Блакитний Ластик, Вартовий Солдат, лялька Даринка, Збільшуване Скло та інші. Всі жителі дуже раділи один одному і здивовано кліпали очима. Найбільше дивувався дядечко Годинник. Він ходив посеред усіх та повторював, що слід пам’ятати про час, та про те, що його повернути не можна, і про те, що його завжди мало. Дядечка Годинника попросили не дошкуляти своїми нагадуваннями, адже коли гарно – то час значення не має.
    А Жовтий Літачок із Яскравиком вже піднялись у повітря і злетіли мало не до самого неба. Але й тут Яскравик не зміг сидіти спокійно. І хоча це було не зовсім безпечно (та справжні справи тільки і роблять, коли небезпечно!), але Яскравик таки зміг дотягнутись до всього, що було навкруги. Так з’явились чудові білі хмарки, а коли вони трішки зменшили висоту - цілий сад із гарними пахучими квітами, в ньому заспівали пташки та легенький вітерець.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 10:58 | Повідомлення # 24
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Розділ 3. Свято, свято, свято!


    Нарешті Жовтий Літачок та Яскравик повернулись туди, звідки піднялись у небо. Вже у повітрі Яскравик побачив, як там, унизу збирається різнокольоровий натовп. Вони про щось гомоніли і розмахували руками. Тож коли Яскравик виліз із Жовтого Літака (він трішки нахилився до землі), то зовсім не здивувався, що на мить став справжнім героєм. Найбільше кричав дядечко Годинник.
    - Молодець! Гарно час використав. Із користю!
    - Ну що ви! - тихенько відповів Яскравик. – Без вас в мене нічого б не вийшло!
    - Егеж! – застрибав Збільшуване Скло. - Ми такі, ми теж молодці!
    - Жителі Фарбованої країни, - вийшла з натовпу поважна Дитяча Книжка, - сьогодні в день створення Фарбованої країни оголошується всенародне свято, День народження!
    - Ура! – голосно закричав Клоун, який тільки нещодавно з’явився у країні. В нього були різнокольорові штани, гостроносі черевики, на голові кумедна шапочка з хвостиками.
    І почалось справжнє фарбоване свято, як і для годиться, с піснями, танцями та грою у схованки-захованки.
    Особливо всім запам’яталась саме гра у схованки-захованки. Бо Ластик так заховався, що його довго ніхто не міг знайти, він навіть сам себе не міг знайти –ось як він надійно заховався! Довелось просити Збільшуване Скло, щоб він пошукав сліди Ластика. І що ви и думаєте? Після пошуків, у яких приймало участь багацько жителів Фарбованої країни, виявилось, що Ластик заліз до великої шафи, там сидів і тремтів. А коли побачив Збільшуване Скло, спочатку злякався ще більше, бо крізь нього всі жителі виглядали не такими, як насправді. А потім насміявся і зітхнув із полегшенням.
    Яскравик спочатку теж, як і всі інші, приймав участь у святковому дійстві. Потім відчув, що трішки втомився і присів на камінь. Що ж – іноді і від свята можна втомитись!
    - Жовтий Літачку! А чому ти не граєшся? – Яскравик побачив, що Літачок сидів неподалік від нього і дивився на небо.
    - Щось мені не хочеться... я краще піду.. тобто полечу...
    Жовтий Літачок підхопився, його вуса-пропелери затремтіли, почали свій рух і колеса.
    - Літачку!
    Але Жовтий Літачок не став слухати Яскравика.
    - Літачку-у-у!
    Не чує вже Літачок, летить високо в небі....

    Розділ 4. Фарбослав – містечко Фарбованої країни

    Жовтий Літачок повернувся через деякий час. Він довго кружляв у небі над Фарбованою країною, роздивлявся, що відбувалося внизу, на фарбованій рівнині, де, як мурахи в мурашнику, сновигали її різнокольорові мешканці. Потім знайшов зручне місце і приземлився.
    З самого ранку всі із захопленням та піснями заходились влаштовувати життя у країні. В усьому Яскравику допомагали кольорові брати –олівці та сестрички-ручки. Бригадиром призначили дядечка Годинника.
    Спершу були створені невеличкі, але дуже симпатичні будиночки. У них було віконечко із прозорим склом, гостроверхий дах, поряд - клумба із квітами. Від будиночка до будиночка бігла стежка, вимощена бруківкою. Стежку мали освітлювати ліхтарики-кульбабки, що висіли на покручених стовпчиках.
    В результаті спільної роботи вийшло гарнесеньке містечко. Назвали його Фарбославом.
    Для відпочинку в самому центрі Фарбослава намалювали озеро із прозорою водою та місточком через нього. З місточка можна було побачити як у воді веселяться риби із сріблястою лускою.
    Була в містечку і Різнокольорова Площа (для вирішення важливих питань). На ній височіла Фарбована вежа. А жив у ній дядечко Годинник. Тож тепер кожен, хто хотів, міг підійти до вежі і чемно запитати «яка година». Дядечко Годинник мав відповідати на це важливе питання.
    Для Іграшкової Машини намалювали гараж, та доріжку, по якій вона могла досхочу кататись.
    Були також намальовані – школа для навчання, майданчик для гри, Бібліотека (нею завідувала пані Дитяча Книга).
    На прохання Жовтого Літачка намалювали аеродром та поле, з якого він міг злітати та кружляти над містом, роздивляючись чи не сталося якоїсь надзвичайної події.
    Для братів-олівців, сестричок –ручок та Фарб намалювали двоповерховий Палац Мистецтв. На другому поверсі вони жили, а на першому мали були представленими їхні твори – малюночки.
    Вартовий Солдат ще просив, щоб створили невеличку, але боєздатну армію. Мовляв, фарбоване містечко Фарбослав треба від когось охороняти. Дядечко Годинник пожартував, що його треба охороняти хіба що від самого Вартового Солдата. Вартовий Солдат спочатку образився, а коли його призначили головним вартовим містечка – дуже зрадів, і сказав, що він вартий трьох боєздатних армій.
    Навколо міста намалювали поля, на яких мешканці Фарбованої країни мали вирощувати смачний кольоровий врожай. Тут повинні з’явитись найдивовижніші фрукти та овочі. На деревах вже скоро (так принаймні обіцяв Ляльковий Клоун, який захотів разом із Іграшкової машиною приглядати за врожаєм) мали висіти великі соковиті горіхи із молоком всередині, на цукеркових деревах – шоколадні цукерки, а на полях очікувався неймовірний врожай суниць із вершками та морозива на паличках.
    Ось так за допомогою фарб та фантазії створювалось містечко Фарбованої країни Фарбослав.
    Для себе Яскравик намалював звичайний будиночок, в якому було віконечко із прозорим склом, гостроверхий дах, поряд - клумба із квітами. Від будиночка до інших будиночків (а також до Фарбованої Вежі, Бібліотеки, Палацу Мистецтв, озера із місточком) бігла стежка, вимощена бруківкою. Стежку мали освітлювати ліхтарики-кульбабки, що висіли на покручених стовпчиках. Був такий стовпчик із ліхтариком і біля самого будиночка Яскравика.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:01 | Повідомлення # 25
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Розділ 5. Тривога, тривога!


    Пройшло декілька днів.
    Життя у Фарбованій країні після свята було досить простим та звичним. Жителі країни займались різними справами, але почували себе вельми непогано та весело.
    Поблизу озера із прозорою водою та на місточку через нього після праці гуляли мешканці Фарбованої країни. Вони дивились на те, як у воді стрибали риби із сріблястою лускою.
    Іграшкова Машина каталась по доріжці, а потім вирішила допомагати всім, хто хоче швидко потрапити із однієї частини міста і іншу. Катати інших їй сподобалося ще більше.
    Запрацювали – школа для навчання, майданчик для гри, Бібліотека.
    Жовтий Літачок кружляв над містом, роздивляючись чи не сталась якась надзвичайна подія.
    Гарно було і в двоповерховому Палаці Мистецтв. Там одразу на першому поверсі було організовано виставку творів – малюночків.
    На полях дозрівав смачний кольоровий врожай. Найдивовижніші фрукти та овочі тут створювали екзотичну гармонію барв.
    Дядечко Годинник оселився у Фарбованій вежі і на запитання будь-кого із бажаючих дізнатись, «яка година» чемно відповідав. І про всяк випадок бажав гарної погоди, настрою, виконання бажань. З’явились в нього і свої прихильники – Ляльки - руді близнючки. Їм так подобався хриплий голос дядечка Годинника, що вони декілька разів підходили до Фарбованої вежі і чіплялись до нього. І бажали дядечку Годиннику гарної погоди, настрою, виконання бажань. А він, в свою чергу, теж. Отак вони один одному бажали-бажали, поки не прийшов Вартовий Солдат і сказав, щоб вони припиняли байдикувати, бо представляють якусь там небезпеку для містечка. І теж запитав, яка година.
    Лялькам - рудим близнючкам так сподобався його голос, що вони одразу забули про дядечка Годинника і почали говорити із Вартовим Солдатом. Але, як ви знаєте, у Вартових дуже відповідальна справа, тож їм ніколи витрачати час на пусті балачки, тому наш Вартовий Солдат рушив далі, адже виконував дуже важливе завдання – стояв на варті Фарбованого Містечка. І от ішов він ішов, роздивлявся містечко, чемно вітався із усіма мешканцями, які траплялись йому на стежці, яка бігла від будиночка до будиночка і підійшов до поля на якому колосилося жито, а край дороги стояв розмальований Вітряк. Підійшов і здивовано зупинився. Жовтий Вітряк тепер був не зовсім жовтий. Точніше взагалі не жовтий. Велика чорна пляма з’їла жовту фарбу і тепер займала частину її місця. Химерний Вітряк ледве ворушив своїми крилами. Звісно, тепер він не працював.
    Вартовий Солдат ще ніколи не бачив Вітряків із такою чорною плямою, тому він спочатку подумав, що можливо всі Вітряки мають таку відзнаку, але пляма була така неприваблива, що Вартовий вирішив, що треба більш пильно охороняти містечко – бо всяке буває!
    Ось так поки Вартовий Солдат роздивлявся пошкодженого Вітряка, в іншій частині міста, там, де знаходилась Бібліотека, в якій проживала Дитяча Книжка, сталась ще одна незвичайна подія. На блакитній Бібліотеці теж з’явилась химерна чорна пляма, вона, як змія, її обплутала. Дитяча Книжка, коли побачила пляму, (а вона вийшла з приміщення бібліотеки, бо почула чиїсь кроки) ледве не впала від переляку. Чорна пляма зіпсувала зовнішній вигляд бібліотеки, але крім того, від неї віяло холодним, різким вітром.
    - Тривога! – закричала щосили закричала Дитяча Книжка.
    - Тривога! - закричав Ляльковий Клоун, який побачив на своєму будиночку велику чорну пляму, яка зіпсувала гарнесенький будиночок, пляма пошкодила його червоний дах і капала на землю. Зелена трава поступово перетворювалась на чорну, а поблизу будиночка утворилась невеличка чорна калюжа.
    -Тривога! Тривога! – закричав Жовтий Літачок, який помітив ще коли кружляв в небі над містечком, що в ньому відбувається щось вельми незвичайне.
    - Тривога! Тривога! Тривога! - щосили кричав дядечко Годинник. Про всяк випадок він ще й задзвонив. Щоб всі почули.
    Почув і Яскравик.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:01 | Повідомлення # 26
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Розділ 6. що відбувалось на Різнокольоровій Площі


    Дуже швидко мешканці країни зібралися на Різнокольоровій Площі, на якій знаходилась Фарбована вежа. Вежа теж із однієї сторони була заляпана чорною фарбою, здавалась, що вона навіть похилилась від цього. Дядечко Годинник ходив навколо неї туди-сюди, туди-сюди і щось бурчав.
    - Що ж робити? – хвилювались одні.
    - Треба негайно знайти винуватця! – говорили інші.
    А хтось тихенько промовив, що треба йти по домівках і там сидіти, поки все не минеться.
    Збільшуване Скло пильно розглядав чорну пляму і намагався навіть її торкнутись, але Яскравик, який теж прийшов на Площу, вчасно випередив його і не дав цього зробити.
    - Яскравику, в містечку є ще багато таких місць, - звернувся до Яскравика Жовтий Літачок, - я бачив..
    - Прикро, – відповів Яскравик.
    - Слухайте, а може, то Яскравик винний? – раптом сказав хтось у натовпі.
    - Хто це? - знову захвилювались мешканці.
    Як виявилося, ці слова сказав пан Олівець, він вийшов із натовпу і промовив:
    - А що? Це ж він малював, може погано це зробив... ото й маємо...
    - Як ти можеш таке говорити! – загуркотів Жовтий Літачок.
    Від обурення його вусики-пропелери затремтіли.
    -Якравику треба подякувати...
    - Аякже!
    -Ой, дивіться! – заворушилась Дитяча Книжка.
    На Різнокольоровій Площі з’явився Вартовий Солдат. Він вів поперед себе, штовхаючи в спину, Клоуна.
    - Ось, спіймав злочинця!
    Клоун мовчав. У руці він тримав відерце із фарбою.
    - На гарячому спіймав! – із задоволенням похвалився Вартовий Солдат.
    - Що ви можете сказати у своє виправдання?- забурчав дядечко Годинник.
    - Я... – почав було говорити Клоун, але пан Олівець йому не дав продовжити...
    - Що тут слухати? Невже ви не бачите, Клоун він і є Клоун! Треба вигнати його з нашого гарненького містечка, таким тут не місце!
    - Не місце! – закричав дехто із мешканців.
    - Стійте, так не можна.. - гучно промовив Жовтий Літачок. – Може Вартовий Солдат нам розкаже, що відбулося..
    - Нічого тут розповідати, йду я, містечко наше охороняю від ось таких, і бачу – біля жовтенького будиночка стоїть Клоун і малює чорну пляму....Я йому кажу, що ти робиш, я ж місто охороняю, а ти шкідник..
    - Так все було? – запитав Жовтий Літачок у Клоуна.
    - Так, але...
    - Вигнати із нашого містечка! – знову почав пан Олівець.
    - Прикро, що ви мені не вірите, ну, і гаразд, тоді я піду.. – Клоун розвернувся і повільно пішов по стежці.
    Яскравик деяку мить мовчав, потім кинувся навздогін за ним, ухопив за руку і потягнув за собою, до Фарбованої вежі, біля якої зібрались мешканці містечка.
    - А я Клоуну вірю! І я доведу вам, що він не винний, ось ...- Яскравик вихопив із руки Клоуна відерко із фарбою, підійшов до Фарбованої вежі, до стіни, по якій розповзлась чорна пляма, і виплеснув зміст відра на неї.
    Стіна стала знову жовтою....
    - Він замальовував чорну пляму!! – радісно закричав Жовтий Літачок.
    - Дякую, Яскравику, - тихенько промовив Клоун.
    - Але що нам робити? - знову почали всі хвилюватись. – Де шукати винного?
    Раптом із-за Фарбованої вежі з’явився дивного вигляду чоловічок. Він був вдягнутий у сірі штанці, черевики та сорочку. Чорне, як смола, волосся стирчало в різні сторони. Також у нього були чорні покручені вуса і маленька борідка.
    - А нікого не треба шукати!!! Дозвольте представитись - пензлик Чорнильник.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:02 | Повідомлення # 27
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Розділ 7. Поява Чорнильника та мандри Яскравика


    - Я-пензлик Чорнильник! - зухвало повторив незнайомець.
    - Так це ви тут нашкодили? – пробурчав дядечко Годинник.
    - Чому нашкодив? – здивувався Чорнильник. - Трішки розфарбував ваші одноманітні кольори.
    - Як розфарбував?- обурився Яскравик.
    - Звісно розфарбував. Я, шановні, виправляю зроблену помилку, яку.. не знаю хто зробив...
    -Це Яскравик. - підказав пан Олівець.
    - Отож. Чому я не бачу у моєму містечку мого улюбленого чорного кольору та всіх його відтінків?
    -Тому що у нас веселе та радісне містечко.
    - Пхе. Чорний колір теж може викликати радість, захоплення. Ось подивіться, - Чорнильник підійшов до дядечка Годинника і торкнувся його своєю чорною рукою. Раптом сталось диво – дядечко Годинник, який раніше був рожевим, миттєво став сірим. Вуса його похилились, очі стали сумним і сам він якось зігнувся, нахилився до землі.
    - Бачите.
    - Дядечко Годинник! – захвилювалась пані Дитяча Книжка.
    - Все гаразд, все гаразд, - пробурмотів дядечко Годинник. – Знаєте, а непогано!
    - Звісно непогано! – заспівав Чорнильник. – Чорний колір - тож гарно, це ж незвичайно!!
    -Ой! - закричали Ляльки - руді близнючки. Це Чорнильник до них торкнувся і вони стали ще більш схожими одна на одну. Але мали вже не руде волосся, а чорне.
    -Що ви робите! – закричав Яскравик. –Навіщо ви перетворюєте всіх на ... якійсь опудала!
    - Шановні мешканці Фарбованої країни! – почав свою промову Чорнильник.- Ви почули, цей, без смаку розфарбований хлопчина вас, гарнесеньких жителів цього чудового містечка, дарма, що так розмальованого, назвав «опудалами»? Невже це можна терпіти?
    - Ні, не можна! – закричав пан Олівець. - Я давно підозрював, що у Яскравика є якійсь приховані різнокольорові наміри. Особисто я хотів би змінити свій колір, бо цей зелений мене не влаштовує.
    Чорнильник торкнувся до пана Олівця, і він став темно-зеленим.
    - Ну, хто ще бажає? – звернувся до жителів містечка Чорнильник.
    - Можливо я... - тихенько промовила Іграшкова Машина. – Вибачте, я ж Машина, маю виглядати гарно.
    Яскравик мовчав. Він сумно дивився, як Іграшкова Машина стала чорною. Очі її загрозливо блимнули, вона загуркотіла:
    - І чому я раніше цього не зробила, стільки часу витратила, катаючи інших. Тепер я нікого не бути підвозити, буду себе берегти.
    -Ех ви! – із розпачем сказав Яскравик.
    Зненацька мешканці Фарбованої країни замовкли.
    - Що з тобою? – здивовано запитав Жовтий Літачок.
    - А що?
    Всі уважно дивились на Яскравика.
    - Ой!
    Що це? Картата сорочка Яскравика більше не була такою гарною, вона втратила всі свої кольори. Сірими стали і штанці, і черевики. Яскравик торкнувся чуба, підніс долоню до обличчя і сумно посміхнувся. Долоня теж була сірою.
    - Не вберіг себе! – промовив Збільшуване Скло.
    - Так-так, - підтримав дядечко годинник. – Що ж ти, друже, час витрачаєш даремно.
    - Шановні друзі,- звернувся до всіх Чорнильник, - я пропоную трішки змінити зовнішній вигляд нашого чудового містечка, нумо фарбувати його!
    - Фарбувати!
    І всі пішли за Чорнильником.
    Ось так Яскравик залишився на самоті. Це, звичайно, було не дуже приємно, але що було йому робити? Тому він розвернувся і тихенько пішов, як кажуть, «куди очі дивляться».
    Так він трішки пройшов, аж раптом почув, що його хтось кличе.
    - Яскравик-у-у!
    Він озирнувся, але нікого не було! Ото дивина!
    -Яскравик-у-у-у!
    Нарешті, Яскравик здогадався подивитись уверх і побачив знайому фігуру. Ще трішки і біля Яскравика приземлився Жовтий Літачок.
    - Зачекай! Я з тобою!
    - Добре! – зрадів Яскравик. - Що це?!
    На крилі у Жовтого Літачка рясніла чорна пляма.
    - Це той...- одразу наїжачився Жовтий Літачок, - хотів мене перефарбувати, але я втік.
    - Болить?
    - Трохи...
    - Я б допоміг, але ..
    - Я знаю, - сумно промовив Жовтий Літачок. – Нічого, це вже дрібниці. Ну то що, не будемо, як казав, дядечко Годинник витрачати даремно час? Вперед?
    - Вперед! – весело закричав Яскравик. Він заліз на крило Жовтому Літачку із Чорною Плямою і опинився у кабіні. Вуса – пропелери швидко перетворились на вогняне коло. Літачок затремтів, почали свій рух і колеса За мить друзі піднялись у небо.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:02 | Повідомлення # 28
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Розділ 8. Яскравик та Жовтий Літачок знайомляться із дідусем Сивим Пензлем


    Покружлявши деякий час над Фарбованою країною, Жовтий літачок із Чорною Плямою вирішив знайти якесь зручне місце і спуститись на землю. Не можна ж так довго літати, та ще й тоді, коли пошкоджено крило. Чорна пляма важким каменем лягла на нього. А зафарбувати її Яскравик поки що не міг, бо і сам втратив всі свої кольори. Отож справи були кепські. Напевно у Фарбославі тепер все було по-іншому. Ще й із Фарбованою країною відбувались неприємні речі – зверху, там, де літав Жовтий Літачок, було дуже гарно видно, як змінювалось містечко. Здавалось, що велика тінь обгорнула його і поглинула всі веселі фарби. Найгірше, що ця тінь була не тільки у містечку, але й далі, за його межами, отож не було де нашим мандрівникам зупинитись, перепочити та відновити свої сили. І раптом серед химерної ковдри, зітканої із темно-зеленої трави Жовтий Літачок побачив різнокольоровий клаптик. На цьому світлому острівці він розгледів симпатичний будиночок. У нього було віконечко із прозорим склом, гостроверхий дах, поряд - клумба із квітами. Біля будиночка на покрученому стовпчику висів ліхтарик-кульбабка.
    - Дивись! – закричав Яскравик і показав рукою вниз.
    - Я бачу! - відповів Жовтий Літачок. – Іду на посадку!
    Ще трохи і друзі вже були біля жовтого будиночка.
    - Агов! –загукав Яскравик. – Є хто вдома?
    - Звісно ж є, – почув він у відповідь хриплий голос.
    Перед друзями з’явився господар будиночка. Він був удягнутий у червоні штанці, білу сорочу, з під синього капелюха виглядало сиве волосся.
    - Дозвольте привітатись, дядечко Сивий Пензлик!
    Друзі теж привітались.
    Дядечко Сивий Пензлик виявився дуже цікавим і гарним дядечком. Друзям він розповів, що колись був таким, як і Яскравик, моторним та привітним. Полюбляв малювати та гратись фарбами. Жив він у Фарбованому Лісі і серед пензликів був у великій шані. А потім поступово його фарби закінчились, посивіло його волосся, от і вирішив оселитись якомога далі від місця свого колишнього проживання, хоча іноді в гості до нього приходили гості із Фарбованого Лісу та із Міста Трьох Фарб. Дядечко Сивий Пензлик займався тим, що придумував нові кольори, змішуючи вже відомі. Ось таким виявився цей симпатичний дядечко.
    Коли друзі розповіли про Чорнильника, він дуже засумував.
    - Серед пензликів трапляються різні хлопці, - зауважив дядечко Сивий Пензлик. – Але щоб так гратись чорною фарбою...
    - Отож. - зітхнув Яскравик.
    - А ти я бачу, теж із пензликів?
    - Ще й який! – втрутився у розмову Жовтий Літачок. – Все містечко розмалював.
    - Молодець. – похвалив Яскравика дядечко Сивий Пензлик.
    - Але всі свої фарби витратив, - ще більш зітхнув Яскравик. - І показав рукою на свій безбарвний одяг.
    - Не може бути! Напевно дуже багато малював?
    - Багато - багато, - підтвердив Жовтий Літачок.
    - Послухай, друже Яскравику, але ж у справжнього майстра завжди залишиться трішки фарби для гарних справ!
    - Значить, я не справжній!
    - Ну що ти, Яскравику. Головне дуже цього захотіти, допомогти іншим і все буде гаразд.
    Яскравик у відповідь усміхнувся – який гарний дядечко! Дарма, що вже сивий. А ще він подумав про те, що поспіхом разом із Фарбослава втік. Саме втік. Може варто було б щось зробити, хоча б спробувати?
    Яскравик після таких роздумів звернувся до Жовтого Літачка:
    - Друже, нам вже пора, нас чекають у Фарбованій країні.
    -Добре, Яскравику. – погодився Жовтий Літачок.
    Друзі розпрощались із дядечком Сивим Пензликом і рушили додому. Але чи дійсно їх чекали у Фарбославі – містечку Фарбованої країни? І Жовтий Літачок і Яскравик сподівались, що - так.
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:03 | Повідомлення # 29
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Розділ 9. Повернення до Фарбованої країни


    А в цей час у Фарбославі – містечку Фарбованої країни відбувались надзвичайні зміни. Пензлик Чорнильник разом із деякими мешканцями містечка заходився перефарбовувати все, що було навкруги. Спершу змінили колір невеличких, але дуже симпатичних будиночків. Тепер вони вже такими не були. І дах, і віконечко, і стіни тепер стали ледь виразного сірого кольору. Сірою була і стежка, яка зв’язувала будиночки між собою. А ліхтариків –кульбабків взагалі замалювали. Озеро, в якому колись була прозора вода, тепер стало геть каламутним, і рибок не було видно зовсім.
    Зникла Різнокольорова Площа. Похилилась Фарбована вежа. Дядечко Годинник вже не відповідав на питання мешканців міста.
    Іграшкова Машина тільки і робила, що ганяла по доріжці, не звертаючи ні на кого увагу. Закрили на ремонт – школу для навчання, майданчик для гри, Бібліотеку.
    Аеродром замалювали чорною фарбою.
    А от Вартовий Солдат був вельми задоволений, оскільки, як він і просив, було створено невеличку, але боєздатну армію. І тепер по Фарбославу – містечку Фарбованої країни по стежці між будиночками мандрував загін озброєних вояків. Вартовий Солдат тепер охороняв короля Чорнильника I – так він себе називав.
    - Слухайте мене, мешканці містечка Фарбослав, я оголошую себе королем Чорнильником I. - кричав Чорнильник на Сірій площі перед одноманітнім натовпом. – Так -так, не другим , і не третім, а саме першим!
    І у нас починається справжнє життя, сповнене сірої та чорної фарб! І я, король Чорнильник I, тепер буду жити у Палаці короля Чорнильника I, а якщо хтось не буде мене слухатись, то ось – Вартовий Солдат вас візьме під варту і посадить до Чорної вежі.
    - Під варту! – підтвердив Вартовий Солдат. – І почнемо ми із Клоуна. Де Клоун?
    Але Клоун десь подівся і його не було видно.
    А король Чорнильник I продовжував.
    - Ще в мене буде писарчук Олівець!
    - Дякую, Ваше Величносте!! – радісно закричав пан Олівець.
    -Збільшуване Скло буде допомагати Вартовому Солдату. А брати-олівці та сестрички - письмові ручки будуть теж пильнувати, щоб у містечку було вдосталь чорної та сірої фарби.
    Всі уважно вислухали короля Чорнильника I і тихенько мовчали у відповідь.
    І ось саме в цю над натовпом з’явився Жовтий Літачок із Яскравиком.
    - Аго-о-о-в! – кричав Жовтий Літачок. - Привіт усім у файному містечку Фарбославі!!
    Мешканці Фарбослава здивовано дивились на друзів.
    - Вартовий Солдате! – щосили кричав король Чорнильник I.- Взяти під варту небезпечних шкідників, перефарбувати!
    Жовтий Літачок покружляв над почесним зібранням і неподалік сів на землю. Яскравик виліз із кабінки і пішов прямо до короля Чорнильника I.
    - Заарештувати!!! – тупотів ногами король Чорнильник I. – Перефарбувати, заарештувати, перефарбувати!
    - Слухаюсь, перефарбувати, заарештувати, перефарбувати...так заарештувати, чи перефарбувати?
    Раптом Яскравик розсміявся.
    - Шановний король Чорнильник I, і не другий, і не третій, а саме перший! І до того ж останній!
    - Як останній? Чому останній?
    - Так-так, чому останній? – захвилювались Вартовий Солдат і писарчук Олівець.
    - Тому, що не можливо зафарбувати все тільки чорною і сірою фарбами, є й інші ...
    - Але ж ти не можеш нічого!
    - Так, - підтвердив Яскравик. І усміхнувся.
    - Але ж у справжнього майстра завжди залишиться трішки фарби для гарних справ!
    - Що він має на увазі? Що він має на увазі? – затремтів король Чорнильник I.
    - А ви подивіться на небо! – втрутився у розмову Жовтий Літачок.
    Всі глянули вверх і побачили, що над містечком Фарбовано країни висіли темні хмари. Вони надійно заховали сонечко і почали сердитись, сперечатись між собою. Де-не-де у них виднілося провалля із білого мороку.
    - Бачите, навіть хмара чорна! – із задоволенням промовив король Чорнильник I.
    - Не радій, Чорнильнику. Ти повинен лякатись не чорної хмари, а білого мороку!
    І дійсно, містечко завмерло у передчутті дощу, грози. Раптом просто над головами всіх присутніх на Площі затремтіла біла, із червоним одсвітом, блискавка, вона на коротку мить розірвала темну хмару і одразу на землю впав грім.
    - Ой! Ой! Ой! – зарепетував Чорнильник I.
    Ще мить і почав падати дощ. Великі краплини із прозорої води задріботіли по дахах будиночків, Фарбованій вежі, бібліотеки, Палацу Мистецтв. Чорна та сіра фарба почали потроху зникати, залишаючи після себе тільки спогад у серцях мешканців Фарбослава і особливо Яскравика. Ось і дядечко Годинник знову став рожевим і на його обличчі одразу заграла усмішка. Повернулись всі кольори і до пані Дитячої Книжки, ляльки Даринки, Збільшуваного Скла, Ластика, Вартового Солдата, Машини, пана Олівця та всіх-всіх інших. Зникла і Чорна пляма на крилі Жовтого Літачка.
    Тільки король Чорнильник I, коли зрозумів, що ж це за дощ крокує містом, підхопився і побіг, петляючи між будиночками, ховаючись від прозорих краплинок. Лягла за ним чорна смуга, і та - ще мить і зникла...
    -Я ще поверну-у-у-усь!!! - встиг крикнути король Чорнильник I перш ніж теж... зник. Розтаяв, як сніговик під променями весняного сонечка.
    Ось так Фарбована країна втратила за допомогою звичайного дощу свого першого (і не другого, і не третього, а саме першого!) короля Чорнильника.
    Навколо все заіскрилося гострими вогниками – це виглянуло сонечко, а на обличчях мешканців розпливлись усмішки.
    А Яскравик пояснив усім:
    - Знаєте, це ж дуже просто, зібрати залишок сил, фарби і намалювати дощові хмарки...головне, щоб було бажання, бажання допомогти іншім.
    - Ой! – промовив дядечко Годинник.- Дивіться – веселка!
    - Веселка!!!! – закричали мешканці містечка Фарбослава, що знаходився у Фарбованій країні.
    - Веселка... – повторив Яскравик. – Гарно ж як!
    - Це просто чудово! – висловився і Жовтий Літачок.
    Знову засяяло містечко Фарбослав різними кольорами. І всі дуже зраділи. Особливо Яскравик, його сорочка знову була картатою, а черевики – червоними, і волосся знову було різнокольоровим. Що ж, дивуватись тут нема чому - у справжнього майстра завжди залишається трішки фарби для гарних справ!
     
    natalya-gurkinaДата: П`ятниця, 21.11.2014, 11:05 | Повідомлення # 30
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3114
    Репутація: 0
    Пригоди Сніговичка (розділ I)




    Сніговичок і Юрась Крапочка


    В одному невеличкому місті жив собі Сніговичок.
    Зліплений з чудового білого снігу, він мав оченята – вуглики, довгий червоний ніс – моркву та гарну усмішку. Ще у Сніговичка були справжні жовті черевики (звісно не нові, але були вони ще досить пристойного вигляду), а на руках - справжні рукавички.
    Зліпили Сніговичка веселі хлопчики та дівчатка тієї школи, на подвір’ї якої тепер і знаходився наш казковий герой. Зліпили аж напередодні чудового зимового свята –Нового Року! Отож Сніговичок дуже радів, бо тепер можна святкувати два свята одночасно - і День народження і Новий Рік. Мало хто може похвалитись такою кількістю казкових свят одночасно!
    На жаль, коли Сніговичок вперше розплющив очі, то встиг побачити лише спину хлопчика, що віддалявся від нього.
    – Агов! – крикнув Сніговичок хлопчику.
    Проте хлопчик звернення Сніговичка не почув, а може просто не звернув уваги, адже на подвір’ї школи, крім нього самого, нікого вже не лишалось, а отже, і звати ніхто не міг. Окрім, звісно, Сніговичка. Та хлопчик навіть в думках припустити не міг, що цей гарний Сніговичок у жовтих черевиках та з усмішкою на обличчі міг розмовляти. Що ж, напередодні Нового Року ще й не таке диво трапляється!
    Раптом зі школи вилетіла ще трійця хлопчаків. Сніговичок щиро зрадів – от і компанія! Можна і День народження відсвяткувати, і Новий Рік. А ще можна потанцювати, або заспівати. Ні, краще пограти в піжмурки!
    В цю мить один із них, той, що вискочив першим, із ластовинням на обличчі та рудим волоссям, підскочив до Сніговичка і закричав:
    - О-о! Яке опудало тут стоїть!
    Сніговичок ще не знав значення слова «опудало», але припустив, що святкування Дня народження і Нового Року поки що відкладається. Схоже так воно і було.
    - Ти ба який!
    - Генчику, це страховисько!! – додав другий хлопчик, в червоній в’язаній шапці. – Жертва фантазії п’ятого Б класу!!
    -Ги-ги!
    - А може давайте трішки його змінимо, - весело запропонував Генчик, - зробимо з нього -є – є ...
    - Ще більше страховисько!
    - Ага!
    Сніговичок аж зовсім розгубився. Яке ж він страховисько? Цього не може бути.
    В цю мить Сніговичок побачив, як Генчик підняв ногу, щоб його вдарити. Від несподіванки Сніговичок аж очі на мить закрив. Невже саме так починається його життя?
    -Єй! А ну лиште Сніговичка у спокої! - неочіковано почув він чиїйсь голос. Це кричав той хлопчик, який повернувся до школи. Сніговичок із зацікавленням роздивлявся свого заступника. Хлопчик був невеличкого зросту, з кирпатим носом. В сіренькому пальто та кольоровому шарфі. Він, щосили розмахуючи руками, швидко біг до Сніговичка та до компанії на чолі із рудим Генчиком.
    - Пхе! Юрась-карась...- зневажливо процідив крізь зуби Генчик, – дивіться, хлопці, а ось і п’ятий Б біжить.
    - Крапочкін- тапочкін...
    Юрась зупинився неподалік від Сніговичка і сказав:
    - А ну залиште в спокої Сніговичка, а то..
    - Що ти? – нахабно поцікавився Генчик.- Ти один, а нас ось...
    - Троє!
    Схоже було, що Юрась на мить захвилювався, огледівся по сторонах, мовляв: «чи немає допомоги», а потім промовив вже не так впевнено:
    - Ну то й що...
    Сніговичок не витримав і чемно сказав:
    - Я, звичайно, перепрошую, але ж Юрась не один, є ще я...
    При перших словах Генчик і компанія відсахнулись від Сніговичка в різні сторони, а сам Генчик злякано запитав:
    - Хто тут?! Хто це говорить?!
    - Це я – Сніговичок! – радісно промовив Сніговичок. Він навіть подумав, що може хоча б тепер з’явиться якась надія на знайомство. Однак Генчик щосили закричав:
    - Тікаймо!!
    І він сам чкурнув так, що його друзяки ледь встигли за ним бігти.
    -Хлопці! – кричав Сніговичок, - а потанцювати? Чи заспівати?
    Біжать хлопці, не озираються.
    Юрась весело помахав рукою втікачам і повільно підійшов до Сніговичка.
    - А це ти говорив?
    - Звісно я, – мало не образився Сніговичок. - Невже тут є ще хтось?
    - Немає, - погодився Юрась, - але ж дивно це так.
    - Що?
    - Ну, що ти розмовляєш.
    - Нічого дивного тут немає, адже напередодні Нового Року бувають усілякі чарівні події.
    - Бувають.
    - А в мене сьогодні День народження! – раптом похвалився Сніговичок.
    - Вітаю.
    -Дякую! Може відсвяткуємо?
    - Ну, не знаю. Може якось іншим разом, бо мені вже... - Юрась ніби щось згадав, - додому треба. Я і так... затримався, а мені ще до Старого Міста добиратись. Ну, я пішов. До побачення!
    - До побачення!
    За мить Сніговичок залишився на самоті.
    * * *
    «Прикро, звичайно, що не вдалося влаштувати свято, - думав Сніговичок, - а Юрась хлопчина нічого – непоганий, навіть можна сказати – герой!»
    -Ой! – раптом згадав Сніговичок, - я ж не подякував Юрасю за допомогу! Соромно як!
    - Ой! – це Сніговичок помітив, що у його кишені знаходиться якийсь предмет. І це виявилось... ( Сніговичок витягнув предмет з кишені).
    «Щоденник» (ви звичайно можете здивуватись: як це – Сніговичок - і вміє читати, але ж погодьтесь, напередодні Нового Року і не такі події можуть відбуватися!)
    Дивина та годі! Якийсь «щоденник»... Звідки ж він міг узятися у Сніговичка? «Так-так, - міркував Сніговичок, - а що ж це написано?»
    «Учня п’ятого Б класу Юрася Крапочкіна!» Ось як! Юрася Крапочкіна! Це ж того самого, який... якому Сніговичок не встиг (бо не здогадався!) подякувати за допомогу. Сніговичок захвилювався і вирішив: «Треба знайти Юрася і повернути йому щоденник - ось, що слід зробити!»
    Після такої гарної думки Сніговичок аж затанцював, застрибав на місці. А що - ідея вельми непогана! Тим більше, що Юрась щось там говорив про Старе місто, а значить є всі підстави думати, що можна знайти хлопця. І Сніговичок рушив на пошуки Юрася...
    Прикріплення: 2111753.gif(316Kb)
     
    Дитячий світ » Сучасна культурна скарбничка України » Дитячі письменники » Олексій Тимошенко
    Сторінка 2 з 5«12345»
    Пошук: