Лисичка-сестричка і вовк-панібрат - Дитячий світ
Субота, 10.12.2016, 04:10
Наталя Гуркіна: казки, загадки, вірші для дітей...

 Лисичка-сестричка і вовк-панібрат - Дитячий світ






.

Скільки Вам років?
Всього відповідей: 8660

Пошук

ДІТИ

  • Детдома Украины

  • [ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
    Сторінка 1 з 11
    Дитячий світ » Казки народів світу » Українські народні казки » Лисичка-сестричка і вовк-панібрат
    Лисичка-сестричка і вовк-панібрат
    natalyagurkinaДата: Неділя, 12.10.2008, 21:45 | Повідомлення # 1
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    Лисичка-сестричка і вовк-панібрат

    Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.

    От біжить, аж хлопці товар женуть до води.

    — Здорові були, хлопці!

    — Здорова, лисичко-сестричко!

    — Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!

    — Де ж таки бичка за пиріжок!

    — Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!..

    Таки найшла одного, проміняла.

    — Глядіть же,— каже,— хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс!

    Та й побігла і бичка гоном погнала. Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка, — аж там сміттячко...

    А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив'язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки. Рубає та й приказує:

    — Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!

    Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.

    — Здорова була, лисичко-сестричко!

    — Здоров, вовчику-братику!

    — А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?

    — От, де ж там? Бичка заробила, саночки зробила та й їду!

    — Ну, то підвези ж і мене!

    — Куди я тебе візьму? Ти мені й саночки поламаєш!

    — Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу.

    — Та клади вже, ніде тебе діти.

    От вовк і поклав лапку. Від'їхали трохи, вовк і каже:

    — Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.

    — Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш!

    — Ні, не поламаю.

    — Ну, клади.

    Вовк і поклав. Їдуть, їдуть, коли це — трісь!

    — Ой лишенько,— каже лисичка,— санки тріщать!

    — Та ні, лисичко-сестричко, то в мене кісточка хруснула.

    Ну, дарма… Їдуть... А вовчик знову:

    — Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.

    — Та де ти її кластимеш! Ти мені зовсім санки поламаєш!

    — Та ні, чого б вони ламалися?

    — Та вже клади!

    Тільки поклав, а саночки знову — трісь-трісь!

    — Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!

    — Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я орішок розкусив.

    — Дай же й мені!

    — Так останній.

    Проїхали ще трохи…

    — Ой лисичко-сестричко, сяду я й увесь!

    — Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати!

    — Та я зібгаюсь так, що поміщусь.

    — Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?

    — От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку.

    — Та вже сідай, нема де тебе діти.

    От він убравсь зовсім у саночки, та тільки сів, а санки — трісь-трісь-трісь! Так і розсипались.

    Давай тоді його лисичка лаяти:

    — А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив?..

    Лаяла його, лаяла, а тоді:

    — Іди ж тепер та рубай дерево на санчата.

    — Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева.

    — А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, то й ні! Кажи: рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!

    Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав:

    — Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!

    Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не те що на полозок. Давай вона його знову лаяти:

    — Нащо ж такого нарубав?

    — Коли воно таке рубається!

    — А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?

    — Ні, я так саме й казав: рубайся, дерево, криве й криве!

    — Ну і дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка доглянь, а я сама піду нарубаю. Пішла вона.

    А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в саночках,— ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З'їм бичка та й утечу!..» Проїв дірку в бичка, з середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув, а бичка під тином поставив і паличкою підпер. Тоді сам на втіки. Приходить лисичка до бичка, аж у нього з боку віхоть стримить… Лисичка хап за той віхоть, а звідтіля горобці — хрррр!.. Вона за паличку, тільки прийняла її, а бичок гуп — і впав!

    — Ну, стривай же ти, капосний вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!

    Та й побігла шляхом.

    Біжить, коли це їде валка запізнілих чумаків з рибою. Вона впала серед шляху і ноги відкинула — притаїлась, мов нежива. Чумаки зараз її й побачили:

    — Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!

    Обступили її, перевертають.

    — Треба взяти — дітям шапочки будуть.

    Кинули її на задній віз й знову рушили.

    Їдуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибу з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибку, сіла та й їсть.

    Зирк — аж і вовк-панібрат біжить.

    — Здорова була, лисичко-сестричко!

    — Здоров!

    — А що це ти робиш, лисичко-сестричко?

    — Рибку їм.

    — Дай же й мені!

    — Отак! Я скільки морочилась, ловила та й віддам йому? Піди, сам собі налови!

    — Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!

    — Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То вона й наловиться.

    — Спасибі за науку!

    Побіг вовк мерщій на річку, та до ополонки, та хвіст в ополонку...

    — Ловись,— каже,— рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика!

    Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все:

    — Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!

    А вовк:

    — Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?

    — Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!

    — А, ну й я так: ловися, рибко, велика та все велика!

    Ворухнув вовк хвостом — важко вже. А лисичка:

    — Ото вже рибка почала чіплятися.

    Трохи згодом:

    — Ану, вовчику, тягни!

    Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки, — не витягне. А вона його ще й лає:

    — А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика»,— от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати, побіжу покличу.

    Та й майнула на село. Біжить селом та гукає:

    — Ідіть, люди, вовка бить! Ідіть, люди, вовка бить!

    Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху-вовка періщити!

    А лисичка тим часом ускочила в одну хату, — нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу немішену покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто — та в поле... Коли дивиться — вовк насилу лізе,— добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки тюпає, стогне... А вовк побачив її.

    — А,— каже,— така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!

    А вона:

    — Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече, так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!

    — Та я й сам нездужаю!..

    — Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!..

    — Та сідай уже, нема чого з тобою робити.

    Вона вилазить йому на спину, вмощується та так стогне.

    Повіз її вовк.

    От вона їде та все приказує:

    — Битий небиту везе! Битий небиту везе!

    — Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?

    — Та то я кажу: битий биту везе.

    А сама знову нищечком:

    — Битий небиту везе!

    От довіз він її до хатки:

    — Уставай, лисичко, доїхали!

    Вона тоді плиг з вовка та:

    — Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!

    Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не влізе вовк. А вона ще визирає у вікно та й дражнить:

    — Битий небиту привіз!

    Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки — не влізе.

    — Ну й клята ж лисичка!.. От так піддурила!

    Та й потяг додому.

    А лисичка живе та курей ловить.

     
    ГістьДата: Субота, 14.03.2009, 21:02 | Повідомлення # 2
    Група: Гости





    tongue
     
    natalyagurkinaДата: Субота, 14.03.2009, 23:05 | Повідомлення # 3
    Admin
    Група: Администраторы
    Повідомлень: 3137
    Репутація: 0
    )))))))) tongue
     
    Дитячий світ » Казки народів світу » Українські народні казки » Лисичка-сестричка і вовк-панібрат
    Сторінка 1 з 11
    Пошук: