Валерій Гнатюк. Байки - Дитячий світ
Вівторок, 06.12.2016, 17:03
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Валерій Гнатюк. Байки - Дитячий світ






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8650

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 1 з 11
    Дитячий світ » Вірші, загадки, оповідання, ігри, скоромовки, тощо » Вірші для дітей » Валерій Гнатюк. Байки
    Валерій Гнатюк. Байки
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:30 | Повідомлення # 1
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0


    Збірка баєчок брутальних
    Сатиричних і повчальних
    Про звіряток і людей
    Для дорослих і дітей...
     
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:31 | Повідомлення # 2
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    ПАРОПЛАВ І ЧОВНИК

    Безмежним морем стрімко плив
    Гігантський білий пароплав
    І хвацько спини бурунів
    Величним носом розсікав.
    Аж раптом чийсь низенький борт
    По курсу прямо зачорнів:
    Це на веслі маленький бот
    Кудись поволі плюскотів.
    – Машина! Повний уперед! –
    В азарті лайнер загорлав.
    І за якийсь один момент
    Уже малого наздогнав.
    І з висоти ревучих труб
    Сміявся з бота корабель:
    – Це шкаралупу бовта тут
    Чи двері зірвані з петель?
    Чи тріску в море занесло,
    Чи шмат старої берести?
    Тобі з твоїм одним веслом
    До хвилі першої гребсти.
    Та човник зовсім не зважав
    На вир образ і прикрих слів.
    Він потихеньку веслував
    Й вперед поволі плюскотів.
    Зненацька вітер налетів,
    Здійнявся шторм і ураган,
    І грім сердито загримів –
    І збожеволів океан.
    Він вирував, стрибав, скакав,
    Немов вселився в нього біс,
    І в небо порване плював,
    І в злобі вал за валом ніс.
    І дико-збуреним танком
    До хмари хвилі підкидав –
    І пароплавом і човном,
    Неначе в цирку жонглював.
    Та білосніжний теплохід
    На хвилю-гору підійняв,
    І мовби той тростинний пліт
    Навпіл легенько розламав.
    А човник, знай собі, кружляв
    Посеред хвиль і бурунів,
    І потихеньку веслував,
    Й вперед поволі плюскотів.

    Хтось є здоровим лобаєм,
    А хтось дрібненьким і худим,
    Та тільки в бурі пізнаєм,
    Чого насправді варті ми.
     
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:32 | Повідомлення # 3
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    СОЛОВЕЙ І ЧИЖ

    В саду зеленім навесні,
    Сховавшись в листі від людей,
    Свої рулади чарівні
    Співав і тьохкав Соловей.
    Він заливався, щебетав
    У тьмі ночей, сіянні днів –
    І всьому світу дарував
    Предивний свій казковий спів.
    А Чиж літав перед людьми,
    Вінцем хизуючись пір’їн,
    Махав нав’язливо крильми,
    Сідав на призьбу і на тин.
    Всі усміхалися йому,
    Давали зерня і хлібець,
    Бо їм здавалося чомусь,
    Що це і є малий співець.

    Отак було і в давні дні,
    Таке і в наш космічний час:
    Талант зневажено в тіні,
    Бездарність преться напоказ.

     
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:33 | Повідомлення # 4
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    ВОВК І ПЕС

    Зустрівся якось сірий Вовк з товстим хазяйським Псом
    І захотілося йому поплести язиком:
    – Агов, Бровку! Здоровий будь! Заледве упізнав.
    Ти, бачу, добре влаштувавсь — як веприк грубий став.
    Повідай, сірому, мені, чи добре ти живеш,
    Як служиш в панській господі, і що їсиш та п’єш?
    – Здоровля, Вовцю, і тобі! – Бровко відповіда,
    – Бо хоч козак нівроку ти, а морда щось худа.
    А я при панському дворі живу і не тужу,
    Та наче пильний вартовий – хазяйство стережу.
    Як хто чужий поблизу йде – не гаючись брешу,
    Як хто полізе за паркан – то боляче вкушу.
    За це мені три рази в день мисяку повну ллють
    І ребра, хрящики, кістки без ліку подають.
    Та не під соснами, як ти, а в теплій буді сплю,
    Коротше, брате, не життя – один суцільний плюс.
    Аж облизнувся сірий Вовк і слину проковтнув:
    – Ну я, напевно, вже піду, є справи – геть забув!
    Стривай! Питаннячко одне вже мучить стільки літ:
    Це що у тебе на карку за витовчений слід –
    Аж гола шкура проступа і м’ясиво живе?
    – Так то нашийником натер, нічого — заживе.
    – То ти сидиш на ланцюгу під купою сміття!?
    А щоб сказився ти з таким преситеньким життям!
    Та я б собі на повідку горлянку перегриз! –
    І чимскоріше Вовк чкурнув подалі в чорний ліс.

    Голодна воля, дикий дух і шум густих лісів
    Миліше ситості дворів у дзвоні ланцюгів.

     
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:33 | Повідомлення # 5
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    ПАВУК І МУХИ

    У найтемнішому кутку
    Павук тенета поснував
    І, зачаївшись на бочку,
    На мух упевнено чекав.
    Але траплявся дріб’язок:
    Все мошка, міль і комашня,
    А павутини мережок
    Великих мух не зупиняв.
    Вони буравили наскрізь
    Сплетіння ниток і сіток
    І, переможно сміючись,
    Сукали дулі у куток.
    А Павучок усе снував
    Нових сіток за кругом круг –
    Наївно думав і гадав,
    Що упіймає товстих мух.
    Та кляті рвали знов наскрізь
    Сплетіння ниток і сіток,
    Та, іронічно сміючись,
    Уже плювали у куток.

    Отак ведеться в світі цім,
    Що в’яжуть дохлий дріб’язок,
    Ну, а великі і товсті
    Плюють безкарно у куток.
     
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:34 | Повідомлення # 6
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    ЖАБА І БУГАЙ

    На мілководді у ставку маленька Жабка грілась,
    Аж тут рябого Бугая на березі уздріла.
    – Це хто такий? – пита вона.
    Відказують: – Бугай!
    – Ти ба, яким здоровим зріс, аж застить небокрай.
    Я теж такою можу стать, лиш трішечки надмусь,
    Повітря в груди наберу, та ще й над ним здіймусь.
    І стала Жаба що є сил і тужитись, і пнутись,
    Щоби ще більш за Бугая у розмірах роздутись.
    Все крекче, піниться, сичить, поволі дметься-дметься –
    Але й до ратиці його ніяк не добереться.
    Кричить їй жаб’яча рідня:
    – Посестро, схаменися!
    Ще луснеш здуру, не дай Бог! Прочумайся, не дмися!
    Та їх не слухала вона, а далі пнулась-дулась,
    І справді луснула за мить — на шмаття розітнулась.

    Якщо ти жабою вродивсь,
    То бугаєм не стати.
    Сиди в болоті і не пнись
    Пастися-ремигати.
    І хоч ти дмись, сичи, волай –
    А луснеш у моменті.
    Не вийде з жаби бугая,
    З нікчеми — президента.
     
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:34 | Повідомлення # 7
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    ЧЕРВ’ЯК І ГУСІНЬ



    У теплий сонячний деньок повзла собі в садку
    Неквапом Гусінь до кущів рожевого бузку,
    Щоб соковитим пагінцем наїстися усмак,
    Аж раптом вигулькнув з землі забрьоханий Черв’як.
    І перед нею на весь зріст, звиваючись, постав
    Та на все горло їй в лице пискляво заволав:
    − Що, знов, потворо, преш сюди, побив би тебе грець,
    Щоб цю незайману красу геть звести нанівець!
    Листочки бідні поскубти, погризти пагінці,
    Кубло жахливе завести на біднім деревці.
    Ти тільки й робиш, що жереш, поспиш і ще жереш,
    І шкоду бідному садку брутально завдаєш.
    А я у три поти в землі − орю-працюю в ній,
    І перетворюю її в пухкенький перегній,
    Щоб добре деревце росло, і кущик, і лоза −
    Якась гидота, як от ти, їх тільки обгриза.
    Не переглянула би ти своє жахке життя,
    Аби не соромно було дивитись в майбуття?
    А Гусінь посміхом незлим сяйнула Черв’яку
    І мовчки тихо поповзла до кущиків бузку.
    Ну звідки знати Черв’яку, що у землі сидить,
    Що Гусінь ця за місяць-два метеликом злетить,
    І життєдайний рознесе по саду цім пилок,
    Щоб кожне кущик-деревце прегарно зацвіло.
    Про що судити можуть ті, хто повзають в землі?
    Всі їхні помисли-думки мізерні і малі.
    Їм не дано пізнати тих, хто зміниться за мить −
    І у небесну височінь на крилах полетить!



    Не слухай ницих черв’яків і їх дурних словес −
    Вирощуй крила і лети за покликом Небес.

    Прикріплення: 7448290.gif(12Kb) · 0311224.gif(130Kb)
     
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:35 | Повідомлення # 8
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    ГОДИННИКОВІ СТРІЛКИ



    Засперечалися якось годинникові стрілки,
    Хто важливіший буде з них – узагалі й наскільки.
    Велика каже: «Через те я груба і велика,
    Бо саме я за кроком крок веду часопис віку!
    Межую я, мов прапорцем величний часу плин,
    Шикую вічність у ряди струнких дзвінких годин.»
    Маленька їй: «Можливо, я худіша, зате довша,
    І непосильна та важка моя безцінна ноша –
    Рахую чітко я завжди невпинний рух хвилин
    І де без мене був би твій годинниковий дзвін?
    Що відбивав би і лічив курантів мідний бій
    І як би хто впорядкував шалений біг подій?»
    І довго-довго так вони кричали й сперечались,
    Одна лиш стрілочка тонка в розмову не втручалась:
    Робила мовчки без ниття свою роботу кляту,
    Літала й пурхала, мов птах по колу циферблата –
    І точно міряла – цок-цок – нестримний лет секунд,
    Та на плечах тягла вперед своїх сестер-зануд.

    Чомусь завжди товсті лоби – пихаті блазні долі –
    Себе вбачають у житті в значній сакральній ролі,
    В омані крісел і грошей, в полоні фракцій-партій –
    Та геть не згадують про тих, без кого ніц не варті.

    Прикріплення: 9171604.gif(5Kb)
     
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:35 | Повідомлення # 9
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    ОРЕЛ І СОРОКА

    Одного дня меткий Орел (ну звісно – хижа птаха)
    Спіймав собі на бережку велику черепаху,
    М’ясця свіженького хотів своїм малим орлятам
    В гніздо принести й на обід усмак нагодувати.
    Та черепаха просто так орлові не давалась:
    Пірнула в панцир хутко свій і зовсім заховалась.
    Орел її і так і сяк човпе й перевертає,
    І тре об гальку та пісок і берегом тягає,
    І б’є крилом, і дзьобом рве, і лапами товчеться –
    Та панцир товстий і міцний – ніяк не піддається.
    Проблема ціла, що й казать, небачена морока,
    Аж тут зненацька підліта непрохана Сорока:
    – Добридень, пане, бачу в Вас справжнісінька халепа,
    Та я, даруйте, саме та, що зараз Вам і треба.
    Якби пораду Вам одну надати я посміла,
    То Ви б швиденько без зусиль своє владнали діло.
    Якщо у пазурі узять цю кляту черепаху,
    Угору в небо піднестись і кинути з розмаху
    Її об скелі твердий лоб – не буде в неї шансів –
    Такого чину ні один не витримає панцир.
    Послухав наш гірський Орел брехуху білобоку,
    Взяв черепаху в пазурі і підлетів високо.
    Аж ген до хмар піднісся він − величних і безмежних –
    І здобич вниз свою шпурнув об скелі прибережні.
    Весь день над скелями кружляв Орел – мисливець сивий,
    Все видивлявся і шукав свою смачну поживу:
    Де ж там без панцира вона в камінні причаїлась –
    Проте від неї, впавши з хмар, лиш пляма залишилась.

    Спаси нас, Боже, від таких порадників «премудрих»,
    Охорони і збережи від дурбаїв безпутних,
    Не дай свій хліб, свої діла довірити нікчемним,
    Щоб не пропали всі труди намарно і даремно.


     
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:36 | Повідомлення # 10
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    КУРКА І КАЧКА

    Знесла яйце у курнику Несучка попеляста,
    З кубла відразу піднялась й заквоктала горласто,
    Щоб чув увесь хазяйський двір: всі свині і овечки,
    Щоб знали гуси й індики, що є нове яєчко.
    Тут Качка товста і брудна до неї підлетіла:
    − Ну що за вереск на весь двір ти раптом учинила?
    Знесла яйце. І що тепер? Теж, бачите, подія!
    Та як з таким малим яйцем ти ще горланить смієш?
    Мовчала краще би собі, бо соромно, їй-Богу,
    З нічого зовсім здійняла таку гучну тривогу.
    Твоїм яйцем не те що муж, дитина не наїсться,
    От я – то зовсім інша річ, от я – на виднім місці.
    Мої яєчка всі круті, великі і широкі,
    Утричі більші за твої – кругленькі, товстобокі.
    Це в господарстві добрий чин, справжнісінька робота,
    А ти лиш марно хліб їси – ледащо і босота.
    А Курка їй: − Та бачить Бог, і люди, і господар,
    Недарма кожен день мені дають і хліб і воду:
    Щодня яєчка я несу у курнику на кладці
    І тут же всім про це кричу, щоб знали домочадці,
    Щоб дітки тепленьке взяли, усмак покуштували,
    І щоб здоровими були, і сильними зростали.
    А ти свої по всім селі та лузі розкидаєш,
    Сама не знаєш, де несеш, сама не відшукаєш.
    Лежать вони по рівчаках, у бур’янах і глині −
    І користі від них нема ні звіру, ні людині.

    Найліпші звершення дарма, найбільші справи всує,
    Якщо плодів отих діянь ніхто не покуштує.

     
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:36 | Повідомлення # 11
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    ГОРОБЕЦЬ, ТЕЛИЦЯ І КІТ

    Один маленький Горобець летів собі на південь,
    До хмар так високо злетів, що аж замерзнув бідний:
    Упав камінчиком униз у чисте рівне поле
    Й закляк в зеленій ковилі – недужий, хворий, кволий.
    А в пору ту на моріжку паслась ряба Телиця:
    Смачні жувала квіточки, скубла густу травицю.
    І поруч з нашим Горобцем до вітерця сходила,
    Та так, що всенького його своїм млинцем накрила.
    А той млинець, хоч і смердить, та все-таки тепленький –
    Отак потроху й відігрів пташиноньку маленьку.
    Забилось серденько ізнов, кров потекла по жилах,
    Відчув Горобчик смак життя та свіжу в крильцях силу,
    І хутко з себе стрепенув ману заціпеніння
    Та зацвірінькав на весь дзьоб, радіючи спасінню.
    Аж тут якраз проходив Кіт – голодний і сердитий:
    Почув цвірінькання оте, дзвінке несамовите –
    Та хап за дзьоба Горобця – і витягнув з полону,
    І тут же цілого і з’їв – нахабно, безсоромно.

    Життя така цікава річ… Як станеться – хто знає?
    Не завжди ворог той, хто вас нечистим обливає.
    І хто насправді рятівник, і хто в біді з тобою?
    І не завжди є другом той, хто витягнув із гною.

     
    natalyagurkinaДата: П`ятниця, 25.11.2011, 20:38 | Повідомлення # 12
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    ЖАЙВІР І СВИНЯ

    Ясна зоря, порвавши ночі крила,
    На тлі небес пожежу запалила,
    Геть женучи пітьми жахку мару,
    Нового дня віщуючи пору.
    Як благовіст – урочисто-співуче,
    Яскраве сонце гаряче-сліпуче,
    На п’єдестал посеред неба стало –
    І зацвіло, заярилось, заграло:
    Свій щирий дар – і сяйво, і тепло
    На білий світ безмежно розлило.
    Із першим промінцем увись злетіли
    Дзвінкої пісні срібні струни-крила –
    Це Жайвір лунко тьохкав-щебетав,
    Та сонця лик прекрасного вітав:
    – О, Сонце миле! Батьку-друже-брате!
    Ох як тебе втомились ми чекати
    У сивій млі холодного туману,
    У чорній тьмі вологого капкану.
    Та ти зійшло, всміхнулось, засіяло –
    І нам життя та радість дарувало:
    І кожен кущик, дерево, травинку,
    І кожну гілку, квітку, бадилинку,
    Звірятка, пташки, жабки, рибки тіло
    Своїм святим проміннячком зігріло!
    Так слався ж Сонця дар на віки вічні,
    Хвала твоїй любові предковічній!
    Благословенне в кожнім поколінні
    Твоє тепло, і сяйво, і проміння!
    Погляньте всі у сині Небеса –
    Лиш там сія і Правда і Краса!

    На цю пору у багниську-баюрі
    Пускала сонно бульбашки Свинюра.
    Її предивний Жайворонка спів –
    Немов серпом по вухах – розбудив.
    І в той же час обурилась Свиня:
    – Що ти кричиш? Це єресь і брехня!
    Що ти верзеш про сонце й небеса –
    Які у них і правда і краса?
    Чого б то я своє задерла рило
    Та вгору раптом здуру подивилась?
    Все, що моїй душі потрібно й туші
    Є у моїй забрьоханій калюжі.
    Тут видно вдень і сонце і хмарки,
    Ну, а вночі і місяць і зірки –
    Оце і є справжнісінька краса,
    А ти своє: «Погляньте в небеса!»

    А я чомусь, як той маленький птах
    Шукаю Правди сяйво в Небесах,
    І бачу Сонця дар в серцях людей,
    Та геть не вірю в логіку свиней.
    Несе мене мій Жайвір-трубадур
    Удаль-увись від багнищ і баюр.


     
    natalyagurkinaДата: Четвер, 15.12.2011, 12:58 | Повідомлення # 13
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    ЯКОСЬ В ОДНОМУ ЛІСІ

    Якось в однім дрімучім лісі
    Бедлам і безлад розвелися.
    Всі звірі наче подуріли
    І що хотіли, те й робили,
    Забули всі старі закони,
    Перестороги й заборони:
    Великий гриву скуб малому,
    Товстіший боки дер худому,
    Хапав чуже, партачив спільне,
    В свою нору тягнув суспільне,
    І свій не мав до свого шани,
    І родич родича поганив,
    І кожен гай обріс вождями,
    І клацав вид на вид зубами.
    Весь ліс на клапті поділився
    Та всяк в своїм кутку казився,
    Плював на звичай і загал,–
    Коротше – хаос і розвал.
    Дістало це звірят сердешних,
    Зібрались всі вони нарешті
    І стали думати й гадати,
    Як в лісі тім навести ладу,
    Сварки і чвари припинити
    Та добре-радісно зажити.
    Зійшлись на тім, що необхідно
    Обрати в лісі владу гідну,
    Що має тяму в керуванні
    І покінчить з отим хитанням.
    Гарчали, чубились, гадали,
    Разів зо шість голосували
    І врешті з криком-боєм-хаєм
    Обрали сіру вовчу зграю.
    Мовляв, попри усі нападки,
    У них закони і порядки,
    І зграя їх – міцна когорта,
    Та в ватажка рішуча морда.
    А що говорять – кровожерні,
    То перебільшення напевно,
    А як колись кого і з’їли,
    То це вже дуже давнє діло:
    Ну з ким в юнацтві не буває,
    І хто із нас гріхів не має.
    По лапах вдаривши і рогах,
    По тім розбіглись по барлогах,
    П’янкі від гарної події
    І блага скорого в надії.
    А сірі довго не барились
    Хвости усім як закрутили,
    Взяли звірят в залізну хватку
    Та завели свої порядки.
    Кривих, кульгавих і облізлих
    Без тіні сумніву загризли,
    Дрібних-маленьких теж поїли,
    Комах, пернатих подушили,
    А травоїдних і рогатих
    В одне велике збили стадо
    Та парканом обгородили,
    Щоб там до часу і сиділи.
    На всі гайки, галявки, грядки
    Наклали штрафи і податки,
    Ввели акцизи і побори,
    Та всі багатства того бору
    Поміж собою поділили,
    І по сім кір з дерев злупили.
    Кого не зжерли зашугали,
    Хто мав добро позабирали,
    Кого в яри загнали к бісу,
    А інших вигнали із лісу.
    Отак без докорів-оглядок
    Новітній там постав порядок.
    Запанувала вовча зграя
    Від краю лісу і до краю.
    «Тверде і мудре» керування –
    Єдино вовче жирування.

    Вам не здається, злидні сизі,
    Що й ми в такім живемо лісі?
    Чи, може, здуру хтось чекає
    Добра від вибраної зграї?
     
    Дитячий світ » Вірші, загадки, оповідання, ігри, скоромовки, тощо » Вірші для дітей » Валерій Гнатюк. Байки
    Сторінка 1 з 11
    Пошук: